Політологія / 8. Історія та теорія політичних партій. Партійне будівництво

К. політ.н., доцент Андріяш В.І.

Інститут державного управління Чорноморського державного університету імені Петра Могили, Миколаїв, Україна

Створення громадських і політичних організацій та рухів за енічною або національною ознакою: Україна та ЄС

Створення громадських і політичних організацій та рухів за етнічною або національною ознаками, що свідчить про значний рівень згуртованості та наявності в етнонаціональної спільноти ресурсів для цього. Основною метою цього є забезпечення представництва інтересів етнонаціональних спільнот в органах законодавчої влади та місцевого самоврядування, а також здобуття політичних важелів впливу, тобто, етнонаціональній спільноті для безпосередньої участі у виборах необхідна наявність легалізованої організації, статус якої дозволив би їй стати суб’єктом виборчого процесу.

Залежно від політичної та виборчої системи такі структури можуть бути оформлені у вигляді громадських організацій, їх асоціацій або політичних партій, задекларованою метою діяльності яких часто зазначається виключно захист культурних, етнічних або релігійних інтересів певної спільноти. Однак, у процесі своєї діяльності представники громадських організацій етнонаціональних спільнот починають усвідомлювати, що безпосереднє залучення до політичних процесів сприяє набагато ефективнішій реалізації зазначених цілей.

Формування й активна діяльність політичних партій за етнічної чи національною ознакою є, на сьогоднішній день, одним із проявів посилення процесів політизації етнічності, в якому, більшість дослідників, виділяють три основні етапи: 1) набуття політичної свідомості; 2) політична мобілізація; 3) вихід на політичну арену [2, с. 13].

Зрозуміло, що наявність національних партій за етнічною ознакою може слугувати появі або посиленню конфлікогенних ситуацій у суспільстві, оскільки вони акумулюють національну ідею, яка маючи підтримку у вигляді партійно-політичного механізму регенерації, обов’язково призводить до появи вимог щодо самовизначення. Тому поява таких партій слугує своєрідною перевіркою для демократичного суспільства на його цілісність й викликало необхідність, на законодавчому рівні, закріпити механізми запобігання таким проявам та вимогам у вигляді обмеження діяльності політичних партій спрямованої на «порушення суверенітету і територіальної цілісності держави.., розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі» [3].

Країни ЄС пройшли вже етап створення партій за етнічною ознакою й перейшли на новий – створення міжнародних партійних коаліцій національних меншин на наднаціональному рівні. Причиною появи таких коаліцій стало незадоволення електорату діяльністю вже існуючих політичних партій. Партійні коаліції виражають інтереси географічно сконцентрованих периферійних національних меншин, які не зовсім задоволення діяльністю урядів тієї держави в якій вони мешкають.

В основі їх діяльності лежить існуюча модель соціалістичних партій, які вже досить давно спрямували свою діяльність на створення різноманітних міжнародних федерацій та політичних спілок. Варто наголосити, що фінансування діяльності таких коаліцій відбувається за рахунок Європарламенту, який намагається стимулювати європейські політичні партії до взаємодії як під час виборчого процесу так і по його закінченню, а також намагається розширити їхню участь у процесі парламентської роботи.

Прикладами таких партійних коаліцій у ЄС є:

1. Європейський вільний альянс, до складу якого входять Шотландська національна партія, партії Уельсу та Каталонії. З часу свого створення у 1981 р. кількість його членів на сьогоднішній день зросла до 20 партій. На сьогоднішній день альянс представлений у Європарламенті в коаліції із «зеленими» [6].

2. Регіональні влади із законодавчими повноваженнями, або RegLeg [6]. Спочатку цю коаліцію було створено на неофіційних засадах з метою лобіювати прийняття потрібних їм рішень на Міжурядовій конференції ЄС у 2000 році та при підписанні Ніццької угоди. Сьогодні до її складу входять представники 20 впливових регіонів ЄС, в яких проживає значний відсоток його населення. Основним напрямком діяльності коаліції є посилення впливу відповідних регіонів на політку ЄС, підвищення юридичного та політичного статусу цих регіонів у всіх сферах управління ЄС відповідно до їхньої компетенції та повноважень.

