Історія /
Вітчизняна історія
Яшан О.О.
Черкаський державний
технологічний університет, Україна
Підготовка німецького пропагандистського апарату до нападу на СРСР (30-ті –
початок 40-х років ХХ ст.)
Дослідження
проблем, пов’язаних з історією Великої Вітчизняної війни неможливе без
урахування такої важливої її складової, як діяльність нацистського апарату
пропаганди і агітації. Саме ця прихована від широкої громадськості, але активна
робота дозволяла впливати та маніпулювати свідомістю населення у власних цілях.
Організації і веденню підривної пропаганди серед військ і населення країни,
проти якої готувалася агресія, ‑ так званій „психологічній війні” – правлячі
кола нацистської Німеччини надавали великого значення. Основні завдання
пропаганди у майбутній війні були визначені в рішенні „Про найважливіші заходи щодо підготовки пропаганди
до війни”, ухваленому на 10-му засіданні робочого комітету Імперської ради
оборони 26 червня 1935 р., суть яких полягала в тому, щоб підірвати фронти
противника зсередини, відвернути його тим самим від виконання бойових завдань і
ускладнити йому ведення війни. Саме тому заздалегідь повинні бути відомі
внутрішні труднощі противника, його психологія, щоб використовувати проти нього різноманітні засоби
пропаганди. Також необхідно було підготувати
пропагандистів так, щоб вони знали не тільки свої завдання у війні, а й добре
знали противника.
Відповідно
до визначеної мети розпочалася посилена підготовка ідеологічної війни проти
СРСР. В процесі розробки плану „Барбаросса” (Fall „Barbarossa”), німецьким політичним й
військовим керівництвом було закладено ідеологічну концепцію, згідно з якою
війна з Радянським Союзом розглядалася як особливий збройний конфлікт, у німецьких
солдат та офіцерів формувалася думка, що вони є представниками вищої раси, усі
ж інші народи нацистська пропаганда оголосила нижчими расами, які мали
підлягати безумовному знищенню під час війни.
Всі питання
ідеологічної роботи в нацистській Німеччині планувалися, розроблялися і
практично реалізовувалися міністерством народної освіти і пропаганди, яке було
створено указом А. Гітлера від 13 березня 1933 р. Міністром нового
відомства було призначено Й. Геббельса, статс-секретарем – В. Функа. Пропагандистський
апарат гітлерівської Німеччини був заснований як симбіоз двох ідеологічних
відомств – відділу пропаганди при керівництві нацистської партії і відділу
друку при уряді третього рейху. Міністр пропаганди Геббельс контролював
одночасно і партійний, і урядовий пропагандистський апарат. Досвід, накопичений в області ідеологічної обробки свого
народу і армії, керівники третього рейху використовували для підготовки
ідеологічної війни проти СРСР і УРСР, як його складової частини.
Відомство
Й. Геббельса займалося дослідженням менталітету, психології та ідеології
майбутнього ворога, для цього було створено потужний пропагандистський „Східний
відділ”, що мав в своєму розпорядженні філіал „Вінета” – службу пропаганди в
східних районах, співробітники якого безпосередньо займалися виданням
спеціальної літератури, радіопередач, художніх і документальних фільмів та
іншої продукції ідеологічного характеру, призначеної для поширення серед
населення окупованих районів Радянського Союзу [1, с. 91].
Поступово до
цієї роботи стали долучати військові організації і штаби. Так, при генеральному
штабі збройних сил Німеччини було створено управління у справах пропаганди,
складовою частиною якого був відділ активної пропаганди (ВПр-IV). Цей відділ, у
свою чергу, мав ряд відділень, зокрема під назвою „Росія”, [2, с. 70]. До
1939 р. розробкою основ використання ідеологічної зброї у війні займалася
5-а група психологічної лабораторії військового міністерства, якою було підготовлено
доповідь „Розвиток пропаганди як зброї”, де зокрема наголошувалося на
особливому значенні „Духовного впливу” на противника [3, с. 316].
7
жовтня 1940 р. пропагандистські органи вермахту в основному завершили
підготовку плану ідеологічної війни, що мав назву „Основні напрями роботи
головнокомандувача сухопутних військ з ідеологічної обробки німецьких
сухопутних сил в період підготовки війни проти СРСР взимку 1941 року” [4,
с. 167-168].
