Економічні науки / Державне регулювання економіки

К.е.н. Васільєва Л.М.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Потреба у державному регулюванні економіки

Потреба у державному регулюванні економіки викликана рядом обставин:

1. Ринковій економіці властиві недоліки. Тією чи іншою мірою вони долаються, точніше, пом’якшуються дією ринкового механізму. Але велику роль відіграє в цьому і держава. Держава розробляє і реалізовує заходи щодо згладжування і падіння ділового циклу, досягнення збалансованості попиту і пропозиції, утримання безробіття й інфляції, на соціальний захист населення від негативних наслідків ринкової економіки.

2. Ринкова система в цілому сприйнятлива до науково-технічного прогресу. Проте за умов НТП ринковий механізм не в змозі забезпечити стратегічні прориви в галузі науки, техніки, технології і на цій основі здійснити глибокі структурні перетворення в економіці. Держава має можливості для вирішення цих проблем.

3. Ринкова економіка за своєю природою, як вже відзначалось, не має імунітету проти монополізму, інфляції, нанесених збитків природі її суб’єктами. За рахунок внутрішніх резервів вона з цими проблемами впоратися не може. Вирішує їх лише держава.

4. Складні регіональні проблеми властиві багатьом національним економікам. Вони виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Вирішення їх також потребує відповідної регіональної політики держави.

5. Інтернаціоналізація світового господарства, ускладнення зовнішньоекономічних зв’язків зумовлюють активну зовнішньоекономічну діяльність держави.

Найважливіші напрями державного регулювання економіки, такі [4]: антициклічне регулювання, що має короткочасний характер і спрямоване на послаблення циклічних коливань, зниження рівня інфляції; програмування (капіталістична планомірність), що має довготривалий характер, прагне цілеспрямовано впливати на обсяг і напрями капіталовкладень, зміну структури народного господарства, тобто має стратегічні цілі.

Для досягнення як короткотривалих, так і довготривалих цілей використовують: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу.

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є [1]: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д. Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

Правове регулювання – це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права [1]. Правове регулювання передбачає розроблення законів, указів, розпоряджень, щодо норм функціонування ринкових структур, захист прав покупця, боротьбу з тіньовою економікою, антимонопольного законодавства, стабілізація рівня цін і т.д. При використанні методів економічного впливу держава не втручається в процес прийняття рішень суб’єктами економіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при самостійному виборі суб’єкти економіки віддавали перевагу тим варіантам, які відповідають цілям економічної політики держави. При цьому ринкова ситуація не порушується [3]. До економічних методів регулювання економіки відносяться: кредити, податки, дотації, регулювання цін, пільги для виробників, інвестиції, механізм прискореної амортизації та ін. Адміністративні методи широко використовуються у регулюванні національної економіки (ліміти, ліцензії, квоти, санкції, розподіл ринків, заморожування цін чи заробітної плати, державні замовлення і т.д.), а також у захисті національних інтересів у системі світових господарських зв’язків (ліцензування експорту чи державний контроль за імпортом робочої сили і капіталу) [2].

Незважаючи на те, що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної і політичної стабільності всієї суспільної системи.

Література:

1. Державне регулювання економіки: [Навч. Посібник] / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

2. Мельник Л.Ю. Економічна система суспільства: [Навчальний посібник] / Л.Ю. Мельник, В.Я. Плаксієнко, Ю.І. Скірко. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 546 с.

3. Мельник Л.Ю. Основи економічної теорії та підприємництва / Л.Ю. Мельник, С.О. Сафронов. – Дніпропетровськ: Січ, 2002. – 461 с.

4. Основи економічної теорії: [Підручник] / За ред. проф. С. В. Мочерного. – Тернопіль: АТ “Тарнекс” за участю АТ “Ной” та видавництва “Світ”, 1993 – 688с.