Грицкова Ю.В.

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Україна

Педагогічний словник як джерело формування педагогічної культури батьків у другій половині ХХ століття

Розвиток сучасного суспільства зумовлено не тільки політичною, а й педагогічною культурою його членів, зокрема батьків. Завдання, що стоять перед школою, неможна вирішувати без активної допомоги суспільності, без свідомої участі родини у справі виховання дітей. Одним із шляхів підвищення педагогічної культури батьків є саме організація їх педагогічної просвіти.

У другій половині ХХ сторіччя склалася та затвердилася норма обов’язкової освіти батьків: лекторії, університети, збори тощо. Проте батьківський всеобуч, широкий розмах педагогічної пропаганди, організація самоосвіти батьків та озброєння їх психолого-педагогічними знаннями, необхідними для оволодіння основами батьківської педагогіки, зміцнення зв’язку сім’ї та школи було би неможливим без забезпечення викладачів та батьків джерелами формування їхньої педагогічної культури. Особливе місце тут належало словниково-довідковій літературі, а саме – педагогічним словникам.

Так, проведене дослідження дозволило встановити, що велику популярність у досліджуваний період мав словник для батьків «Семейное воспитание» - книга енциклопедичного характеру про життя сім’ї та виховання дітей в умовах батьківської домівлі, уперше видана в 1967 році. Словник, як довідкове видання, містив відповіді на питання, що виникали у щоденному житті сім’ї.

До складу словника входило близько 300 статей про те, як слід виховувати у дітей життєво важливі переконання, формувати твердий характер, гуманні почуття, як допомогти краще навчатися, зміцнити здоров’я тощо. Проте автори не ставили перед собою завдання надати вичерпну відповідь на всі питання, що виникали у батьків в процесі виховання, не приписували готові рецепти на всі випадки життя. Вони переслідували мету спрямувати батьків на шлях розмірковувань, осмислення явищ та фактів виховання та самостійного пошуку засобів, прийомів виховного впливу на дитину з урахуванням особливостей сім’ї і вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Усі споріднені теми та рубрики словника були взаємозв’язані. У центрі уваги авторів статей, безумовно, – дитина - дитина дошкільного віку, молодшого, середнього та старшого шкільного віку. Разом із тим, словник містив й узагальнені статті, що характеризували фізіологічні та психічні особливості відповідного вікового періоду. Так, у статтях зазначалося, що, наприклад, ранній дитячий вік особливо вимагає турботи про здоров’я дитини, постійного спілкування з дитиною, безперервного задоволення її допитливості, розвитку мови, збагачення словникового запасу. Переконливо показувалося, що учні молодшого шкільного віку потребують закріплення з батьками навчального матеріалу, викладеного у школі, допомоги батьків у навчальному процесі. У підлітковому віці, наприклад, збільшується суспільна активність учня, розвивається його самосвідомість та прагнення зайняти нове становище у відносинах із людьми. У характеристиці юнацтва акцент робився на формування особистості у цьому віці, на фізичну зрілість тощо.

Другий, оновлений, варіант словника «Семейное воспитание» було опубліковано у 1972 році видавництвом «Педагогіка». При виданні цього варіанту автори виходили з того, що розвиток радянського суспільства вніс зміни до сімейного устрою. Так, сімейні відносини все більше звільнялися від впливу власних інтересів, ставали більш чистішими, людськими, скріплювалися взаєморозумінням, любов’ю, довірою, єдністю суспільних та власних інтересів батьків, усіх членів сім’ї. Тому у багатьох статтях нового словника червоною ниткою проходила ідея створення в сім’ї теплоти та затишку, добрих людських відносин, підкреслювалося полегшення засвоєння дітьми в таких сім’ях життєво необхідних знань, вироблення навичок та звичок, відповідних до норм та вимог моралі.

У 1990 році державне видавництво політичної літератури опублікувало третій варіант словника для батьків – «Семейное воспитание. Краткий словарь» (укладачі І.В.Гребенников, Л.В.Ковінько). У статтях цього видання розкривалися основи виховання дітей у сім’ї, питання психології сімейного життя, питання зміцнення здоров’я підростаючого покоління, розглядалася взаємодія школи, сім’ї, громадськості, підіймалися проблеми морально-психологічного клімату сім’ї тощо. Кожну статтю завершували посилання на рекомендовану літературу. Крім того, перелік літературних джерел наводився й у кінці словника.

Безумовним надбанням словника було пояснення таких термінів як «авторитаризм», «активність дитини», «акцентуація характеру», «альтруїзм», «бюджет сім’ї», «гіперпіклування», «дискотека», «екологічне виховання», «економічне виховання», «естетичне виховання», «жорстокість дитяча», «кишенькові гроші», «комп’ютеризація», «лідер», «максималізм юнацький», «наркоманія», «неформальні об’єднання молоді», «психосексуальний розвиток дитини», «рекет», «формалізм у вихованні» та інші. Терміни ж попередніх видань автори, у свою чергу, наповнили новим змістом відповідно до духу часу. І хоча таке визначення слів, політизація та академічний стиль викладення матеріалу значно ускладнювали засвоєння батьками інформації, словник все одно сприяв поширенню педагогічних знань серед населення, яке цікавилося проблемами сімейного виховання.

Отже, з огляду на наведене, можна стверджувати, що словник «Семейное воспитание» (1-3 видання) був важливим джерелом педагогічних знань у другій половині ХХ століття. Він слугував цінним посібником не тільки для батьків, а й для вчителів, робітників просвіти та культури, медичних та юридичних працівників, що брали участь у пропаганді педагогічних знань, у формуванні педагогічної культури населення.