Для нападу на СРСР в угрупуванні
гітлерівських військ, було сформовано 17 рот пропаганди, при кожній з трьох
груп армії, були утворені відділи пропаганди, в компетенцію яких входило
проведення підривної діяльності на окупованій радянській території. У
пропагандистських ротах по штату належало мати фахівців найрізноманітніших
напрямів: військових журналістів, фахівців з написання листівок, плакатів і
брошур антирадянської спрямованості, репортерів-фотографів, радіо- і
кіномеханіків. Чотири роти знаходилися в складі групи армій „Південь”,
націленої на захоплення України з подальшою її окупацією. Загальна чисельність
особистого складу всіх 17 пропагандистських рот складала 15 тисяч осіб [5, с. 203].
Приділялась велика увага
збору й узагальненню інформації для підривної „ідейної” боротьби проти СРСР,
яка повинна була призвести до деморалізації
радянського народу ще до початку війни. Цим відало східне відділення
зовнішньополітичного відділу нацистської партії, під керівництвом якого
працювали інститути та центри по вивченню Східної Європи. До роботи
залучалися „фахівці з Росії”, у тому числі із складу російських, українських,
білоруських, прибалтійських емігрантських організацій, що виявили бажання співробітництва
з німцями. Вони готували аналітичні матеріали для органів пропаганди, визначали
слабкі сторони радянських військовослужбовців, розкривали проблеми радянського
суспільства, розробляли рекомендації щодо інформаційно-психологічного впливу на
особовий склад Червоної армії і населення з урахуванням
національно-психологічних особливостей, традицій і культури. У червні 1940 р.
співробітниками відділення було підготовлено для нацистського керівництва дві
таємні доповіді про становище в Радянському Союзі: „Соціальне становище
Радянського Союзу” і „Становище німців в СРСР” [3,
с. 317], на початку жовтня 1940 р. – об’ємний звіт „Результати дослідження
державного ладу і партійного будівництва в Радянському Союзі”, який було
використано командуванням при розробці плану „Барбаросса” [3, с. 317].
На початку 1941 р. нацистське керівництво посилило увагу до вивчення
внутрішнього життя Радянського Союзу. Наказом Герінга від 3 березня 1941 р. в Познані разом з діючим університетом „Ост”
створювався новий імперський центр із „дослідження східного простору” [3, с.
317], до опікунської ради якого ввійшли Розенберг та інші провідні керівники
нацистської партії. Центру передали близько 200 тис. екземплярів книг з історії
СРСР і країн Східної Європи [3, с. 317]. 20 квітня 1941 р. наказом Гітлера
Розенберг був призначений „уповноваженим по центральному контролю над проблемами
східноєвропейського простору”. Пізніше на основі цієї організації було створено
міністерство у справах окупованих східних областей. До червня 1941 р. відділ
пропаганди вермахту за активного сприяння управління Розенберга розробив
директиву з детальним обґрунтуванням пропагандистських завдань на майбутню
військову кампанію проти Радянського Союзу за планом „Барбаросса”. На початку
червня директива була підписана начальником штабу верховного
головнокомандування вермахту Йодлем і передана в штаби груп армій, танкових
груп, повітряних флотів, авіакорпусів і в роти пропаганди [6, с. 573-577]. У ній визначалися цілі, зміст, форми і
методи підривної пропаганди проти СРСР. Визначено, що основними завданнями
підривної пропаганди проти СРСР були: розколоти єдність народів СРСР,
розгорнути серед радянських громадян антикомуністичну пропаганду і переконати
населення у визвольній місії німецької армії, що веде боротьбу з більшовицьким
режимом Й. Сталіна.
Значне місце в підготовці
Німеччиною „психологічної війни” проти Радянського Союзу займала диверсійна
діяльність, яка стала особливо активною в першій половині 1941 р. Для успішнішого керівництва всіма органами Абверу в
травні 1941 р. було створено спеціальний
розвідувальний штаб, з умовною назвою „Валлі-1”. Основним
завданням диверсантів було до початку військових дій „підготувати грунт” для
майбутніх психологічних акцій проти військовослужбовців Червоної армії і населення.
Агенти для виконання своїх завдань вербували скривджених або незадоволених
радянською владою, поширювали через них листівки, компромат, чутки, що сприяли
розпалюванню національної ворожнечі, деморалізації радянського народу ще до
початку війни тощо.
Таким чином до моменту нападу на СРСР
гітлерівське керівництво створило розгалужений апарат для організації підривної
антирадянської пропаганди, привело в стан бойової готовності цілий арсенал
засобів ідеологічної і політичної дії на війська і населення Радянської держави.
Література:
1. Мюллер Н. Вермахт и оккупация (1941‑1944). О
роли вермахта и его руководящих органов в осуществлении оккупационного режима
на советской территории / Н. Мюллер;
пер. с нем. – М.: Воениздат, 1974. – 387 с.