О.І. Золотова

ст. викладач кафедри правознавства Київського університету ринкових відносин, здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук Київського національного університету внутрішніх справ

Кримінологічна характеристика особи, що вчинила вбивство з корисних мотивів.

В кримінології під особою злочинця розуміють сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими ) умовами та обставинами, що впливають на її злочину поведінку [1].

Закономірно постає запитання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, треба врахувати кримінально –правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.

У кримінально – правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість вірно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця і саме ті її властивості, які відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтовною. Таким чином анти суспільні властивості , які характеризують особу злочинця , існують до злочину і обумовлюють його скоєння, проте визначення конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку з вчиненням нею злочину [2,С.13].Отже початковий момент появи «особи злочинця»збігається з фактом вчинення.

Будь-яка особистість вільна вибирати поведінку. Особливість же полягає в тім, як відзначається в літературі, що різні науки вивчають різних людей з їх специфічною поведінкою. Тому наявність складних характерів і властивостей, що відрізняють людей друг від друга, в шаблонові і стереотипні строго визначенні рамки. З огляду на це, різні науки «не працюють»зі спеціально підібраними особистостями, а, зіштовхуються зі складними ситуаціями, вивчають між особисті відносини і кожна з наук «вибирає» свій об’єкт дослідження. При такому виборі, звичайно, приймаються в увагу в цілому і суспільні відносини.

Постійне вивчення особи злочинця, винної у вчиненні вбивств з корисливих мотивів, необхідно для того, щоб систематично виявляти й оцінювати властиві їй риси характеру (властивості), інтереси, прагнення, потреби і т.д.[3, С.112]. Отримані про особу та її поведінку дані дозволяють обрати конкретні форм контролю за злочинністю, методи і засоби попередження злочинів, що найбільш адекватні особливостям саме цього типу особи. Вивчення особи злочинця – важлива і необхідна передумова науково – обґрунтованої профілактики злочинної поведінки.

Досліджуючи осіб, що вчинили умисні злочини, можна зазначити, що існує значна перевага чоловіків у загальній структурі суб’єктів даного злочину. Вікова структура сукупності осіб, що досліджувалися, мала такий вигляд: 14-17 років-9,3%; 18-22 років – 22,8%; 23-29 років -36,4%; 30-35 років -7,8%; 36-50 років-15,7%; понад 51 року – 8%.

Рівень освіти осіб, що вчинили умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, визначається наступними показниками: освіта була відсутня в 0,8%, неповну середню освіту мають 14,8% осіб, середню – 65,8%; середню спеціальну або середню технічну – 15,2%; вищу або незакінчену вищу – 3,4%. Причому, рівень освіти жінок дещо вищий за рівень освіти чоловіків [4,С.10]

М.Ю.Валуйкою були проаналізоанні характеристики з місця проживання, роботи або навчання, котрі містилися в судових справах. Позитивно характеризувалися тільки 4,7% осіб, задовільну характеристику мали 5,5% негативно оцінювалася поведінка 21,1% суб’єктів. У 68,7% випадків такі характеристики в справі були відсутні, що свідчить про перерахований підхід до питання дослідження особистості злочинця при розгляді кримінальної справи [4, С.10]

Вивчаючи особу злочинців необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв’язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.

Класифікація – це розподіл статистичної сукупності на групи за певними жорсткими ознаками. У рамках класифікації фактично вичається не особа у комплексі її характеристик, а контингенти злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи інших.

У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:

за соціально – демографічними ознаками (стать, вік, освіта) – чоловіки, жінки, неповнолітні, різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад50 років; з початковою, середньою, вищою освітою;

за ознаками соціального становища і роду занять – робочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні , пенсіонери;

за ознаками місця проживання і тривалості проживання − житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

за інтенсивністю і характером злочинної діяльності − повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпечний), у складі груп, організованого злочинного угрупування ;

за даними про стан особи в момент вчинення злочину − у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, під час відбування покарання у виправно - трудовій установі;

за видами вчиненого злочину − злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Як правило, проста класифікація не відображає усієї суті явищ, що досліджуються. Тому, крім таких, які враховують лише одну ознаку, використовують й складніші групування, що включають одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з’ясовуються, якого саме віку і роду занять злочинці вчинили ті чи інші злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, які дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, що потребують першочергової профілактичної уваги, і т.д. Але з’ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання, який характер зв’язків між різними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов’язанні із злочинною поведінкою.

