Отечественная История

УДК 37.014.611(477.85) „1914/1917”

Акатріні В.М.,

співробітник Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, Україна

ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ БУКОВИНИ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1917 РР.)

У 2014 році виповнюється 100 років з початку Першої світової війни – війни, котра визначила подальшу долю народів Європи на ціле століття. Мільйони українців були мобілізовані до війська. Чотири роки війна тривала на теренах України. На уламках двох імперій постала Українська держава, котра три роки вела війну, виборюючи право на існування.

У серпні 1914 року між російськими військами Південно-Західного фронту та австро-угорськими арміями розпочалися активні бойові дії. У результаті Галицької операції, яка тривала з 18 серпня по 21 вересня 1914 року, російські війська захопили Східну Галичину, частину Західної і майже всю Буковину з містом Чернівці. З огляду на це перед Радою міністрів Росії і штабом Верховного головнокомандувача російських армій постало питання про організацію управління на великій території, яка перейшла в їхнє розпорядження.

Питання створення і функціонування російських тимчасових регіональних державних інституцій на західноукраїнських землях у період Першої світової війни донині перебуває практично поза увагою дослідників. Досі немає жодної монографії, присвяченої цьому складному періоду історії державних інституцій на Буковині. Єдина розвідка, що ставила за мету спеціальне дослідження історії тимчасового військового російського генерал-губернаторства Східної Галичини та всієї політики Російської імперії на західноукраїнських землях, здійснена нещодавно російським істориком А.Ю. Бахтуріною.

Метою статті є це спроба висвітлити діяльність інституцій, які керували освітою на Буковині у той час. У роботі використано матеріали таких дослідників, як О.І. Пенішкевич, О.Д. Огуй, І.А. Піддубний, П.П. Брицький, В.М. Заполовський (м. Чернівці), І.В. Баран, О.Я. Мазур (м. Львів). Цікавий матеріал про російську окупацію поданий у працях Д. Дорошенка, М. Грушевського, І. Нагаєвського, Л. Цегельського, В. Вериги, а також у періодиці, спогадах і щоденниках, які поступово починають залучати дослідники.

У ході бойових дій під час Першої світової війни російські війська тричі займали Буковину (02.09 – 20.09.1914 р., 27.09.1914 р. – 21.02.1915 р., 18.06.1916 р. – 03.08.1917 р.), на теренах якої була утворена Чернівецька губернія, яку очолив губернатор. При губернаторові діяла канцелярія, яка здійснювала всю виконавчу владу в краї. До функцій канцелярії входило: встановлення нагляду за особами, які підозрювалися у вчиненні опору російському уряду, були ворожо налаштовані проти російської влади, організація висилки в глиб Росії, розшук дезертирів, боротьба зі шпигунством, мародерством та порушниками законів, накладання штрафів на порушників постанов військового часу, боротьба з епідеміями, епізоотіями, відкриття лікувальних і навчальних закладів, відновлення промисловості та підприємницької діяльності, матеріальна допомога населенню.

Адміністративними центрами генерал-губернаторства у різні роки були міста Львів та Чернівці. Першим генерал-губернатором був призначений Георгій Бобринський. Керована ним адміністрація проводила відверту антиукраїнську політику, за власним зізнанням, його завданням було надання захопленим землям «російського характеру» і викорінення «мазепинства». За його розпорядженнями закривались українські школи, газети, друкарні, відбувались масові арешти і депортації української інтелігенції у глиб Російської імперії. Російський політик Павло Мілюков, виступаючи в Державній думі, розцінив таку діяльність як «європейський скандал» [1, с.519]. Російський уряд принципово призначав на нові адміністративні посади людей, направлених з Росії, відмовившись від послуг місцевих уродженців, навіть якщо вони були москвофілами за переконанням. Освітній та кваліфікаційний рівень нових урядовців був надзвичайно низьким, не відповідав наявним потребам щодо заміщення австрійської адміністрації.

