Волкова С.С.
Формування
професійної компетентності майбутніх вчителів фізичної культури
Нові
демократичні зміни соціально-політичного життя України зумовили новий поштовх у
науці, зокрема у розвитку фізичної культури.
В середині 90-х років Н.І. Приходько й А.І. Касьяненко формулюють
поняття „компетентність”, також дають
визначення цьому поняттю відповідно до вимог працівників навчальних закладів.
Компетентність — це здатність особистості приймати обґрунтовані рішення і нести
відповідальність за їхню реалізацію в різних сферах діяльності людини. Це також
процес професійного становлення особистості, що неможливо сприймати лише як
організаційно-педагогічну діяльність. Професійне ставлення до діяльності — це
володіння необхідною сумою знань, умінь і навичок практичної роботи. Професійна
компетентність передбачає: усвідомлення особистістю своїх прагнень до
діяльності — потреб та інтересів; бажань і ціннісних орієнтацій; мотивів
діяльності, уяви про свою соціальну роль; самооцінку особистих якостей і
властивостей як майбутнього фахівця — професійних знань, умінь і навичок,
професійно-важливих якостей; регулювання свого професійного становлення. Вимоги
до професійної компетентності кадрів з фізичного виховання дітей в Україні
досліджено й узагальнено Н.Ф. Денисенко, А.В. Сущенко, Б.М. Шиян. Загально
педагогічний компонент, за Н.Ф. Денисенко, містить:
— такі знання, як: нормативні документи у галузі фізичної культури; програмно-педагогічні вимоги до фізичного виховання дітей; теоретичні основи змісту і структури понять: фізична культура, фізичне виховання, фізичний розвиток, фізична готовність до життя, рухова підготовленість, фізкультурна освіта, фізична досконалість; закономірність анатомо-фізіологічного, нервово-психічного розвитку дітей; методики фізичного виховання дітей;
— знання: теоретичних основ фізичного, психічного і
духовного здоров’я людини; різних технологій фізичного, психічного і духовного
оздоровлення; особистих потреб, інтересів, мотивів і схильностей людини й
особливо дітей до оздоровлення і само оздоровлення;
— такі уміння, як: виконувати різні
види гімнастичних вправ; володіти тілом, фізичними якостями; займатися
фізкультурою і спортом у повсякденному житті, збалансовано харчуватися,
загартовуватися; використовувати сучасні оздоровчі технології; психічної й
емоційної саморегуляції (бути радісним, добрим, чуйним, спокійним, уважним);
формувати в собі чисті думки, позитивне ставлення до дітей, до ближнього, до
природи, до життя.
Н.Ф. Денисенко виокремлює три рівні професійної компетенції працівників
фізичної культури:
— високий рівень відповідає педагогічній майстерності
фахівця-новатора, який відзначається наявність професійно-управлінського,
науково-педагогічного, науково-методичного, соціального ,
фізкультурно-оздоровчого компонентів; чітка спрямованість на побудову системи
фізичного виховання дітей та підлітків, на структурно-професійне керівництво і
досягнення високого рівня фізичного розвитку, рухової підготовленості і міцного
здоров’я тих хто займається; оволодіння технологією управління дидактичною,
виховною і соціально-педагогічною підсистемами; усвідомлення позитивного
ставлення до цінностей педагогічної професії, уміння педагогів використовувати
стратегію освіти системи фізичного виховання як способу формування особистості;
уміння визначати мету, завдання і структуру різних форм роботи з фізичного
виховання відповідно до рухових потреб, їхніх рухових інтересів,
анатомо-фізіологічних можливостей; уміння володіти аналітичною діяльністю і
самоаналізом; свідоме ставлення до здорового способу життя;
— достатній рівень професійно-управлінської компетенції працівників
фізичної культури відповідає їхній педагогічній майстерності щодо стабільного
функціонування. Отже
професійно-управлінський компонент дидактичний, соціально-комунікативний й
фізкультурно-оздоровчий є цілком сформовані. Проте відсутній творчий підхід до
реалізації загально педагогічного і науково-методичного компонентів. Не
спостережено традиційні методи і прийоми формування рухових умінь і навичок
дітей, їхнього оздоровлення. Формальна педагогічна увага спрямована на фізичне
виховання тих хто навчається. Нестабільним
є процес управління системою фізичного виховання. Імпульсивність проявляється
лише у задоволенні особистої діяльності, тому тривожність зростає під час
невдач. Яскраво вираженим є невміння
регулювати особисту фізичну і психічну працездатність;
— середній рівень професійно-управлінської компетенції вчителів фізичної
культури відповідає педагогічній майстерності фахівців, які лише адаптуються до
управління. Вони ще не достатньо засвоїли усі елементи
професійно-управлінського, загально педагогічного, дидактико-виховного і
фізкультурно-оздоровчого компонентів; недостатньо володіють технологією
побудови структури управління системою фізичного виховання учнів; у них
спостережено негаразди у виконанні управлінських функцій (невміння здійснювати
аналітичну діяльність та інформаційне забезпечення); нестійке уміння навчати
учнів технології організації рухових занять, а також їхнього виховання і
оздоровлення. Недостатнім є рівень навичок для зацікавлення тих хто займається
руховою активністю, фізичним розвитком, їхнім рівнем рухової підготовленості і здоров’я; невміння
адекватно оцінювати свої можливості; пасивність, відсутність віри у свої сили;
невміння формувати в дітей комунікативні здібності й особливо вступати в ділові
стосунки з колегами, батьками; недостатнє бажання самовдосконалення фізичного,
психічного і духовного стану.
Навчальний план спеціальності фізичне виховання містить 4 види
педагогічної практики загальною тривалістю 12 тижнів. В результаті проходження
всіх видів практики : ознайомчої, педагогічної, виробничої і тренувальної
майбутні вчителя фізичної культури повинні виконувати так звані правила :
1. Студент повинен володіти
необхідним запасом теоретичних знань, бути добре підготовленим у практиці
різних форм фізичного виховання. Він повинен постійно підвищувати рівень своїх
знань і умінь, перебувати в постійному творчому пошуку.
2. Формування у студентів неодмінно зразкову поведінку, порядність, уміння
не тільки вимагати від учнів, а й самому щонайперше відповідати цим вимогам.
3. Вчити майбутнього вчителя
фізичної культури правилам грамотного
спілкування з учнями. І саме це спілкування, весь внутрішній і зовнішній
вигляд учителя, є аргументом залучення, тих хто вчиться до систематичних занять
фізичними вправами.
4. Треба навчити студента турбуватися про те, щоб на його уроках фізичної
культури в дітей було більше позитивних емоцій, радості, сміху. Він повинен
мати почуття гумору (але ніколи не насміхатися!), оптимізм, життєрадісність.
5. У вимогах професійної підготовки майбутнього учителя фізкультури записано і про справедливе
ставлення до кожної дитини, виховання в собі сприйняття до їхніх страждань,
проблем, переживань.
Завдяки обміркованому навчанню студенти на заняттях звикають думати,
аналізувати, оцінювати, створювати. А це все є значним внеском у підготовку
студентів до майбутньої самостійної професійної діяльності, і велика роль тут
належить викладачів вищих навчальних закладів.
Волкова
Світлана Степанівна , к.п.н., професор, декан факультету здоров’я, спорту і туризму. Класичний приватний університет , м.
Запоріжжя,
дом.
адреса: 69095, м.Запоріжжя, вул. Героїв
Станіграду буд.18, кв.16, дом.тел.: (0612)63-64-03,
роб.тел.
(061) 220-47-26, 220-12-24