Передусім треба відзначити, що усі властивості людини укладаються в дві основні підструктури: психологічна, визначальна індивідуальність особи, і соціальна, обумовлена її соціальними ролями і досвідом діяльності в тому чи іншому соціальному середовищі. Елементами психологічної підструктури (структури) особи є її психологічні властивості і особливості, часто іменовані − рисами особи. Психологічні (взаємозалежні) підструктури одночасно є і рівнями особи: перший − біологічно обумовлена підструктура (природні властивості типу нервової системи, вікові, статеві, деякі препатологічні і навіть патологічні властивості психіки, темперамент); другий рівень − всі індивідуальні властивості окремих психологічних процесів, що стали саме властивостями особи, що додають їй особливість (індивідуальність прояву пам’яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйнять, почуттів і волі); третій − соціальний досвід, в який входять придбані особистістю знання, навички, уміння і звички (усе це базується на елементах попередніх підструктур); четвертий − спрямованість особи, оцінювана з позицій соціально – психологічного аналізу (спрямованість, узята як ціле, розкладається на потяги, бажання, інтереси, схильності, ідеали, індивідуальний світогляд і світорозуміння й вищу форму спрямованості − переконання). [5, С.121]. Досліджується, таким чином, цілісна людина − особистість.

Відповідно, зазначеного, коли вивчається особа злочинця, виділяється і кримінологічний рівень [ 6, С. 41 ; 7, С.14 ]. Особливо досліджується злочинна спрямованість особи, її особистісна установка. При розгляді ж структури особи злочинця виділяються три основні групи ознак : загальні ознаки особи; особливі ознаки; ознаки конкретної особи, що індивідуалізують вину у вчинені злочину особу [8 С. 72 ; 9 С. 46 ; 10 . 53]. Вивчаючи ці ознаки, як визначається в літературі, можна відповісти на питання про те з чого в цілому складається особа злочинця; а також визначити які властивості, що характеризують злочинця, утворять у своїй сукупності цю особистість, яка структура даної сукупності. Кримінологія виділяє в структурі особи злочинця такі компоненти, як мотиви поведінки, установки й орієнтації і т.д. А виходить кримінологія при цьому з наступного: «Справа в тім, що елементи особистісної структури існують не поряд з іншими її компонентами, такими, як потреби, мета, інтереси, цінності поряд з іншими її компонентами, такими, як потреби, мета, інтереси, цінності і т.д., проникають у всю складну систему елементів свідомості і самосвідомості людини. У визначених умовах потреби чи інтереси, які і інші елементи психіки особи, можуть ставати мотивами чи навіть установками дій особи, чи її орієнтаціями» [11, С.23; 12, С. 22]. Це і приймається до уваги при вивченні структури особи злочинця. Але це не є якась сума тих чи інших негативних властивостей особи, найбільш розповсюджених серед злочинців. Дана проблема зважується шляхом зведення індивідуального в особі злочинця до соціального явища і навпаки. При цьому не тільки пізнається загальне й особливе в особі, але і виявляться подібні, необхідні й істотні властивості в конкретній людині.

