Сіліна Юлія Сергіївна

Донецький державний університет управління

 

ПІДГОТОВКА ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

В СУЧАСНИХ УМОВАХ

 

Сучасний світовий досвід та практика використання інституту державної служби говорить те, що ця сфера державної діяльності повинна узгоджувати цілі та наміри державного управління, структуру, правові норми і процедури з кадровим потенціалом держави.

Для досягнення максимальної ефективності державного управління діяльність службовців державної служби потребує чітко прописаних та прозорих організаційно-правових засад її функціонування, що є також основним підґрунтям для високопрофесійного виконання держслужбовцями своїх обов’язків.

У сучасній Україні державна служба ще не є достатньо ефективним інструментом державного управління. Одним із причин цього є відсутність єдиних міжнародних стандартів державної служби, універсальних визначень та критеріїв, які б визначали робітника як держслужбовця, в наслідок чого дуже складно адаптувати іноземний досвід організації державної служби в умовах сучасного українського суспільства [1].

Однією з найважливіших вимог під час проведенні реформ та в період кризи є наявність висококваліфікованого професійного апарату державного управління, що надає можливості забезпечити професійну основу єдності системи влади.

Державна служба – це апарат, діяльність якого спрямована на здійснення завдань і функцій держави. Значення державної служби зумовлюється тим, що серед усіх питань, які стоять перед державою, головним є питання про кадри, передусім кадри керівників [2].

Закон України «Про державну службу» наголошує, що «державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають  посади  в  державних  органах  та  їх  апараті  щодо практичного  виконання  завдань  і  функцій  держави  та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження» [3].

Державну службу можна розглядати у таких аспектах:

1)            соціальному – як здійснення на професійній основі суспільно-корисної діяльності щодо виконання функцій держави особами, що обіймають відповідні посади в органах державної влади на постійній основі;

2)            політичному – реалізація державної політики;

3)            правовому – нормативно-правове регулювання державно-службових відносин;

4)            ідеологічному – формування іміджу державної служби;

5)            соціологічному – ступінь реалізації повноважень органами влади;

6)            організаційному – формування організаційних засад діяльності державних службовців;

7)            процесуальному – технологічне забезпечення процесу функціонування держави, реалізація її функцій;

8)            морально-особистісному – як формування етичних засад функціонування державної служби та виявлення в ньому індивідуальних властивостей людини, яка професіонально виконує обов’язки держслужбовця.

Наукові дослідженням відіграють найважливішу роль у визначенні організаційно-правових засад підвищення ефективності функціонування державної служби. Від організації діяльності саме держслужбовців, чіткості визначених правових засад та регламенту залежать кінцеві результати функціонування системи влад. 

Одним із приоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України є якісний розвиток системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Система навчання державних службовців вирішує такі загальні цілі:

1). підготовка державного службовця - навчання з метою отримання особою певного нового для неї освітньо-кваліфікаційного рівня (спеціаліст, магістр) за спеціальністю, спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування. При цьому під підготовкою державного службовця необхідно розуміти і навчання особи, яка вже перебуває на державній службі, і особи, яка цілеспрямовано готується до державної служби;

2). перепідготовку державного службовця - це навчання з метою отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня за іншою спеціальністю (спеціалізацією), спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування;

3). підвищення кваліфікації державного службовця – це навчання, що спрямоване на підвищення рівня загальної управлінської культури та що спеціалізується в межах певної категорії посад і спеціалізації на окремих функціях, завданнях, повноваженнях, що визначаються актуальними потребами сьогодення [4].

Система навчання державних службовців може успішно розвиватися тільки за умови постійно та якісно зростаючої потреби в наслідках їх діяльності. Необхідно створити новий мотиваційний механізм, який не тільки забовязує, а й стимулює державного службовця постійно оновлювати свої професійні вміння та знання.

