Мовчан І. В.

Кременчуцький державний університет ім. М. В. Остроградського

Основні аспекти фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні

Інноваційна діяльність в сучасних умовах розглядається як один з найважливіших факторів ефективного функціонування фінансової, виробничої, організаційної, наукової сфер, оскільки саме в комплексі вони приносять найефективніший результат.

На даному етапі інноваційна діяльність в Україні не відповідає сучасним вимогам, не забезпечує нормальне функціонування вітчизняного виробництва, подолання незбалансованості між окремими його сегментами та елементами.

Основна маса проблем інноваційного розвитку України пов’язана з необхідністю залучення фінансових ресурсів. Світова практика пропонує широкий спектр інструментів фінансування інноваційної діяльності. Основна проблема їхнього використання полягає в тому, щоб із врахуванням накопиченого світового досвіду й конкретних умов обрати найбільш ефективні для даної країни й регіону інструменти.

Згідно з чинним законодавством, інноваційний розвиток в Україні забезпечується за рахунок фінансування з різних джерел. Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

1) кошти Державного бюджету України;

2) кошти місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим;

3) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4) власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

5) кошти (інвестиції) фізичних і юридичних осіб;

6) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Держава має забезпечувати бюджетне фінансування наукової діяльності в розмірі не менше 1,7 % ВВП України, але ці нормативи не дотримуються, тим більше через слабкий розвиток ринку капіталу основними джерелами фінансування інновацій виступають власні кошти підприємств (прибуток та амортизація). Таке самофінансування є досить дорогим і невигідним для вітчизняних підприємств.

У світовій практиці для залучення фінансових ресурсів в інноваційну діяльність підприємств використовуються банківські кредити та операції на ринку цінних паперів. В Україні ринок середньо-та довгострокових банківських

кредитів недостатньо розвинутий. Це пов’язано, по-перше, з небажанням населення вкладати кошти на строкові та ощадні депозити, по-друге, банки отримують кошти від населення й підприємств на короткий термін і, отже, самі можуть ними розпоряджатися короткий час, тому кредити підприємствам і організаціям видаються найчастіше на строк до одного року, що явно недостатньо, якщо мова йде про інвестиційні проекти.

Що ж стосується венчурного інвестування, про яке останнім часом багато дискутують, то тут ситуація невтішна, основна причина цього – слабкий розвиток фондового ринку та недостатнє правове забезпечення. Діюче в Україні законодавство у галузі венчурного інвестування поки що не створює умов, які б стимулювали його розвиток.

Фінансування інноваційної сфери має складну структуру й охоплює форми, джерела та ефективність фінансування інновацій, інструменти акумуляції грошових коштів і їх вкладення у проекти та контроль за ними.

У 2008 році основним джерелом фінансування інновацій були власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування інноваційних робіт становила 84,6%, що на 3,1% менше порівняно з 2007 роком.

У фінансуванні розвитку інноваційної діяльності підприємства використовували кошти іноземних інвесторів в розмірі 176,2 млн. грн., або 2,9% у 2008 році, що більше на 18,3 млн. грн., або на 0,2%, ніж в 2007 році.

Кількість інноваційно-активних підприємств в Україні зменшується, їхня частка у загальному обсязі складала: 2003 р. – 14,8%, 2004 р. – 14,6%, 2005 р. – 11,5%, 2006 р. – 10,0%, 2007 р. – 8,2%, 2008 р. – 10,0%. Така динаміка є неприпустимою з точки зору впровадження інноваційного типу економічного зростання в Україні.

Для створення ефективного механізму фінансування інноваційного розвитку підприємств необхідно використовувати диверсифікований інструментарій державної підтримки, який повинен враховувати досвід як вітчизняних, так і зарубіжних підприємств.

Отже, для підприємств, які тільки розпочинають або відроджують інноваційну діяльність, повинна бути впроваджена система заходів різнобічної підтримки, а саме:

1) встановлення податкових знижок;

2) надання пільгових кредитів;

3) використання прискорених методів амортизації обладнання;

4) впровадити систему державних гарантій та страхування інноваційної діяльності;

5) задіяти механізм технічної підтримки ( наприклад, у проведенні НДДКР)

і передачі у користування приватних підприємств державних технологій та ноу-хау (що призведе до зниження витрат).

Особливу увагу у вирішенні цих питань слід приділяти залученню коштів приватних інвесторів для фінансування інноваційної діяльності.

Залучення коштів приватних інвесторів є дуже складним, оскільки теперішні власники не зацікавлені у перерозподілі прав власності чи управління. Ефективним також є формування стратегічних альянсів у сфері інноваційної діяльності підприємств, у тому числі з іноземними партнерами. При створенні таких альянсів роль держави може бути значною, наприклад, альянси за участю держави чи частково державних підприємств. Таким чином, державні програми підтримки підприємств-інноваторів мають розроблятися і реалізовуватися у погодженні з іншими напрямами державної політики.

Для збільшення обсягів фінансового забезпечення інноваційної діяльності підприємств необхідно вирішити цілу низку проблем становлення інноваційного сектора в Україні:

1) комерціалізація інноваційної продукції (доведення проектів і програм до практичного використання);

2) неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності;

3) надвисокі ризики інноваційної діяльності;

4) спекулятивне використання державних пільг.

Отже, фінансування інноваційної діяльності підприємств є основою науково-технічного прогресу.

І все ж таки, основними проблемами фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні залишаються:

1) недосконала нормативно-правова база;

2) недостатні обсяги фінансування з боку приватного сектора;

3) відсутність механізму перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора;

4) несприятливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів;

5) незадіяність важливих інституційних інвесторів у фінансуванні інноваційного процесу.

1. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002. №40 – 4 // zakon1.rada.kiev.ua.

2. Алексеєнко Л. М. Фінансове забезпечення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки // Вісник Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Сер. Економіка. – 2004. – Вип. 69. – С. 15 – 16.

3. Держкомстат України // www.ukrstat.gov.ua.

4.Поляков С. Г. Проблемы государственного регулирования инновационной деятельности в научно-технической сфере // Инновации. – 2004. - №7. – С. 44 – 48.