Куц Б.О.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

ОСОБЛИВОСТІ СТАТЕВОЇ ПОВЕДІНКИ САМЦІВ

Міжособові взаємовідносини між представниками різних статей відіграють велику роль у формуванні соціальної поведінки у тварин. Саме поведінка самців та самок сприяє продовженню роду та стабілізує чисельність видів. Упорядкованість поведінки тварин забеспечує непостійність та підпорядкування певним закономірностям: для того щоб проявити статеву активність особина повинна досягти певного віку – віку статевої та фізіологічної зрілості. Варто зауважити, що в певному віці активність завершується. Таким чином, знаходить своє відображення термін «репродуктивний період».

Іншою особливістю статевої поведінки є залежнісю від гормонального статусу індивіда та наявності зовнішніх стимулів, що провокують статеву поведінку. Однак, якщо тварина дозріла для розмноження, внутрішні та зовнішні чинники сприяють, то у тварини формується мотивація статевої поведінки з дуже високим рівнем пріоритетності. Варто згадати нерестові міграції представників роду Oncorhynchus, що призводять до загибелі її учасників. Статева поведінка формується зарахунок певного стану нервової та ендокринної систем, високої чутливості до феромонів та інших зовнішніх стимулів.

Розглядаючи взаємостосунки самців та самок, можна прослідкувати, що існує два види статевої стратегії: моногамія та полігамія. Потрібно зауважити, що значною мірою притаманним є проміскуїтетний тип відносин, що характеризується нерозбірливістю тварин у виборі статевого партнера, наприклад, у полівок. Інший тип відносин – черезмірна перебірливість. Індивід обирає партнера дуже прискіпливо, тоді говорять про наявність «любовних стосунків» між самцем та самкою. Типовими прикладами можуть слугувати цихліди, червоноспинні саламандри, папуги, гуси, вовки. Багато тварин перейшли до проміскуїтету в результаті доместифікації [3].

Потрібно зауважити, що загалом схема статевої поведінки в самців більшості видів подібна: процесу спарювання передує залицяння та демонстрація належності до чоловічого роду, наприклад, задопомогою забарвлення, тощо. Користуючись етологічною термінологією, механізм поведінки самця діє як подразник на вроджені механізми самки, провокуючи її до сексуальної поведінки. Саме через це здатність до ідентицікації більш розвинута у самок. Ще одним важливим фактом є те, що статевий відбір за статевими ознаками як забарвелння та демонстраційна поведінка здійснюється виключно за індивідуальними критеріями, тобто цей фактор не піддається кількісній оцінці [1].

Для успішного розмноження велике значення мають часові проміжки, а також те, що для спарювання самець і самка повинні перебувати у відповідному фізіологічному стані, що досягається синхронізацією циклів, що можуть забеспечувати відповідні взаємодії зовнішніх стимулів та поведінки самих партнерів. Нерідко, деякі форми залицяння мають елементи конфлікту, оскільки часто присутність іншої особини може викликати агресивні захисні реакції.

Форми залицяння можуть бути дуже різними: членистоногі знаходять самок за запахом статевого атрактанту, за звуками, за видоспецифічними ритуальними рухами: кружляння, облизування тощо(деякі краби, мухи); риби можуть здійснювати швидкі нахили головою, покусувати субстрат, завмирати біля гнізда, надавати тілу сигмовидну позу, самець може наближатись до самки задкуючи або боком (Tilapia melanotheron); самці жаб можуть створювати «хори», приваблюючи самок, самці деяких ящірок можуть підскакувати демонструючи червоний горловий мішок, а «шлюбні танці» змій мають небеспечний характер: якщо вони протікають успішно, то змії сплітаються тілами.