Наведені аспекти доводять, що система державної служби та її кадровий склад  відіграють найважливішу роль у реалізації державного управління, саме тому  у законодавчому порядку було закріплено програму розвитку державної служби на 2005-2010 рр. [5]., яка  ставить такі три основних завдання:

1.     підвищення ефективності виконання державною службою завдань і функцій держави. Для цього необхідно:

Ø     визначити та запровадити стандарти професійної діяльності державних службовців на засадах стратегічного планування діяльності державних органів з орієнтацією на надання державних послуг;

Ø     забезпечити моніторинг ефективності діяльності державних органів та їх посадових осіб щодо реалізації стратегічних документів і надання послуг;

Ø     удосконалити систему добору кадрів на державну службу для визначення найбільш кваліфікованих фахівців з питань економічної, підприємницької, фінансової, банківської та інших видів діяльності, обізнаних із сучасними управлінськими технологіями, та здібних випускників вищих навчальних заходів;

Ø     удосконалити систему оплати праці державних службовців на засадах забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці та заохочення державних службовців за результативну, сумлінну роботу;

  2. забезпечення прозорості державної служби, високого рівня відповідальності та звітності за підготовку і виконання управлінських рішень, надання послуг шляхом:

Ø     створення прозорої системи управління персоналом державної служби;

Ø     посилення відповідальності державних службовців за результати своєї діяльності;

Ø     запровадження прозорої процедури просування по службі на підставі професійних досягнень;

3.     адаптація інституту державної служби до європейських стандартів з урахуванням національних особливостей шляхом забезпечення:

Ø     комплексного розвитку законодавства про державну службу як професійного засобу виконання завдань і функцій держави; системного визначення видів державної служби; удосконалення законодавства з питань проходження державної служби;

Ø     політичної нейтральності державних службовців у процесі виконання своїх професійних обов’язків, посилення їх правової та соціальної захищеності;

Ø     стимулювання професійного зростання та високих результатів діяльності державних службовців на засадах рівності оплати за однаковий обсяг, інтенсивність роботи і рівень відповідальності;

Ø     удосконалення системи професійного навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з урахуванням подальшої професіоналізації державної служби, засад організації навчання державних службовців  в країнах – членах ЄС.

Саме у теперішній час, в умовах, які склалися у світовій економіці в умовах кризи, що торкнулася усіх сфер життєдіяльності в Україні, дуже  гостро відчувається необхідність наявності висококваліфікованих державних службовців, які були б спроможні швидко та якісно приймати найбільш ефективні рішення  адекватні обставинам, що складаються, та вживати заходи щодо їх реалізації.     

Тому питання підвищення ефективності виконання державною службою завдань і функцій держави стали ще більш актуальними та виявили необхідність пошуку нових підходів до вирішення завдань розглянутих у статті.

Розвиток державної служби передбачає послідовне здійснення систематизованих за напрямами та етапами комплексів практичних заходів. До них слід відносити: правові, організаційні, інформаційні, матеріально-технічні, фінансові та інші, спрямовані на забезпечення єдності всіх елементів, що складають державну службу, на чіткий взаємозв’язок усіх її інституціональних положень з діяльністю корпусу державних службовців та на запобігання дефіциту висококваліфікованих кадрів. Підґрунтям для таких заходів має стати методологія, яка має бути розроблена з урахуванням завдань, що відповідають сучасним умовам. 

                       ЛІТЕРАТУРА

1. Охотский Е.В. Государственная служба в парламентах зарубежных стран: общее и особенное / Е.В. Охотский, Н.Р. Баранова // Право и политика. – 2001.   5. – С. 35-42.

         2. Лазор О.Д. Державна служба в Україні: Навч. посіб. / О.Д. Лазор,               О.Я. Лазор– К.: Дакор, КНТ, 2005. – 472 с. (Публічна служба).

3. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. /Верховна Рада України. -  Голос  України. – 1994. 5 січ.

4. Оболенський О.Ю. Державна служба: Підручник / О.Ю. Оболенський – К.: КНЕУ, 2006. – 472 с.

 5. Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005-2010 роки / Кабінет Міністрів України. -   Офіційний вісник України. - 2008. -  № 68. -  С. 18