Аспірант. Переверзєва Л.О.

Інституту економіко-правових досліджень НАН України, м.Донецьк

Правовий захист інтересів дочірнього підприємства

Характерна нинішньому етапу розвитку висока концентрація капіталу зумовила появу великої кількості дочірніх підприємств. На сьогодні дочірні підприємства набули широкого поширення. Виникнення цієї організаційно-правової форми у сучасній економіці пов’язане з необхідністю законодавчого врегулювання відносин залежності між підприємствами.

Нагальною стала потреба розробки засобів захисту інтересів більш слабких учасників господарського обороту та учасників господарських відносин з ними, якими, зокрема, є дочірні підприємства, що знаходяться у відносинах вирішальної залежності від контролюючого підприємства (підприємств).

Одне з питань, яке потребує окремої уваги, є питання - чи завжди дочірнє підприємство має діяти в своїх інтересах, чи, навпаки, воно може діяти в інтересах контролюючого підприємства на шкоду своїм інтересам.

У зарубіжному праві спостерігаються різні підходи.

Наприклад, у ФРН, якщо є договір про підпорядкування, пануюче підприємство правомочне давати правлінню товариства вказівки по керівництву товариством. Якщо договором не встановлене інше, то можуть даватися також вказівки, що йдуть у збиток товариству, за умови, що вони служать інтересам пануючого підприємства або підприємств, об'єднаних з ним і товариством в концерн.

Правління зобов'язане слідувати вказівкам пануючого підприємства. Воно не має права відмовитися слідувати вказівці, яка, на його думку, не служить інтересам пануючого підприємства або підприємств, об'єднаних з ним і товариством в концерн, за винятком випадку, коли вказівка очевидно не служить цим інтересам.

У разі відсутності договору про підпорядкування пануюче підприємство не може використовувати свій вплив для того, щоб спонукати залежне акціонерне товариство або командитне товариство на акціях зробити невигідну для них операцію або в збиток собі зробити або не зробити певні дії, якщо лише збиток згодом не буде компенсований.

Тобто тут ми спостерігаємо принцип, згідно з яким вказівки відносно керівництва справами дочірнього підприємства підлягають виконанню, навіть якщо вони не вигідні для нього, але служать інтересам пануючого підприємства або підприємства, з яким це останнє входить в концерн. Правда, договір може обумовити необов'язковість для залежного підприємства всіх або частини таких вказівок. Такий підхід знаходить підтримку в українській літературі [1, с.75].

Є за кордоном і інший підхід. Наприклад, британське право, навпаки, забезпечує самостійність дочірніх підприємств нормою про притягнення директорів дочірніх компаній до особистої майнової відповідальності за збитки, завдані компанії внаслідок порушення ними своїх фідуціарних обов’язків (за дії не в інтересах компанії) [2, с.418-419].

Виникає питання, який підхід є більш виправданим.

Уявляється, що більш виправданим є підхід, згідно якому дочірнє підприємство має діяти в своїх інтересах, адже згідно ГК України воно, як і будь-яке інше підприємство, є самостійним суб’єктом господарювання, отже має бути самостійним і в відносинах з контролюючим підприємством, що виражається у відстоюванні своїх інтересів.

У радянському праві ця самостійність, що полягає у відстоюванні своїх інтересів, базувалась на принципі самоврядування (Закон СРСР «Про державне підприємство (об’єднання)» від 30 червня 1987 року (ст.9))

З урахуванням цього досвіду доцільно закріпити у ГК України, що органи дочірнього підприємства не можуть виконувати вказівки контролюючого підприємства, які протирічать інтересам дочірнього, за винятком випадків, коли контролююче підприємство гарантує відшкодування збитків.

Література:

1.Переверзєва Л.О. Види дочірніх підприємств // Форум права. – 2012. – №1. [Електронний ресур]. – Режим доступу: htpp://www/nbuv.gov.ua./e-journals/FP/2012-1/12plovdv.pdf.

2.Кібенко О.Р. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України: дис. … докт. юрид. наук: спец. 12.00.04 / О.Р. Кібенко; Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2006. – 479 с.