Гладун Л.І., Газіна О.М.

(фахівці центру «Черкасагропромпродуктивність» інституту «Украгропромпродуктивність», CherkassNDC@i.ua)

Сучасний стан та шляхи відродження вівчарської галузі в

Черкаській області

У процесі реформування аграрного сектора вівчарство виявилось найменш економічно захищеним серед інших галузей тваринництва через специфічні особливості технологічного процесу (виробництво сировини, яка надходить раз на рік), що зумовило небачені темпи його скорочення, а в деяких районах Черкаської області – повну ліквідацію .

Так, поголів’я овець та кіз за 10-річний період у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області зменшилося з 59 тис. гол (1996 рік) до 3,9 тис. гол (2007 рік), виробництво вовни – з 245 т (1995 рік) до 5,8 т (2007 р). Середній настриг вовни знизився з 2,2 кг (1995 рік) до 1,5 кг вовни на голову (2007 рік). Рівень рентабельності реалізації м’яса овець у сільськогосподарських підприємствах становив: – 33,3 % (1995 рік) та – 44,9 % (2005 рік). Рівень рентабельності по реалізації вовни в Черкаській області станом на 1995 та 2005 роки склав відповідно: - 55,7% та – 44,9%.

Погіршились також і відтворні показники в галузі, зокрема, вихід ягнят на 100 маток в 2005 році становив 64 голови проти 85 голів у 1990-му, має місце значний падіж поголів’я, особливо молодняку. У господарствах області склалась екстенсивна структура стада, за якої низька питома вага маток і висока – інших груп, особливо валахів, а ремонт стада здійснюється за рахунок переярок.

Все більше занепокоєння викликає той факт, що нинішня ситуація в галузі характеризується вже не просто зменшенням поголів’я, а невідновними втратами відтворної його частини – маточного стада. Внаслідок важкого фінансового стану, викликаного інфляційними процесами і диспаритетом цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, тривалий період паралізована робота племінних господарств, вони не можуть виконувати своєї основної функції – продажу вирощеного висококласного племінного молодняку, а товарні господарства – придбати його через відсутність коштів, тому цінних за своїм генетичним складом тварин реалізують на м’ясо. У зв’язку з цим майже повсюдно припинилось якісне поліпшення генетичного складу тварин, істотно скоротився продаж племінних овець, по суті зруйнована добре відпрацьована роками система племінної роботи та удосконалення стада.

Стан матеріально-технічної бази галузі критичний, майже повністю призупинено капітальне будівництво, основні фонди (особливо приміщення) зношені на 80-85 %, практично не надходять нові технічні засоби та технологічне устаткування, не виробляються комбікорми для овець.

Головна умова підвищення продуктивності овець і піднесення галузі – створення міцної і стабільної кормової бази. За даними Головного управління розвитку АПК кількість згодованих кормів на одну вівцю, наявну на початок року, зменшилась від 3,12 до 2,63 ц кормових одиниць. При цьому зменшилося споживання всіх видів кормів у натурі, а з розрахунку на 1 корм. од. припадало 42 г перетравного протеїну проти 89 г у 1990 році.

Аналіз наведених даних свідчить, що вказана кількість кормів задовольняє потреби овець, передбачені зоотехнічними нормами, лише на 50-55%. Зменшується кількість згодовуваних концкормів, до того ж ефективність їх використання низька, оскільки для овець виділяються, як правило, зернові відходи, а також недосконалу їх структуру (дуже низька питома вага ячменю, вівса та гороху), в раціоні відсутні макуха та шрот, корми тваринного походження. Останнім часом мають місце небажані тенденції в розвитку кормової бази, що проявилося у скороченні витрат зелених кормів, особливо пасовищних, недостатніх темпах виробництва сіна багаторічних трав, яке замінюється соломою і силосом.

Оскільки вівчарство – винятково важлива галузь тваринництва, що забезпечує продуктами і незамінною сировиною, то її відродження має особливе значення. Оцінюючи ситуацію розвитку галузі вівчарства в Черкаській області, першочергову увагу для подолання глибокої кризи та відродження вівчарства, треба зосередити на вирішенні нижченаведених завданнь.

1. Враховуючи кризову ситуацію в галузі і неспроможність держави створити оптимальні умови для її розвитку в альтернативному дрібнотоварному варіанті, слід вважати, що основний напрямок розвитку вівчарства має ґрунтуватись на функціонуванні середніх та великих за розміром сільськогосподарських підприємств різних форм власності. Саме вони мають можливість повністю реалізувати на практиці всі селекційні, технологічні, технічні та організаційні досягнення, які були напрацьовані в минулому і давали досить відчутну віддачу.

2. Вирішальною умовою розвитку галузі повинне стати створення стабільної, надійної і дешевої кормової бази на основі удосконалення системи кормовиробництва і підвищення якості використовуваних кормових ресурсів для повного забезпечення овець необхідною кількістю поживних речовин.

3. У системі державної підтримки та економічного регулювання розвитку галузі пріоритетне значення повинне мати встановлення паритетних цін на її продукцію, насамперед на вовну, оскільки вівчарству притаманна сезонність виробництва, внаслідок чого продукція і кошти надходять нерегулярно.

4. У комплексі найважливіших факторів, що забезпечують успішний розвиток галузі, надзвичайно важливу роль відіграє удосконалення матеріального стимулювання праці робітників, впровадження раціональної організації виробництва на основі комплексної механізації трудомістких процесів, формування працездатних колективів.

5. Посилення відповідальності виконавчих структур у справі відродження вівчарства.

6. Еквівалентне співвідношення між цінами реалізації продукції та вартістю продукції промислового постачання.

7. Реструктуризація боргів господарств (племзаводів, племрепродукторів та спецгоспів) перед державою.

8. Ефективне використання сільськогосподарських угідь, основних засобів виробництва, поголів’я овець.

9. Впровадження системи пільгових позик для відтворення стада, придбання машин, устаткування, санітарно-ветеринарних препаратів.

Вітчизняне вівчарство має можливість позбутися економічних негараздів.

Література:

1. Ґудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами в період змін та стабілізації. – К. – 2007.№ 3. – С – 46-53.

2. Довідник зооінженера /Машкін М.І., Барановський Д.І., Сокол О.І. та ін.; За ред. Машкіна М.І. – К.: «Урожай», 1989. – 165 с.

3. Статистичний збірник «Сільське господарство Черкащини» за 2006 рік /Головне управління статистики в Черкаській області: Відповідальна за випуск Н.М. Ступацька. Ч.-2006. – 161 с.

4. Шелест Л. Роль обігових коштів у формуванні конкурентноздатних вівчарських господарств //Ефективне тваринництво. – 2008. - № 1.

5. Шелест Л. Роль обігових коштів у формуванні конкурентноздатних вівчарських господарств //Ефективне тваринництво. – 2008. - № 1.