У самій Буковині багато шкіл було знищено або частково зруйновано чи перетворено на госпіталі, а іноді й на конюшні. Учителів мобілізували до війська або вони стали добровольцями армії Українських Січових Стрільців [1, с.52]. Постановою від 18 вересня 1914 року заборонялося функціонування різного роду клубів, союзів і товариств, тимчасово закривалися вищі навчальні заклади, школи-інтернати та курси.

Протягом першої російської окупації школи фактично не зазнали якихось великих змін, окрім, хіба що, тимчасового закриття. Найбільше змін зазнали школи регіону внаслідок другого приходу російських військ.

Поширення російської мови як засобу об’єднання Східної Галичини з Російською імперією торкнулося і народної освіти на всіх рівнях.

27 вересня 1914 року був опублікований циркуляр генерал-губернатора Г.А. Бобринського, що містив перелік основних заходів, проведення яких на зазначеній території вважалося необхідним. У їх числі – русифікація середньої освіти, припинення діяльності громадських організацій, контроль за діями російського православного духовенства, щоб не допустити насильницького навернення в православ’я місцевого населення.

Появі циркуляра 27 вересня 1914 року передували два документи. Один із них – записка члена Державної думи Д.М. Чихачова «Про навчальну справу у Східній Галичині та Буковині» на ім’я генерал-губернатора Г.А. Бобринського. У ній говорилося: «Маючи на увазі ... існування глибоко ворожої Росії школи з викладанням польською, німецькою та на штучно створеному українському жаргоні і з метою створення російською державною владою в цьому краї в найближчі роки виключно російської школи, нижчої, середньої і вищої, дозволяю собі запропонувати...:

- університети та інші вищі навчальні заклади закрити на невизначений час;

- негайна організація та проведення курсів російської мови для вчителів Східної Галичини та Буковини в найбільших місцевих центрах і ввести з 1 січня в усіх навчальних закладах краю викладання російської мови як обов’язкового предмета;

- вжити всебічних заходів для ознайомлення з російською літературною мовою, історією і географією Росії і російською літературою навчального персоналу та учнів;

- обіцяти особливі нагороди та подяку російських властей тим завідувачам навчальних закладів, які введуть викладання російської історії, географії, літератури в нинішньому навчальному році та зуміють досягти хороших результатів;

- тимчасово допустити в середній і нижчій школі викладання на тих мовах, на яких велося досі, а також і на малоросійському наріччі, з тим однак, щоб фонетичний правопис замінено було російським, з 1916 року – викладання вести виключно на російської мові, допускаючи місцеві мови лише при першому ознайомленні з учнями» [2].

Крім розробки положень з організації освіти, в першій половині вересня 1914 року Д.М. Чихачов зробив ряд практичних кроків для реалізації своєї концепції і почав готувати основу для влаштування російських шкіл у Східній Галичині та на Буковині. Для цього Чихачов зустрівся в Києві з попечителем Київського навчального округу А.Н. Деревецький. Останній запропонував керівнику канцелярії В.Т. Іванову і директору народних училищ Київської губернії Б.В.Плецькому розробити під керівництвом Чихачова положення про тимчасовий адміністративний устрій навчальної частини, а також план і програму курсів для підготовки вчителів російської мови в Галичині.

Погляди Чихачова поділяв В.А. Бобринський, який у своїй записці «Про мову в Галичині та Буковині» зазначив: «Тепер, коли Червона Русь стала частиною російської держави, штучні успіхи «української мови» і фонетики повинні впасти... У початкових школах повинна викладатися наша російська літературна мова, але при навчанні необхідно користуватися і місцевими мовами. У гімназіях ж і вищих навчальних закладах, звичайно, може бути тільки наша літературна мова» [3].

Наказом начальника Штабу Верховного головного командувача генерал-ад’ютанта Алексєєва від 14 жовтня 1916 року № 1418 (пункт 3), який мав гриф «Секретно», було затверджено тимчасове положення про устрій навчальної частини в областях Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни. Цим же наказом (пункт 4) затверджено тимчасовий штат № 15 Управління спостерігача за навчальною частиною в областях Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни [4, спр.20]. З першого пункту дізнаємось, що управління вело контроль за всіма навчальними закладами, крім вищих. Контроль за вишами (пункт 2) виконували особи, яких особисто призначав військовий генерал-губернатор. Також усі вищі навчальні заклади перебували під безпосереднім наглядом генерал-губернатора. Йому належало право видавати необхідні розпорядження й інструкції та здійснювати нагляд за ходом і напрямком навчання [5,ар.23].

