Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Пакуліна А.А.*, Пакуліна Г.С.**

*Харківський національний університет будівництва та архітектури

**НУ «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», м. Харків

Підвищення результативності реалізації регіональних

програм розвитку соціальної інфраструктури і пошук

оптимальних механізмів оцінки їх ефективності

Стійка тенденція економічної інтеграції, глобалізації, ускладнення процесів громадського розвитку залучила у сферу свого впливу усі країни, регіони, організації і соціальні групи. Глобальна трансформація обумовлена переходом в другій половині XX століття до постіндустріальної цивілізації, що у свою чергу позначило прискорення темпів соціально-економічних змін, в результаті якого сталася якісна зміна умов життя як на рівні суспільства в цілому, так і окремого громадянина. Процес деформації соціальної сфери повною мірою зумовив необхідність переходу розвинених держав на соціально-орієнтовану ринкову економіку, що характеризується зростанням значення соціальних чинників. Українська економічна модель також є соціально-орієнтованою, що робить необхідним подальший розвиток соціальної інфраструктури.

Найбільш пріоритетним інструментом державного управління розвитком соціальної інфраструктури є програмно-цільове планування, яке визначає можливість держави впливати на соціально-економічні об'єкти і процеси за допомогою ініціації і впровадження регіональних програм. Вони є ефективним інструментом реалізації державної економічної і соціальної політики, особливо при рішенні довгострокових завдань і реалізації великих інфраструктурних проектів на рівні регіону. Крім того, за рахунок ув'язки ресурсів і результатів, що досягаються, і відходу, внаслідок цього, від витратних принципів розподілу державних коштів виникає можливість рішення органами управління проблем, що мають міжгалузевий, міжрегіональний характер. Саме такий, підхід, застосовується в країнах Європейського Союзу, США, Японії, Канаді, і інших як інструмент рішення стратегічних завдань розвитку соціально-економічної сфери, в тих випадках, коли необхідно сконцентрувати ресурси для досягнення конкретних цілей в задані терміни.

Проте аналіз вітчизняного досвіду показує наявність істотних недоліків і складнощів при аналізі ефективності реалізації регіональних програм розвитку соціальної інфраструктури. Незважаючи на наявність великого числа досліджень з програмно-цільового планування, в більшості з них приділена увага загальним теоретичним підходам. Проте в умовах соціально-орієнтованого характеру розвитку України актуальним питанням державного управління являється проблема підвищення результативності реалізації регіональних програм розвитку соціальної інфраструктури і пошуку оптимальних механізмів оцінки їх ефективності.

Оцінка існуючих визначень програмно-цільового методу планування, практики його використання в Україні показала розрізненість і відсутність єдиного змістовного уявлення про цей інструмент державного управління. У різних наукових джерелах поняття програмно-цільового методу визначається і як спосіб рішення складних проблем за допомогою планування ресурсів для розробки заходів щодо досягнення мети, і як метод виділення основних цілей і завдань державного розвитку, постановки і рішення, тоді як ефективна складова діяльності і результативне досягнення мети практично не розглядаються.

Програмно-цільове планування визначається нами як інструмент ефективного рішення соціально-економічних завдань, спрямований на досягнення поставлених цілей і пріоритетів за допомогою розробки і реалізації взаємообумовленої і логічно пов'язаної сукупності заходів, обмеженої рамками тимчасового і ресурсозмістовного чинника. Змістовний аналіз вітчизняної практики розробки і реалізації цільових програм розвитку соціальної інфраструктури дозволяє стверджувати, що існує методично обґрунтований алгоритм процесу реалізації цільових програм за великими організаційними змістовними його елементами, затверджений на національному рівні. Однак, серед основних істотних недоліків методичного забезпечення оцінки ефективності реалізації програм розвитку соціальної інфраструктури регіонів України слід зазначити:

– оцінка ресурсів, а не результатів, що проявляється в аналізі відхилень планових витрат від фактичних;

– відсутність методів оцінки якісних показників, у тому числі соціальної ефективності;

– відсутність універсальної методики оцінки ефективності на всіх стадіях реалізації програми;

– підміна понять бюджетної ефективності економічною;

– відсутність підсумкової оцінки досягнутих результатів;

– відсутність оцінки якості управління програмою (у тому випадку, якщо вона є, то відсутня оцінка витрачання коштів);

– відсутність рекомендацій в частині управлінських рішень.

Незважаючи на важливість етапу оцінки ефективності реалізації регіональних програм розвитку соціальної інфраструктури в системі програмно-цільового планування діючі методики не дозволяють повною мірою врахувати принципи результативного управління. У зв'язку з цим, необхідною умовою зростання ефективності їх реалізації є перехід від методів оцінки ефективності використання «запланованих ресурсів» до методів оцінки ефективності по «запланованих результатах». Ця обставина зумовила необхідність формування нового методичного підходу до оцінки ефективності реалізації регіональних програм розвитку соціальної інфраструктури, визначеного нами як метод результативного управління, що дозволяє перейти на більш якісний рівень регіонального управління.

Нами сформульовані базисні принципи оцінки ефективності реалізації регіональних програм розвитку соціальної інфраструктури, засновані на методі результативного управління, в основі якого лежить логіко-структурна модель, що визначає техніку управління програмами. До цих принципів відносяться: принцип побудови системи «Значущості-впливу цільових груп учасників»; принцип постановки питань в системі ресурси-результат; принцип побудови системи «Обумовленої логіки».