Історія/1. Вітчизняна історія

Сугак В. В.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Методологічне підґрунтя проблематики повсякденного життя індустріальних робітників Південної України у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.

В розвідці подано аналіз методологічних аспектів, які зумовили інтерес дослідників до вивчення історії повсякденності, умов життя та побуту промислових робітників. Проаналізовано становлення та розвиток історії повсякденності як окремого напрямку історичної науки, оцінено сучасний стан розвитку цього напрямку в Україні. Досліджено основні ознаки та закономірності стану наукової розробки досліджуваної теми.

Методологічну основу дослідження повсякденного життя промислових робітників складають цивілізаційний і формаційний підходи до відтворення і аналізу історичної дійсності. Якщо цивілізацію розуміти як єдність нескінченно різноманітного людства, то в її межах соціальна структура робітників різних країн неминуче має певні спільні характеристики. З цивілізаційним підходом пов’язане виникнення теорії постіндустріального суспільства. Один із її засновників Д. Белл писав на початку 60-х років, що суспільства підрозділяються в залежності від того, який принцип обрано у якості основного: “Радянський Союз і Сполучені Штати, хоч і розподілені основним принципом власності, проте є індустріальними державами”. Він виокремлював доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні суспільства, підкреслюючи, що такий розподіл не дає вичерпної характеристики, але має значення у якості концептуальної схеми [1].

Що стосується формаційного підходу, то він потребує врахування особливостей розвитку соціальної структури робітників нашої країни, які були зумовлені пануванням державної форми власності на засоби виробництва, централізованим директивним плануванням, домінуванням політичного чинника над економічною доцільністю, декларовано високим соціальним статусом робітника тощо.

У радянські часи робітництво розглядалося, як провідний клас. Відмовляючись від неподільного панування марксистсько-ленінської методології і переходу до методологічного плюралізму, потрібно запропонувати нову концепцію історії, якою є концепція гуманізації. Основним критерієм прогресу є не рівень розвитку техніки, а міра розвитку соціуму, морального вдосконалення людей. І якими б приголомшливими не були наші уявлення про автоматизацію та комп’ютеризацію суспільства, первинною творчою реальністю залишається людина.

Історико-генетичний метод використано при аналізі суспільних настроїв робітництва, з’ясовано, що лояльність або нетерпимість робітництва до державних заходів формувалася через світосприйняття та взаємини з промисловцями. Історико-порівняльний метод допоміг з’ясувати стан житлового та фінансового забезпечення. Історико-типологічний метод дозволив виявити існування двох типів робітничої поведінки, соціальну неоднорідність у середовищі робітників. Метод комплексного підходу полягає у застосуванні різних засобів історичного дослідження, міждисциплінарних зв’язків при доборі та аналізі джерел. Аналітико-логічний та хронологічний методи дозволили вибудувати фактичний матеріал у хронологічній та логічній послідовності, прослідкувати динаміку певних змін та виявити особливості, які притаманні лише предмету дослідження [2].

Метод кліометрики (статистичний метод та метод кількісного аналізу) дозволяє опрацювати статистичні дані, що використовуються у дисертації, простежити динаміку змін у побутових умовах робітників, у сфері дозвілля. Завдяки методу культурної антропології вдалося з’ясувати, які цінності, традиції, погляди, настрої, судження були притаманні робітництву. Герменевтичний метод сприяв тлумаченню архівних матеріалів та спогадів, вникати у контекст прочитаного.

Сучасна антропологічно орієнтована історична наука тяжіє до багатоаспектного і комплексного аналізу суспільних мікро- і макроструктур, передбачає врахування об’єктивного і суб’єктивного в процесах минулого, вимагає від дослідника оволодіння найновішими методами і прийомами історичної реконструкції, залучає інструментарій інших наук, передусім гуманітарних.

Ключову роль у роботі відіграв метод соціокультурного аналізу. Такий підхід до повсякденних подій, явищ і фактів дозволяє здійснити аналіз сталості моральних принципів і ціннісних орієнтирів робітників, простежити зміни в її свідомості, що уможливили перехід від традиційного повсякдення до нормативно-приписового радянського. Для виявлення типів повсякденних реакцій і поведінки представників робітництва в умовах трансформації життєвого світу використано низку соціологічних методів і прийомів (включеного спостереження, якісного аналізу), що дозволяють оцінювати об’єкт спостереження в сукупності системних соціальних зв’язків [3].

Отже, у дослідженнях соціокультурних процесів, яким є повсякденне життя, ключове значення має понятійне і термінологічне забезпечення. Крім традиційних понять «соціальна політика», «соціальна психологія», «світоглядні принципи», використовуються поняття «повсякденність», «повсякденне життя», «структури повсякденності», «життєвий світ», «історія повсякденності» тощо.

Література:

1. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства [Електронний ресурс] // Режим доступу: http: www.philsci.univ.kiev.ua

2. Системный и комплексный подходы [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://unmm.ru/articles/154

3. Организационная среда как объект социокультурного анализа [Електронний ресурс] //Режим доступу: http://www.dslib.net