Також з цього тимчасового положення дізнаємось, що контроль за навчальними закладами виконує особа, уповноважена Міністерством народної освіти – спостерігач за навчальною частиною. Спостерігачу за навчальною частиною допомагав начальник навчальної дирекції, по одному на кожну губернію. На допомогу начальнику навчальної директорії призначались залежно від числа навчальних закладів – районні інспектори (не більше 2-х на губернію). Також зазначено, що загальне спостереження на навчальним процесом проводить губернатор. У обов’язки начальника навчальної дирекції входила цензура навчальної літератури (пункт № 12). Пункт № 16 цього положення визначав, що російська мова є державною, тобто мовою навчання, також з дозволу військового генерал-губернатора дозволялось навчання на місцевих мовах, крім німецької та єврейської. Пунктом № 17 прописано порядок закриття шкіл.

З тимчасового положення дізнаємось, що до функцій управління спостерігача за навчальною частиною Чернівецького військового генерал-губернатора в областях Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, входило: спостереження за підготовкою та станом навчального процесу, відкриття шкіл у повітах Чернівецького військового генерал-губернаторства. Це була єдина невійськова і не пов’язана з військовими питаннями установа генерал-губернаторства. Першочергове завдання у сфері освіти полягало:

а) в заходах стосовно існуючих державних і приватних навчальних закладів;

б) у створенні при генерал-губернаторові та управлінні особливого органу для керівництва справою народної освіти.

Перша частина цього завдання була вирішена обов’язковою постановою № 5 від 18 вересня 1914 року «Про тимчасове закриття існуючих навчальних закладів, інтернатів і курсів, за винятком навчальних майстерень». Вирішення другої частини поклали на члена Державної думи шталмейстера двору його величності Дмитра Чихачова. Йому доручили загальний вищий нагляд за народною освітою.

Одним із основних елементів російської політики було перетворення Буковини в «истинно русский край». З цією метою запроваджували російську систему освіти. Почали відкривати школи з російською мовою навчання, курси російської мови для вчителів, друкували підручники російською мовою. Генерал-губернатор Георгій Бобринський наголошував, що навчання в початкових школах повинно вестися російською мовою. Викладацький склад кожної школи затверджував генерал-губернатор. Російська мова мала викладатися не менше 5 годин щотижня у кожному класі, історія та географія викладались тільки за російськими підручниками [6, с.33].

Після поразки російської армії у травні-червні 1915 року практично вся територія Західної України повернулася під владу Австро-Угорщини, а генерал-губернатор з канцелярією перебрався до Києва. Імператорським указом від березня 1916 року посаду начальника краю було скасовано. Лише після Брусилівського прориву навесні 1916 року у липні того ж року посаду начальника краю відродили під новою назвою: Генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, з центром спочатку у Тернополі, а з жовтня 1916 року – у Чернівцях. У такому статусі воно проіснувало до квітня 1917 року, коли Тимчасовий уряд Росії створив Обласний комісаріат Галичини і Буковини. Обласний комісаріат Галичини та Буковини був третьою й хронологічно останньою (після Тимчасового воєнного генерал-губернаторства Галичини і Тимчасового воєнного генерал-губернаторства областей Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни) адміністративною формою організації управління окупованими у роки Першої світової війни Російською імперією територіями Австро-Угорщини. Вже у перші березневі дні 1917 року було прийнято загальне для всієї колишньої імперії положення про скасування на місцях влади губернаторів та віце-губернаторів, на зміну яким в усі губернії мали бути призначені повноважні комісари Тимчасового уряду.