Складною є шлюбна поведінка у птахів: красиві церемонії у чомги, чайки, чаплі, качки та інших. Наприклад, самець качки нахиляє дзьоб до води, вигинає тіло доверху, помахуючи дзьобом, що супроводжується голосним свистом, нагадуючи буркотіння. Далі самець робить різкий мах дзьобом, що призводить до виникнення цілого фонтану бризок. Самець клацає дзьобом, витягує шию, демоструючи груди. Утворивши пару, самець і самка здійснюють швидки маховий політ над територією, після цього відбувається зближення та копуляція [2].

Усі ці та інші процеси відбуваються в умовах конкуренції між самцями. Ще Дарвін з’ясував, що є два різні шляхи отримання переваги над іншими самцями: по-перше, вони можуть конкурувати безпосередньо одне з одним в поєдинках або в будь-яких інших формах ритуального протиборства; по-друге, самці можуть змагатись опосередковано у красі та пластиці демонстрації себе [4].

В дикій природі тривалість життя самців майже співпадає з тривалістю репродуктивного періоду. Причиною цьому є певною мірою втрата лібідо, що регулюється головним чином секрецією статевими залозами тестостерону, що забеспечує характерний алгоритм чоловічої поведінки. Вчені виявили, що самці з ознаками високої статевої активності з 20 поколінь демонструють ознаки високої лібідозності, що супроводжуєть скороченням сумарного об’єму сперми.

Важливим аспектом у формуванні статевої поведінки у тварин є наявність періоду сезону спарювання, що обумовлює ще більшу пріоритетність на фоні інших інстинктів, а також активність, хоча й коротку. Такими ж характеристиками володіють самці після тривалого періоду статевого спокою.Істотно знижують лібідо у самців хвороби, погане самопочуття через погоду, біль. Також впливає згубно на статевий потяг у тварин зайва вага (ожиріння). Самці різних видів формують асоціації, які складаються з особин, що «віджили своє» в плані ставевого потенціалу.

До проявів чоловічого лібідо відносять реакцію Флешмана (лемішево-назальний рефлекс у більшості копитних), що проявляється у тому, що самець витягує голову та шию вперед, напружує мязи ніздрів та піднімає верхню губу, оголюючи різці верхньої щелепи та ясна. Це супроводжується вертикальними поворотами голови та поверхневим диханням. Реакція виникає після обнюхування сечі або статевих органів та промежини самки. Таку реакцію можна спостерігати у самця домашньої кішки навіть без присутності самки, достатньо лише самого запаху феромону – запаху валеріанової кислоти. За висновками дослідника К.М. Шнайдера, таку ж реакцію можна викликати дією летких речовин статевих атрактантів на орган Якобсона.

Демонстрація лібідозного збудження може відбуватися шляхом цокання язиком, вилизування зовнішніх статевих органів, видоспецифічна вокалізація (скавчання; ржання та низькочастотне блеяння у групи Ungulata, тощо) [3].

Іноді, статева поведінка може нести контагіозний характер, тобто дії однієї особини можуть охоплювати всю групу тварин, спричиняючи координовані дії. Причиною цьому є синхронізація біологічних ритмів та взаємозв’язок тварин, що мешкають разом, особливо, колоніальних форм [5].

Отже, пріоритетність статевих інстинктів та статева активність та зрілість самця, його лібідо значною мірою визначає чисельність, генетичне різноманіття та якість потомства.

Література:

1. Грант В. Эволюционный процесс: Критический обзор эволюционной теории. – М.: Мир, 1991. – 488 с.

2. Дьюсбери Д. 1981. Поведение животных: Сравнительные аспекты. – М.: Мир, 1981. – 480 с.

3. Иванов А.А. етология с основами зоопсихологии: учебное пособие. – Спб.: Издательство «Лань», 2007. – 624 с.: ил. – (Учебники для вузов. Специальная литература).

4. Мак-Фарленд Д. Поведение животных: Психобиология, этология и эволюция: Пер. с англ. – М.: Мир, 1988. – 520 с.

5. Тинберген Н. Социальное поведение животных.: Пер с англ. – М.: Мир, 1993.