На підставі соціально − демографічних, морально − психологічних та кримінально − правових ознак, можна описати узагальнений «кримінологічний портрет» убивці:

а) це здебільшого чоловік у віці 18-29 або ж 35 – 40 років, із середньою освітою. Працездатний , але не працює й не навчається, або ж займається низько кваліфікованою працею, до якої відноситься сумлінно тільки в умовах ВТУ, Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах він найчастіше вчиняє на дозвільно - побутовому ґрунті, у святкові дні, у вечірній час за мотивами корисливості , помсти, неприязні. Первинна соціалізація майбутніх убивць відбувається в повних , але неблагополучних сім’ях. Ці особи мають серйозні адаптаційні дисфункції, коріння яких – протиріччі між біологічно закладеною (підставою) програмою розвитку інстинктів та фактичною реалізацією цієї програми, що можна виявити, вивчаючи інстинкти, які домінують у свідомості;

б) з початку життя майбутні вбивці зіштовхуються з активним пригніченням у них інстинкту домінування, що об’єктивно проявляється в послабленні вольових якостей веде до невдач у спробах самоствердження і періодичних спалахів насильницьких дій, котрі здаються немотивованими Дуже слабкий прояв інстинкту дослідження (наслідком чого є достатньо невисокий рівень інтелекту) не дозволяє цим особам проявити себе в будь якій пізнавальній діяльності. Через це всі соціально корисні сфери докладання зусиль відхиляються суб’єктом як нецікаві, безперспективні й починається самоствердження в негативному напрямку. Слабкий прояв у майбутніх убивць інстинкту свободи знижує страх перед покаранням у формі позбавлення волі. Щоправда, за реальних умов позбавлення волі у свідомості засуджених відбувається деякий перегляд системи цінностей, показником чого є повна відсутність у засуджених інстинктопатії даного типу;

в)моральне обличчя убивці характеризується викривленою системою цінностей, що відбувається в різноманітних негативних особистих властивостях і якостях злочинів цього виду. Спільними для всіх видів убивць є такі моральні риси, як егоїзм, цинізм, неповага до найважливіших благ суспільства. «Простим» виконавцям здебільшого притаманна конфліктна форма спілкування з іншими особами. Убивці – маніяки вміють приховувати відхилення своєї психіки. «Замовлені» виконавці (коли про «непрофесіоналів) за проявами їх моральних якостей досить близькі до «простих» виконавців. «Професіонали» ж за характеристиками зовнішніх проявів знаходяться ближче до маніяків, оскільки їм також властиве вміння вправно маскувати свою істину систему цінностей. Співучасникам у вбивстві притаманні тільки непрямі прояви викривленої системи цінностей (4, С.12).

Cписок використаних джерел

1) Курс Кримінології. Загальна частина. Підручник: У 2кн. / О.М.Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін., За заг. Ред. Джужа О.М.-К.: Юрінком-Інтер,2001.-352 с.

2) Сахаров А.Б. Актуальные вопросы учения о личности преступника. В кн.: Теоретические проблемы учения о личности преступника. − М.,1979. − С.13-21.

3) Лунеев В.В. Преступное поведение: мотивация, прогнозирование, профилактика.− М., 1980. − С. 112−115.

4) Валуйська М.Ю. Кримінологічна характеристика особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах. − Автореф. Канд.. юрид. наук: 12.00.08 / Національна юридична академія України ім.. Ярослава Мудрого.- Харків, 2002. – 18 с.

5) Карсаувская Т.В. Прогрес общества и проблемы целосного биосоциального развития современного человека. − М., 1978. −64 с.

6) Антонян Ю.М. Изучения личности преступника. − М., 1978.−232 с.

7) Блувштейн Ю.Д, Добрінин А.В. Основания криминологии Опіт логико-филосовского исследования. − Минск, 1990. − 143 с.

8) Сахаров А.Б. Личность преступника и причины преступности в СССР. − М., 1961. −348 с.

9) Яковлєв А.М. Преступность и социальная психология. − М., 1971.− 118с.

10) Бородин С.В. Свойства личности преступника // Программа борьбі с преступностью.− М., 1993. − С. 23-32.

11) Осипова Е. В. Некоторые проблемы теории личности // Социальные иследования. − М., 1970.− Вып. 3. − С. 23-24.

12) Игошева К.Е. Личность престуника и мотивация преступного поведения. Автореф. дис. д.ю.н. 12.00.08 − Свердловск, 197. − 45 с.