Підсумовуючи перший етап діяльності цивільної влади на окупованій території, російська окупаційна влада 1.03.1917 року стверджувала, що «…в областях Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, всюди в Буковині і Галичині школи відкриваються виключно за рахунок місцевих сільських общин… навіть в більше розорених сільських общинах знаходиться можливість підшукати не тільки приміщення, але й засоби для утримання школи».

22 квітня 1917 року указом Тимчасового уряду за підписом його голови князя Георгія Євгеновича Львова обласним комісаром Тимчасового уряду в Галичині та Буковині з наділенням його стосовно цивільного управління правами генерал-губернатора, встановленими «Тимчасовим положенням…» від 3 липня 1916 року, було призначено Дмитра Івановича Дорошенка. Двома місяцями пізніше, 15 червня 1917 року, помічником обласного комісара Галичини і Буковини указом Тимчасового уряду було призначено товариша голови Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського земського союзу П.К. Винниченка [7, с.93-94].

Становище, в якому Д.І. Дорошенко застав Галичину і Буковину, було вкрай важким. Тож описуючи його у своїх споминах, він не намагався прикрасити справжній стан речей: «...Я міг побачити картину, що виявилася далеко гіршою, ніж я собі уявляв. Майже два місяці без начальства привели всі справи до страшної плутанини; складний, але добре наладжений апарат краєвого управління скрипів по всіх кутках. В повітах запанувала повна анархія. Поліцію вже було майже скрізь розформовано, а поставлена на її місце міліція була нікуди не здатна; почали ширитися розбої та грабунки; міліціонери брали хабарі не гірше від прежньої поліції. Самоволя різних солдатських комітетів тяжко відбивалася на становищі населення, цілком беззахисного. На Буковині аж в чотирьох повітах влада була захоплена місцевими гарнізонними радами, що поскидали повітових начальників і посадовили своїх комісарів. Адміністрація в цих повітах була цілком дезорганізована» [7, с.95].

20 травня 1917 року російською, українською й польською мовами для Галичини і додатково румунською та німецькою для Буковини (звичайна мовна практика на території Обласного комісаріату) було опубліковано програмну відозву Д.І. Дорошенка до населення окупованого краю з викладом головних засад, яких він, разом з губернськими та повітовими комісарами мали намір дотримуватися в своїй діяльності: «…відновити шкільну науку по школах нижчих і середніх, відкриваючи нові школи, коли того буде треба, і вживаючи заходів щодо охорони і опіки над дітьми, які полишились без догляду» [7, с.90, с.102].

Внаслідок контрнаступу австро-німецьких армій, що розпочався 6 липня 1917 року, на кінець місяця російські війська змушені були залишити більшу частину Буковини та Галичини. Центр Обласного комісаріату Чернівці був евакуйований російськими військами й зайнятий противником 21 липня 1917 року. Так завершилась історія управління Росії в Буковині. Управління й установи як центральні, так і губернські та повітові, за винятком Бродівського, Збаразького й Скалатського повітів, евакуйовані з територій Австро-Угорщини, що донедавна перебували під російською окупацією. Місцями дислокації цих управлінь і установ, відповідно до розпорядження головнокомандуючого арміями фронту, стали: Київ (канцелярія, штаб, інтендантське управління, «Управління з квартирного постачання військ», «Управління спостерігача за навчальною частиною», управління протопресвітера й благодійний комітет)…

З документа від 15 жовтня 1917 року дізнаємось, що Управління спостерігача за навчальною частиною при Обласному комісаріаті Галичини та Буковини розформовано.

Висновки.

