Олексієвець Л.С.

Рівненський державний гуманітарний університет

Удосконалення орфоепічних норм при вивченні фонетики

Мовна норма – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства. Мовними нормами мають володіти всі носії української мови. Вони є єдині і загальнообов’язкові. За ступенем стійкості літературні норми неоднакові на різних рівнях мовної структури. Виробляються мовні норми суспільномовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обгрунтовуються мовознавчою наукою і узаконюються певними урядовими і науково-освітніми актами.

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні. Фонетичні помилки –це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичних і граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ. Усі мовні значення – і лексичні, і граматичні – виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують [4,с.173].

Фонетика –складова частина загальної структури мови, одна з її систем. Таке розуміння фонетики дає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на фонетичній основі, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості з фонетики не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної мови.Поряд із засвоєнням відомостей з фонетики учні знайомляться з основними нормами української літературної вимови. Усне мовлення,як основний засіб спілкування людей, переважає над писемним, тому завдання вчителя - удосконалювати артикуляційні навички,інтонаційне оформлення усного мовлення школярів. Учитель повинен систематично працювати над попередженням і виправленням таких недоліків усного мовлення, як невиразна вимова звуків, поспішне і поривчасте вимовляння фраз, недостатня виразність. Постійна робота над засвоєнням орфоепічних норм літературної мови підвищує мовно-мовленнєву компетентність учнів.

Завданням фонетики як розділу мовознавства, який вивчається в середній школі, є:

-вивчити звук як фонетичну одиницю, особливості творення звуків мовлення;

- охарактеризувати звукові зміни різного характеру;

- навчитися реалізувати фонетичні закономірності у власному мовленні, забезпечуючи його нормативний вияв;

- вивчити фонетичні засоби (зокрема наголос), що забезпечують оформлення потоку мовлення.

Рідна мова в усі періоди розвитку нашої школи стояла і стоїть на першому місці з-поміж усіх навчальних дисциплін. І це зрозуміло. Адже, по-перше,кожна більш-менш освічена людина повинна насамперед знати найбільше багатство свого народу - рідну мову, бути ознайомленою з особливостями її фонетичної, лексичної, словотвірної і граматичної будови. По-друге, вивчення внутрішньої структури мови, усіх її рівнів створює унікальні можливості для розвитку самостійного критичного мислення і мовного виховання та формування національно свідомої особистості. Нарешті, осмислене засвоєння відомостей з усіх розділів науки про мову є основою розвитку усного і писемного мовлення, без нього неможливе забезпечення комунікативної компетенції, осмисленої мовленнєвої діяльності. Помітне зниження в останні роки лінгвістичної культури (грубі орфоепічні і граматичні помилки навіть у мовленні дикторів радіо і телебачення, орфографічні та пунктуаційні –в солідних виданнях), без сумніву, зумовлені недостатньою увагою до лінгвістичної теорії- бази літературного мовлення у будь-якому жанрово-стилістичному різновиді.

Лінгвістичний аспект вивчення фонетики передбачає врахування комунікативного та нормативного принципів: під час опрацювання фонетичних понять, категорій і явищ ведеться робота над удосконаленням орфоепічних навичок, дикцією, доланням впливу діалектної, просторічної та іномовної артикуляції звуків і наголошування слів, над розвитком слухової культури, формування здатності до самоконтролю з метою запобігання мовленнєвим огріхам. Аспект культури мовлення, у тім числі темпу та гучності, правильного інтонування, є наскрізним у вивченні шкільної фонетики.

Для успішної реалізації навчальних завдань у процесі викладання розділу потрібно впроваджувати наявні в методичному арсеналі активні методи навчання, що стимулюють позитивну мотивацію роботи, забезпечують розумову і мовленнєву активність. Оптимальним з цього погляду є самостійні спостереження над мовою й мовленням, мовний експеримент, тести, проблемні та пізнавальні завдання і запитання тощо. Основне місце у системі роботи над фонетикою належить вправам, оскільки засвоєння знань на теоретичному і практичному рівнях проходить одночасно, доповнюючи одне одного. Вправи повинні бути різноманітними, містити елементи новизни, що потребує самостійного обґрунтування, певних інтелектуальних зусиль[6.с.87].

