Экономические науки/Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

Р.І. Рубан

 Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

 

Об'єктивною основою інвестиційної діяльності є інвестиційні цикли. Інвестиційний цикл - це процес, який реалізується протягом часу здійснення інвестицій. Він визначається часом між моментом формування інвестиційних намірів до моменту виходу зданих у експлуатацію об'єктів на проектні техніко-економічні показники [7]. Подібне визначення знаходимо у І.І. Д'яконової, яка під інвестиційним циклом розуміє "комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень" [3]. Такої ж думки про зміст цієї категорії дотримується і більшість сучасних дослідників. У радянський період через ряд суб'єктивних факторів, зокрема організаційний розрив планування інвестицій (капітальних вкладень) та їх освоєння, до складу інвестиційного циклу включали тільки проектно-пошукові, будівельно-монтажні роботи та освоєння проектних потужностей [2]. Узагальнюючи існуючі визначення інвестиційних циклів, можна зазначити, що вони пов'язані із обґрунтуванням та здійсненням реальних інвестицій.

Різноманітність видів інвестиційних циклів і складний їх взаємозв'язок зумовили широке використання на практиці та в наукових дослідженнях поняття "інвестиційний процес". У цілому можна погодитися з І.І. Д'яконовою, яка визначає інвестиційний процес як ряд інвестиційних циклів.

З робіт, присвячених аналізу структури інвестиційного процесу  у сучасних умовах, треба відзначити працю А.А. Пересади, який виділяє 13 стадій цього процесу: мотивація інвестиційної діяльності; прогнозування та програмування інвестицій; обґрунтування доцільності інвестицій; страхування інвестицій; державне регулювання інвестиційного процесу; планування інвестицій; фінансування інвестиційного процесу; проектування та ціноутворення; забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами; освоєння інвестицій; підготовка до виробництва продукції; попередні здавання-прийом до експлуатації; кінцеве здавання об'єкта до експлуатації [6].

Інвестиційний процес являє собою діяльність підприємства з розробки інвестиційного проекту відповідно до бізнес-плану, пошук інвесторів, укладання договорів на обсяги та строки залучення інвестицій, визначення напрямів їх освоєння та узгодження термінів їх повернення.

Відповідно, під “інвестиційним процесом” слід розуміти сукупність дій, які у певний період часу охоплюють процес створення інвестиційного товару на основі кругообороту капіталу.

Суб’єктами інвестиційного процесу є всі суб’єкти економіки – підприємства, організації ринкової інфраструктури, домогосподарства, держава. Підприємства залучають інвестиції із внутрішніх і зовнішніх джерел та використовують їх у процесі своєї виробничо-господарської діяльності. Домогосподарства беруть участь в інвестиційному процесі, насамперед, через свої заощадження, збереження їх у банках і купівлю акцій підприємств. Домогосподарства також сприяють розвитку процесу за допомогою свого споживчого попиту на вироблені товари і спрямування у виробничу й інвестиційну сферу трудових ресурсів. Організації ринкової інфраструктури мобілізують і розподіляють інвестиційні ресурси. Держава не тільки розподіляє державні інвестиції, але і регулює економічні умови інвестиційної діяльності на макро- і мікроекономічному рівнях, забезпечує правову основу інвестиційної діяльності.

Об’єктами інвестиційного процесу є інвестиції. Відображення інвестиційного процесу в умовах ринкових відносин може бути двостороннім: з погляду динаміки фізичних величин і з погляду фінансових показників.

Інвестиційний процес з погляду руху фізичних величин являє собою такі явища: створення інвестиційних товарів; процес освоєння нових виробничих потужностей; експлуатація об’єкта в нормальному режимі з метою виробництва товарів (послуг).

Інвестиційний процес з погляду руху фінансових величин являє собою вкладення грошових сум з метою одержання додаткового доходу. Учасниками цього процесу є:

1. Вкладники грошей, що зберігають свої заощадження або в себе особисто, або передаючи їх у довірче користування інвесторам.

2. Інвестори, що здійснюють грошові вкладення в проекти або самі, або звертаючись до фінансових посередників.

3. Фінансові посередники.

До показників інвестиційної діяльності відносяться:

1. Інвестиційні товари (блага).

2. Обсяг інвестицій за джерелами їх формування: державні, підприємницькі, домашніх господарств, іноземні.

3. Структура інвестицій, що характеризує розподіл загального їх обсягу по окремих структурних складових включає: ресурсну структуру (капітал, людина, науково-технічний прогрес, природоохоронні заходи); технологічну структуру (придбання машин і устаткування, допоміжних матеріалів); відтворювальну структуру, яка фінансується за рахунок заощаджень, амортизації, зовнішніх джерел.

У законодавстві України інвестиційна діяльність визначається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави  щодо реалізації інвестицій [4]. Ця діяльність включає: інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також суспільними та релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державне інвестування; іноземне інвестування; спільне інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України, іноземними державами та їх суб’єктами господарювання [4].

Принципова відмінність між інвестиційною діяльністю та інвестиційним процесом полягає в тому, що “діяльність за своїм змістом – це виробництво матеріальних і духовних благ, форма спілкування людей, перетворення суспільних умов і відносин, розвиток самої людини, його здібностей, умінь, знань… Визначення слова “процес” має на увазі сукупність послідовних дій для досягнення якого-небудь результату” [5].

Таким чином, найбільш вдалим є визначення, що “інвестиційна діяльність – це проектна, організаційна, управлінська, контрольна робота, яка виконується в інтересах планової реалізації інвестицій” [1].

Однак це визначення, як і більшість інших, не охоплює таких важливих ознак і аспектів інвестиційної діяльності як попередня оцінка інвестиційного проекту чи заходу, розробка інвестиційної стратегії і програми, планування інвестицій, фінансування інвестиційних заходів, напрямів і об’єктів інвестицій, а також мети інвестора.

Тому, у наукових дослідженнях і практичній роботі під інвестиційною діяльністю підприємства слід розуміти сукупність його дій по перед проектній оцінці, проектуванню, програмуванню і плануванню інвестицій, оцінці інвестиційних проектів і заходів, здійсненню організаційних, фінансових, управлінських, контрольних, виробничих, екологічних, соціальних та інших заходів з метою отримання прибутку, соціальних й інших результатів та раціонального використання ресурсів.

На нашу думку, для активізації інвестиційних процесів в економіці України на сьогодні особливо важливим є дослідження інвестиційного клімату регіонів. Оскільки інвестиційний клімат можна розподілити на дві основні складові: інвестиційний потенціал (об’єктивні можливості регіону й галузі) та інвестиційний ризик (умови діяльності інвесторів), а чинників, що формують інвестиційних потенціал галузі, та інвестиційних ризиків виділяють досить багато.

 

Литература:

 

1. Белолипецкий В. Инвестиционная деятельность фирмы. // Консультация директора. – 1997. - № 14. – С. 19.

2. Берешеда Е.Р. Межотраслевые святи в инвестиционном процессе. – К.: Наук. думка, 1981. – 214 с.

3. Д'яконова І.І. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності. – Суми: Слобожанщина, 1998. – 68 с.

4. Закон України Про інвестиційну діяльність // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47.

5. Просяник В.М. Інвестиційні ресурси: теоретичний та прикладний аналіз. – Х.: Гриф, 2001. – 78 с.

6. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. –К.: Изд-во «Либра», 1996. – 344 с.

7. Экономика строительства: Учебник для вузов. – М.: Юрайт, 1997. – 416 с.