3. Федеральний союз європейських національностей, який представляє інтереси національних меншин, які проживають як компактно так і дисперсно, й має на меті захист їхніх національних ідентичностей, мов, культур та історії. Коаліція виступає з підтримкою будь-яких дій держави, які направлені на узгодження інтересів та політики нацменшин, а також наміри переконати парламенти та уряди країн Європи в тому, що мирний розвиток континенту передбачає врахування інтересів національних меншин та етнічних спільнот. Коаліція дотримується і пропагує принцип «добросусідства», тобто мирного співіснування більшості та меншини в межах держави, чи ж регіону [6].

4. Ультраправі партії, які все частіше отримують підтримку електорату, проходять до парламенту й впливають на прийняття рішень. Яскравим прикладом такої перемоги виступають Нідерланди, де ультраправі партії не лише пройшли до парламенту, але спонукали до взаємодії традиційні консервативні політичні сили. Основа їхньої активної діяльності – висловлення протесту щодо посилення імміграції (особливо щодо мусульманської іміграції у європейські країни), багатоетнічність та мультикультуралізм, який виявився неспроможним вирішити існуючі проблеми. Все це разом, на думку прихильників цих сил, створює реальну загрозу для європейської культури та ідентичності, тому вони апелюють до латентних націоналістів, вороже ставляться до пан’європейських інституцій на кшталт Європейського Союзу і не мають часу на «м’яку» соціальну політику [6].

5. Національні рухи – як важлива складова та показник ефективності державної діяльності щодо еттнополітичної ситуації у суспільстві та державі. На думку більшості дослідників, саме національні рухи спонукають до посилення боротьби за владу, сприяють формуванню певних міжетнічних відносин, призводять до консолідації або дезінтеграції суспільства, зникнення або утворення нових держав [4]. Варто наголосити, що характер інституціоналізації етносу та передумови щодо виникнення національного руху залежать від статусу етнічної групи, тобто від того місця і ролі яку він відіграє в певному суспільстві, в існуючій системі взаємовідносин [5, с. 13]. Існують такі види статусів: демографічний, культурний, правовий, соціально-психологічний та ін. Низький статус призводить до психологічної вразливості етносу, а високий, в свою чергу, сприяє формуванню першості у представників етносу. І в тому і в іншому випадку це може призводити до виникнення масових рухів, що дестабілізують суспільство, етнічних конфліктів та інше [7, с. 17].

Якщо проявів формування різноманітних коаліцій в Україні ще не має, то посилення популярності та впливу радикальних політичних сил ми вже відчуваємо. Цю тенденцію нам продемонстрували вибори 2010 р. та 2012 р., в ході яких великої популярності набула ВО «Свобода» [1]. Більшість експертів назвали таку популярність «сюрпризом виборчої кампанії», пояснюючи це тим, що праві українські сили переглянули основи української політики, в тому числі й етнонаціональну.

Отже, основними ознаками політичного, утвореного за етнічною ознакою є: масовість, стихійність, добровільність, відсутність фіксованого членства, чіткої організаційної структури та комплексної програми. У певних умовах рух може стати базою конституювання політичної партії, і, навпаки, політичні партії з метою розширення свого впливу в суспільстві стають організаторами політичного руху.

Література:

1. Вітман К. М. Зростання популярності ультраправих партій як загроза чинній моделі етнонаціональної політики України [Електроний ресурс] / К. Вітман // Актуальні проблеми політики : Збірник наукових праць / [Керівник авт. кол. С. Ківалов; відп. за вип. Л. Кормич]. – Одеса: Фенікс, 2011. – Вип. 41. – Режим доступу до журн. : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/App/2011_41/Vitman.pdf

2. Картунов О. Політизація етнічності: характер, умови, результати / О. Картунов // Наукові записки: Збірник. – Випуск 6. – К. : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, 1999. – С. 12-20.

3. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

4. Лойко Л. Типологічне позиціювання національних організацій в інституціональній структурі громадянського суспільства [Електроний ресурс] / Л.Лойко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5 (14). – Режим доступу до журн. : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php

5. Марченко, Г.И. Этнос как объект и субъект политики: социальные основы национальной политики / Г.И. Марченко // Вестник МГУ. – 1997. – № 5. – С. 12-17.

6. Тоув Маллой. Роль національних меншин у процесі розширення та консолідації Євросоюзу [Електронний ресурс] // Переклад Оксана Гриценко. – Режим доступу : http://www.ecmi.de. – Заголовок з екрана.

7. Тураев В. А. Этнополитология : [учеб. пособие] / В.А.Тураев. – М. : Логос, 2004. – 388 с.