ІСТОРІЯ

Вітчизняна історія

Гирич Ярослав Миколайович

 

Аспірант кафедри  новітньої історії України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Урбанізація як чинник формування трудових ресурсів в системі народногосподарського комплексу України (60-ті рр. ХХ ст.).

м.Київ, 03022

вул. Ломоносова  81, корп. 1, к.104

8 097 970 98 22

hyrych@ukr.net

          У середині 1960-х років урбанізація в Україні досягла того рівня, коли вперше кількість міського населення переважила сільське. Стрімке зростання рівня урбанізованості республіки можна пояснити не лише частковою відміною паспортних обмежень для селянства, активною житловою та містобудівною політикою, а й високою потребою промисловості УРСР у робочих руках. 

          Амбітні плани розвитку народного госодарства на роки семирічки (1959-1965) передбачали введення в дію нових промислових об’єктів, зокрема цілої низки машинобудівних заводів, шахт тощо. Спорудження підприємтсв важкої промисловості залишалось пріоритетним завданням для економіки. Наявність запланованого капітального будівництва змушувала до активного пошуку для них робітничих кадрів. Джерелом поповнення трудових ресурсів для промисловості було сільське населення.  У попередні десятиліття, за наявності в СРСР інституту прописки та непаспортизованого сільського населення працездатні сільські мешканці “вимивались” з сільського господарства у промисловість шляхом проведення трудових мобілізацій, пізніше замінених організованим набором.

          Значні капіталовкладення державних коштів у житлове будівництво призвели не лише до вирішення проблеми надання громадянам житла, що втратили його внаслідок Другої світової війни, а й до можливості частковго забезпечення квартирами нових робітників промислових підприємств Української РСР. Активна містобудівна та житлова політика влади в роки семирічнки призвела до реалізації принципу “завод-місто” і покриття країни (особливо Донбасу)  низкою монофункціональних міст, містечок та робітничих селищ.  

Для реалізації планів радянського керівництва держави і партії було ухвалено низку нормативних актів, серед яких можна згадати Директиви по розвитку народного господарства, прийняті на ХХ з'їзді КПРС у 1956 р., де особливий акцент було зроблено на спорудженні значної кількості цивільного житла. У прийнятій на XXII з'їзді у 1961 р. Програмі Комуністичної партії серед стратегічних цілей були проголошені: комплексна механізація виробничих процесів, більш повна їх автоматизація, широке застосування хімії в народному господарстві, всебічний розвиток нових, економічно ефе­ктивних галузей виробництва, нових видів енергії і матеріалів, активніше та раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, ор­ганічне поєднання науки з виробництвом і швидкі темпи науково-технічного прогресу.

     Упродовж семирічки було споруджено і введено в дію 22 машинобудівних підприємства, серед них: Кременчуцький завод великовантажних ма­шин, Запорізький завод легкових малолітражних автомобілів, Сніжнянський завод хімічного устаткування, Сумський завод електронних мік­роскопів, Київський і Сєвєродонецький заводи електронно-обчислюваль­них і керуючих машин, Житомирський завод електричних приладів, Хмельницький завод трансформаторних підстанцій тощо. У роки семирічки на розвиток вугільної промисловості було вкладе­но 3,5 млрд. крб. Збудовано і введено в дію 46 нових і реконструйовано 33 діючих шахти і розрізи загальною потужністю 43 млн. т видобутку вугілля на рік. Серед них великі високомеханізовані шахти «Росія», «Україна», «Суходольська № 1», ім. XXI з'їзду КПРС, Балахівський буровугільний розріз та багато інших. За цей час стали до ладу 23 збага­чувальні фабрики. На кінець семирічки в Україні нараховувалось понад 1 тис. підпри­ємств машинобудування, на яких працювало 1 млн. 200 тис. осіб, або більш як 25 % працюючих у промисловості. Зазначені дані в основному ілюструють процес промислового розвитку України в роки семирічки та містять  інформацію щодо нових чи новозбудованих підпиємств. Саме для і були спрямовані потоки мігрантів з села.

Зрушення в розміщенні продуктивних сил у великій мірі потребувало більш раціонального використання трудових та природних ресурсів. Подальше поглиблення розподілу суспільної праці, її диференціація та інтеграція супроводжувались розвитком нових галузей та формуванням багатогалузевих територіально-виробничих комплексів. Найвищими темпами в досліджуваний період розвивались та потребували нових робочих рук хімічна та нафтопереробна промисловості, машинобудування та металообробка.

Загальна чисельність зайнятих переважно фізичною пра­цею зросла впродовж 1955-1962 рр. на  10,6%, а розумовою працею – на 21,7%. Серед зайнятих розумовою працею особливо зросло число інженерно-технічних працівників – в 2,1 рази. Значно поліпшився і якісний склад пра­цюючих. Кількість спеціалістів з вищою та середньою освітою, зайнятих у народному господарстві, в 1962 р. порівняно з 1955 р. зросла вдвоє, а порівняно з 1941 р.— у 3,7 рази, в тому числі інженерно-технічного персона­лу— відповідно в 2,9 і 5,4 рази.

Отже, протягом 1960-х років спостерігався високий приріст трудових ресурсів. Зростання абсолютної чисельності міського населення та активні міжреспубліканські міграції сприяли створенню пормислової бази країни. В цей же час відбувається насичення сфери зайнятості трудовими ресурсами практично до крайньої межі. Коли в 1966 році показних зайнятості досяг 83% працездатного насеолення, то вже через 15 років він становив 91%, а в великих містах – 95%, таким чином вичерпавши практично всі можливості для свого подальшого зростання.