Коротка історія тимчасового військового генерал-губернаторства як надзвичайної державної установи воєнного часу для управління окупованими територіями являє собою досить цікавий досвід намагання поширити апробовану впродовж ХІХ ст. систему генерал-губернаторського управління на своєрідний у політичному, економічному, культурному та історичному відношенні регіон. Фактично завдання генерал-губернаторства Галичина збігалися із завданнями Київського, Подільського та Волинського генерал-губернаторств. Засоби для русифікації суспільно-політичного життя були використані ті ж самі: зосередження адміністративної та військової влади в одних руках, надзвичайні контрольні функції адміністрації, велика питома вага поліцейських функцій у крайових та місцевих урядовців, використання російських чиновників для формування адміністративного апарату. Проте результатів, відповідно з русифікацією «Південно-Західного краю», в інших політичних умовах, та ще в період війни, досягти не вдалося. Протягом першої російської окупації (вересень 1914 р. – лютий 1915 р.) школи фактично не зазнали якихось великих змін, окрім, хіба що, тимчасового закриття. Найбільше змін зазнали школи регіону внаслідок другого приходу російських військ улітку 1915 року. Окупаційна влада видала «Тимчасове положення про управління областями Австро-Угорської імперії, зайнятими за правом війни», датоване 3.07.1916 року. Захоплені російськими військами землі за прикладом території Російської імперії були поділені на повіти [8]. Встановлювалася навіть спеціальна посада «Спостерігача за навчальною частиною в областях Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни». Відповідно до пункту 2 вищезгаданого «Положення…» громади були зобов’язані відновити навчання в школах з вересня 1916 року.

Джерела та література: 1.Пенішкевич О. І. Розвиток українського шкільництва на Буковині (ХVІІІ – початок ХХ ст.) / О. І. Пенішкевич ; М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці : Рута, 2002. – 519 с.; 2. Российский государственный исторический архив (РГИА). Ф. 821, оп. 150, д. 38, л. 43-43 об.; 3. Российский государственный исторический архив(РГИА). Ф. 821, оп. 150, д. 38, л. 48 об.; 4. Державний архів Чернівецької області (ДАЧО). Ф. 973, оп. 1, спр. 20; 5. Российский государственный военно-исторический архив (РГВИА). Ф. 2003, оп. 1, д. 1, л. 23; 6. Отчет временного военного генерал-губернатора по управлению краем с 1-го сентября 1914 года по 1-е июля 1915 года. – К., 1916. – С. 33; 7. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле / Д. Дорошенко. – Мюнхен : Оп. Українське Видавництво, 1969. – 543 с.; 8. Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО). Ф. 604, оп. 1, спр. 31, арк. 6.

Додатки до статті «ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ БУКОВИНИ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1917 РР.)»
	Бобринський Георгій Олександрович (11.07.1863 – 7.03.1928) – російський державний діяч, граф, генерал-ад’ютант.  У 1914-1915 рр. під час окупації російськими військами Галичини і Буковини очолював Галицько-Буковинське генерал-губернаторство.
	Євреїнов Сергій Дмитрович У 1914-1915 роках виконував обов’язки чернівецького і перемишльського губернатора на австро-угорській території, зайнятої російськими військами в ході наступу.
	Трепов Федір Федорович (1854 – 1938) – російський військовий і державний діяч; генерал від кавалерії. З 4.10.1916 р. по 31.05.1917 р. тимчасовий генерал губернатор областей Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни.
	Дорошенко Дмитро Іванович (27.02.1882, Вільно – 19.03. 1951, Мюнхен) – політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. З 22 квітня 1917 року крайовий комісар Галицько-Буковинського генерал-губернаторства з правами генерал-губернатора, призначений Тимчасовим урядом. Після відступу 2 серпня 1917 р. російських військ з Галичини повернувся до Києва.
	Лотоцький Олександр Гнатович (21.03.1870 – 22.10.1939) – український громадсько-політичний діяч,  письменник,  публіцист,  науковець. У травні 1917 р. за призначенням Тимчасового уряду їде на Західну Україну як губернатор Буковини й Покуття. З відступом російських військ Лотоцький у січні 1918 р. ліквідував у Костянтинограді своє управління.
	Чихачов Дмитро Миколайович (14.05.1876 – листопад 1918) – російський громадський діяч і політик. З початком Першої світової війни добровільно вступив у розпорядження головнокомандуючого Південно-Західним фронтом, був зарахований до канцелярії Галицького генерал-губернатора графа Г.А. Бобринського. У зайнятому краї прагнув проводити русифікаторську політику. Входив до Особливої наради для обговорення та об’єднання заходів з оборони держави.

Зразки штампів на офіційних документах