Секція «Економічні науки», № 2

Тімохіна Н.В.

ДонНУЕТ

Нафтогазовий чинник економічної безпеки

Енергетика країни є основою національної економіки, найважливішим чинником її розвитку, системоутворюючою, базовою галуззю.

Найважливішим завданням сьогодення України для забезпечення її виживання як суверенної держави та повноцінної участі у міжнародних відносинах є вибір ефективної моделі розвитку, розробка стратегії та системи національної безпеки, які мають бути адекватними геополітичній ситуації, що склалася. Важилве місце у вирішенні цих проблем займають питання створення умов для ефективної роботи та розвитку українського паливно-енергетичного комплексу.

Енергетика країни є основою національної економіки, найважливішим чинником її розвитку, системоутворюючою, базовою галуззю. Немає сумнівів, що від сталої роботи та розвитку паливно-енергетичного комплексу сьогодні залежить доля реформ і майбутнього України.

Подолання кризових процесів і економічне зростання України значною мірою залежить від енергозабезпечення й енергозбереження.

Протиріччя між наявністю власних енергоресурсів країн та потребами в них, вичерпність запасів паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) і зростання масштабів екологічних проблем, пов’язаних з їх видобутком (виробництвом), транспортуванням, перетворенням та споживанням, обумовлюють тенденцію загострення енергетичних питань в життєдіяльності людства, кожної окремої країни. Внаслідок цього боротьба за володіння енергоресурсами, право їх транспортування, вплив на ринок енергоносіїв стали сьогодні найважливішими чинниками реалізації інтересів держав світу, їх політичної поведінки, базою для політичних та економічних союзів і навіть джерелом міжнародних конфліктів.

Економічна безпека країни визначається потенціалом, який вона має для автономного розширеного відтворення виробництва. Цей потенціал обумовлюється двома факторами: по-перше, наявністю в країні необхідних обсягів власних природних ресурсів, по-друге, можливостями поставок ресурсів ззовні. Перший фактор є суто об'єктивним (кожній країні світу не вистачає тих чи інших власних природних ресурсів), другий фактор має як об'єктивний (з точки зору закону міжнародного поділу праці), так і суб'єктивний характер (ступінь і географія міжнародної кооперації визначається самою країною).

При відсутності необхідних для самостійного розширеного відтворення власних природних ресурсів і недостатньому рівні надійності коопераційних зв'язків загроза економічній безпеці країни набуває постійного характеру. Саме такий стан справ є характерним для паливно-енергетичної галузі України, основу якої складає нафтогазова промисловість.

Однією з головних причин економічних негараздів в Україні є великий дефіцит паливно-енергетичних ресурсів, перш за все нафти і природного газу. Ситуація в паливно-енергетичному комплексі (ПЕК) України загалом і в Об’єднаній енергетичній системі України (ОЕСУ) зокрема, надзвичайно складна, передкризова і неухильно ускладнюється.

Непередбачуване зменшення або призупинення надходжень енергетичних ресурсів є загрозою економічній безпеці, а також національній безпеці в цілому. Імпортна залежність використовується монопольними постачальниками цих ресурсів для політичного тиску в міжнародних відносинах. Такий тиск здійснюватиметься до того часу, поки ця постійна потенційна загроза економічній безпеці України існуватиме, тобто поки не буде розв'язано проблему забезпечення потреб держави у нафті і газі. Таким чином, серед проблем забезпечення економічної безпеки України особливого значення набуває проблема енергетичної безпеки.

У 2006-2007 рр. розвиток економіки України позначений загостренням ресурсних проблем, ускладненням взаємодії з традиційними зовнішньоторговельними партнерами на ринках паливно-енергетичних ресурсів.

Становище в ПЕК і ОЄСУ є настільки загрозливим, що в будь-який час може відбутись дуже важка системна аварія, а вслід за нею й колапс усієї економіки країни. Факторами, які на даний час найбільшою мірою загрожують енергетичній та економічній безпеці України, на наш погляд є наднормативна зношеність усіх основних фондів та інфраструктури країни, у тім числі основних фондів ПЕК (особливо ТЕС), т. зв. «газова війна» з РФ і відсутність не тільки компетентної програми, а й навіть адекватної викликам часу доктрини стратегії щодо виходу із цієї складної ситуації.

Немає сумнівів, що ПЕК комплекс України потребує вкладання коштів. Фінансування розвитку галузей ПЕК може здійснюватись за рахунок таких заходів: оптимізації цінової і тарифної політики та доведення інвестиційної складової тарифу на енергоносії з врахуванням цільової надбавки до рівня, що забезпечує достатню інвестиційну привабливість проектів; законодавчого запровадження прискореної амортизації основних фондів ПЕК, забезпечивши при цьому цільове використання амортизаційного фонду; залучення коштів від реструктуризації та погашення боргових зобов’язань минулих років учасників енергоринку відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 р. №2711-IV; державних коштів відповідно до обсягів, визначених чинним законодавством та бюджетом розвитку на відповідний рік; створення умов для збільшення доходності та підвищення рівня капіталізації прибутку енергетичних підприємств.

Сьогодні простих рецептів вирішення названих та інших проблем немає. Щоб визначити перспективні підходи до їх розв’язання, уряд має розширити полілог з науковцями, підприємцями і населенням, дістати максимальну суспільну підтримку своєї діяльності. Ціна невдач на цьому шляху надто висока – втрата часу і шансів посилити конкурентні позиції України на світових ринках первинних речовинно-енергетичних ресурсів, прискорити її включення в систему світового господарства.