Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Іщук Л.І., Килипенко Н.Є., Ковальчук Ю.Я.

Львівська комерційна академія

фінансові аспекти реформування

системи вищої освіти україни

Актуальним напрямком наукових досліджень в економічній теорії є розробка теоретичних і практичних основ механізму функціонування закладів вищої освіти в умовах трансформації економічної системи України.

Багато цікавих ідей з реформуванням механізму фінансування вищої освіти розроблено в працях західних науковців: МакМагона, Сачаропулоса, Фуллера та ін. Значний науковий інтерес для осмислення проблем фінансування освіти в перехідний період представляють класичні моделі фінансування, розроблені Т.Шульцом, Г.Беккером, Дж.С.Міллем, М. Блаугом, М. Гліннестером, С. Меррітом, Г. Вільсоном та іншими відомими економістами Заходу.

Практика реформування української економіки свідчить, що теоретичного аналізу вимагають такі проблеми: з’ясування суб’єктів та об’єктів фінансування; вплив особливостей перехідного періоду та сучасного стану ринку освітніх послуг в Україні на реалізацію форм і систем фінансування; особливості використання різних форм фінансування освіти; роль держави у регулюванні фінансування вищої освіти та його вплив на становлення цивілізованого ринку освітніх послуг в Україні та ін.

Концептуальною основою реформування механізму фінансування вищої освіти в перехідній економіці є необхідність поступового переходу від фінансування вищого навчального закладу загалом до фінансування конкретного студента, від державного фінансування до змішаного, від державної вищої освіти до приватної.

Національний дохід і суспільні фонди споживання, як джерела фінансування вищої освіти використовуються по таких основних напрямках:

- споживання матеріальних благ працівниками вищої школи, включаючи і споживання їхніх сімей;

- матеріальні витрати на експлуатаційні потреби вищих навчальних закладів;

- збільшення вартості невиробничих фондів вищої школи, витрати на розширення і зміцнення матеріально-технічної бази вузів;

- витрати на наукові дослідження.

У залежності від підпорядкованості навчальних закладів їхнє фінансування проводиться із державного та місцевого бюджетів.

При встановленні пропорцій у розподілі засобів між різноманітними видами бюджетів на фінансування вищої освіти, необхідно забезпечити оптимальне сполучення двох важливих вимог:

а) економічно доцільну концентрацію ресурсів у державному бюджеті на підготовку фахівців для галузей, що мають велике народногосподарське значення, зокрема галузей, що відіграють важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу в нашій країні;

б) необхідність врахування потреб областей у розвитку економіки, культури і науки, у тому числі надання їм можливостей витрачати на цілі їх бюджетні кошти.

Фінансування вищої освіти за рахунок державного бюджету є найважливішим регулятором темпів і пропорцій відтворення кадрів вищої кваліфікації. Асигнування з державного бюджету на вищу освіту прийнято відносити до централізованих джерел фінансування. Частина витрат на утримання вищих навчальних закладів покривається за рахунок коштів підприємств, а також за рахунок власних прибутків вищих навчальних закладів. Ці асигнування на вищу освіту прийнято називати децентралізованими (позабюджетними) джерелами фінансування. До децентралізованих джерел фінансування відносяться також витрати підприємств, пов’язані з безоплатною передачею вузам приладів і устаткування, не використовуваних на виробництві, але придатних для навчальної і наукової праці.

Вищі навчальні заклади можуть мати кошториси прибутків і витрат по спеціальним (позабюджетним) засобах. Ці засоби передбачаються у фінансових планах міністерств (відомств) і передаються вузам у встановленому порядку.

Важливим джерелом додаткових позабюджетних засобів вузів є одержання планового прибутку від проведення госпрозрахункової діяльності.

Серед децентралізованих джерел фінансування вищих навчальних закладів варто виділити кошти, що надходять у вузи від перевищення прибутків над витратами по науково-дослідних і конструкторських роботах, виконуваним по господарських договорах, і прибуток госпрозрахункових організацій, що перебувають на балансі вищих навчальних закладів (наприклад, прибуток від видавничої діяльності) та інше. Відповідно до існуючих положень бюджетні кошти та інші надходження на утримання вищого навчального закладу, передбачені його Статутом, повинні використовуватися на відшкодування матеріальних та прирівняних до них витрат на виконання робіт (надання послуг), що відповідають профілю закладу, на виплату заробітної плати, стипендій, створення необхідної матеріально-технічної бази, соціальний розвиток та матеріальне стимулювання трудового колективу відповідно до законодавства України. Вищий навчальний заклад самостійно використовує бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до загального кошторису, що затверджується органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває навчальний заклад.

Удосконалювання бюджетного фінансування повинно доповнюватися розвитком децентралізованих позабюджетних джерел фінансування і впровадженням елементів госпрозрахунку в практику фінансування вищої освіти з урахуванням їх народногосподарської доцільності.

У зв’язку з наміченою перебудовою вищої школи вводиться новий тип взаємовідносин між вузами і підприємствами, організаціями, що буде базуватися на договірних зобов’язаннях, що передбачають цільову підготовку і перепідготовку кадрів на державній, плановій основі, при частковому відшкодуванні витрат на ці цілі за рахунок галузей народного господарства.

Із зростанням обсягу нецентралізованих (позабюджетних) фінансових ресурсів стає актуальною задача повного врахування всього обсягу фінансових ресурсів. Необхідно здійснити збалансованість усіх фінансових ресурсів (бюджетних з позабюджетними) з конкретними матеріальними фондами по видах витрат, відповідно до існуючої класифікації витрат. Особливо важливо забезпечити ув’язування як бюджетних, так і позабюджетних фінансових ресурсів із конкретними матеріальними фондами при плануванні таких видів витрат, у процесі виконання яких вузи стають активними учасниками товарно-грошових відносин: витрати на навчання, канцелярські та господарські витрати, на придбання устаткування й інвентарю, капітальний ремонт будинків і споруд тощо.

Мета чергового етапу реформування системи освіти – створити гнучкий, відкритий механізм фінансування вузів, який здатний забезпечити підйом України в сфері вищої освіти і її стійкий розвиток; соціальну і професійну мобільність та гідний рівень життя людей; оволодіння кожною бажаючою людиною, основними знаннями і цінностями, які несе в собі вища освіта.

Для цього необхідно забезпечити фінансову стабільність функціонування системи вищої освіти, на основі введення соціальних і освітніх стандартів, фінансових нормативів; поетапний перехід до інноваційно-інвестиційної моделі управління системою вищої освіти, орієнтованою на безперервний процес оновлення механізмів фінансування освіти і парку інноваційних технологій, різноманітність механізмів фінансування; розвиток освітніх послуг, що відповідають запитам різних груп населення і забезпечують можливість реалізації індивідуальних потреб і інтересів особистості; забезпечити рівність можливостей отримання і використання вищої освіти на всіх етапах життєвого шляху людини, незалежно від соціального положення і вибраної сфери професійної діяльності.