На уроках фонетики мають переважати усні вправи і виконання будь-якої з них супроводиться роботою з орфоепії. У мовознавстві називають два вимовні стилі - книжний і розмовний. Книжний характеризується додержанням орфоепічних норм, чіткою артикуляцією звуків і складів, нормативним наголошенням, паузами між словами, адекватним інтонуванням. На формування навичок саме такого стилю мовлення слід спрямовувати учнів під час засвоєння знань з фонетики. Через добір матеріалів для вправ є можливість реалізувати культурологічний підхід до вивчення фонетики. Особливо цінним з цього погляду є прислів’я і скоромовки- жанр народної творчості, що являє собою жартівливі вислови, скомпоновані зі складних для вимови слів. Використання скоромовок урізноманітнює навчальну технологію, викликає позитивні емоції, що інтенсифікує навчання[5,с.67].

Розпочинаючи опрацювання будь-якого лінгвістичного розділу, школярі передусім з’ясовують, що вивчає цей розділ, усвідомлюють семантику слова-терміна, яке його називає, завдяки чому вільно і правильно використовують його в мовленні. Робота над терміном є своєрідним вступом, спроекційованим на узагальнення всіх понять і категорій, що вивчаються в розділі.

Основною одиницею фонетики є звук. Осмисленню місця звука серед інших мовних одиниць й одночасно усвідомленню системності мови сприяє спостереження над мовою, під час якого учні, прочитавши або розказавши напам’ять уривок твору із 5-6 речень, обґрунтовують думку про те, що прочитане є текстом, виділяють у ньому речення, в одному з них – слова, а в двох-трьох словах - звуки. У підсумку стверджується теза: звук- це найменша неподільна мовна одиниця.

Учителі-практики впроваджують на уроках фонетики (як і граматики та правопису) елементи програмованого навчання, зокрема аглоритмізацію.Метод бесіди застосовується на всіх етапах навчання фонетики і графіки. Для усвідомлення нових понять учитель використовує евристичну бесіду, яка полягає в умілій постановці запитань, підведенні учнів до самостійних узагальнень, висновків, виведення правил. Це можна показати на прикладі бесіди про звуки мовлення на першому уроці в 5 класі:

- Чи є в природі звуки, окрім звуків людини?

- Які існують звуки людського мовлення?

- Чим відрізняються звуки мовлення від інших звуків?

- Вимовте слово мур. Якими звуками воно утворене?

- Замініть голосний звук, щоб утворилося нове слово мир.

- Вимовте слово бік. Якими звуками воно утворене? Замініть кінцевий приголосний звук, щоб утворились нові слова – бір, біль, біг.

Висновок: замінили звук - змінилось слово: його звукове оформлення і значення. Звуки мовлення служать для утворення слів і розрізнення їх значень [1,с. 45].

Показником культури мовлення є насамперед його фонологічна сторона: орфоепія, інтонаційна виразність тощо. Орфоепічна культура мовлення виховується тим дидактичним матеріалом, який забезпечує тренування мовотворчого апарату учнів і забезпечує фізичний розвиток органів мовлення, усвідомлене використання фонологічних засобів вираження граматичних значень, оволодіння виражальними засобами фонологічних одиниць і розвиток навичок координування усного і писемного мовлення учнів. Опрацьовуючи звукову і графічну системи української мови, засвоюючи орфоепічні норми на уроках фонетики, учні оволодівають певною сумою теоретичних відомостей і цілим рядом важливих практичних умінь і навичок.

Література

Адаменко Л.П. Роздавальний матеріал по розділу "Фонетика" //Українська мова і література в школі.- 1977.- № 9.- С.59-63.

Бабій Ф.Я. Вимова голосних в умовах північних говорів //Укр.мова і літ. в школі.- 1973.- №6.- С.71-73.

Миронюк Н.П. Орфоепія в 4-8 класах /Н.П.Миронюк.- К.: Радянська школа,1986.

Методика навчання рідної школи в середніх навчальних закладах /за редМ.І.Пентилюк: Підручник для студентів-філологів.- К.: Легнвіт,2000.

Плиско К.М. Теорія і методика навчання української мови в середній школі / К.М.Плиско.- Харків, 2001.

Симоненкова Л.М. Вивчення фонетики і морфології в умовах місцевих говорів / Л.М.Симоненкова.- К.: Освіта, 1981.

Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи: Навч. посібник.- К.:Вища школа, 1995.