Кобзюк О. П., студент групи ДФ-52 з Б. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Закордонний досвід оподаткування земельних ресурсів. Що варто запозичити Україні?

 

Проблема оподаткування землі на­лежить до актуальних питань подальшого розвитку відносин власності в Україні.

Аналіз останніх джерел та публікацій. Попри те, що економіці землекористуван­ня та оцінці землі приділяється широка увага вітчизняних науковців і прак­тиків — Б.М. Данилишина, Ю.Ф. Дехтяренка, О.І. Драпіковського, І.Б. Іванової, О.П. Канаша, Я.І. Маркуса, А.Г. Мар­тина, В.М. Месель-Веселяка, Л.Я. Новаковського, Ю.М. Палехи, А.М. Третяка, М.М. Федорова та інших, дослідження земельних ресурсів як бази оподаткування все ще залиша­ються недостатніми.

Метою дослідження є аналіз світової та європейської практики оподаткування землі як важливого дже­рела наповнення державного та місцевих бюджетів, а також за­безпечення справедливого пере­розподілу багатства.

Виклад основного матеріалу дослідження. На відміну від України, у західних країнах власник землі автоматично стає власником нерухомості, що знаходиться на ній, за винятком спеціально обумовлених випадків. Таким чином, право власності на землю визначає права власності на все нерухоме майно (землю, споруди та будівлі). Окрема реєстрація прав власності на будівлі, як правило, не передбачається, за винятком випадків, коли нерухомість знаходиться на орендованій землі.

Сучасний термін «wealth tax» (англ. – майновий податок) у розвинених країнах Західної Європи та Північної Америки означає податки на землю, нерухомість, а також деякі інші активи. Зокрема, у половині штатів США цим податком оподатковується промислове устаткування, але у Західній Європі майнові податки стосуються лише землі та нерухомості. У Російській Федерації поняття «налог на имущество» – це податок на землю, майно організацій та фізичних осіб, нерухомість.

Об’єктом оподаткування в розвинених країнах здебільшого є вартість землі і будівель, що знаходяться на ділянці, проте існують відхилення від цього принципу. Наприклад, в Японії до складу об'єктів оподаткування ділових приміщень належать їх площа та заробітна плата співробітників компаній, у США – рухоме майно, що охоплює, навіть, устаткування офісів, пристрої зв'язку й автомобілі.

Диференційоване оподаткування землі, залежно від її використання, практикується майже в усіх країнах.

Зокрема в Японії єдиний податок на майно включає в себе оподаткування нерухомого майна, землі, цінних паперів, процентів за банківськими депозитами. Ним оподатковуються як фізичні, так і юридичні особи, причому ставка для них однакова – 1,4 % вартості майна.

Практику справляння єдиного майнового податку підтримує і США. Податок на майно встановлюється не тільки на будівлі, а й на землю тощо. База оподаткування визначається як 1/3 ринкової вартості, ставка може доходити до 6,75 % (в середньому ставка становить 1,4 %). Вартість майна та його оцінка уточнюються один раз на чотири роки. При встановленні та сплаті податку на майно виділяють форми власності (приватна, комерційна та ін.). Залежно від цього й проводиться оподаткування. Так, власник квартири сплачує його у меншому розмірі, ніж той, хто здає у найом житловий будинок або в оренду виробничі площі. Орендарі  взагалі не сплачують цього податку.

У Данії, Південній Кореї, Великобританії і Франції до оподаткування нерухомості входять два самостійні податки – податок на землю і податок на будівлі та споруди.

У Франції земельний податок становить значну частину доходів місцевих бюджетів і справляється у чистому вигляді. Податок розраховується на базі кадастрового доходу, розмір якого встановлено на рівні 80 % від кадастрової орендної вартості земельної ділянки. Вона визначається за двома позиціями:

1) залежно від виробничого призначення;

2) за видами вирощуваних культур (для сільськогосподарських земель).

В Австрії також діє окремий податок на землю. Ним оподатковується загальна земельна ділянка. Ставка становить 1 % розрахункової оціночної вартості. Податок сплачується щоквартально.

У Німеччині земельний податок справляється в складі податку на нерухоме майно, що є основним джерелом надходжень до місцевих бюджетів. Ставка земельного податку складається з двох частин: встановленої в централізованому порядку та надбавки общини, розмір котрої залежить від стану місцевого бюджету. Загальна ставка податку коливається у межах          0,6 – 3,1 %.

Базою для земельних (майнових) податків в західних країнах є ринкова вартість землі. Періодична переоцінка є невід'ємною у системі використання ринкової вартості. У більшості регіонів США, Канади, а також Данії, Голландії і Швеції переоцінка здійснюється кожні 4 роки і навіть частіше із застосуванням сучасної комп'ютеризованої системи оцінки.

Проте, не в усіх країнах вона проводиться регулярно. Останні переоцінки у Великобританії, Німеччині та Франції здійснювалися орієнтовно відповідно 10, 20 і 30 років тому.

Повчальний досвід введення нової системи оподаткування має Литва. У серпні 2003 року тут була завершена масова оцінка земель на базі їх ринкової вартості. З'ясувалося, що база оподаткування для сільськогосподарських земель знизилась на 25%; для земель колективного садівництва і дачного будівництва зросла в середньому в 50 разів; для земель, розташованих в передмістях Вільнюса і на узбережжі Балтійського моря, – майже у 80 разів. Зміна оподаткування земель викликала в Литві негативний резонанс з боку політиків, громадськості, засобів масової інформації. У зв'язку з цим литовський Сейм переглянув систему адміністрування податку. Було ухвалено рішення про диференційований підхід – до бази оподаткування застосовували понижуючі коефіцієнти оцінки. Ставки податку при цьому склали від 0,7% до 1,25%.

Висновки. Прийнятним для Україні може стати зарубіжний досвід «єдиного податку» на землю та об'єкти, що на ній розташовані, адже це дозво­ляє максимально змістити подат­ковий тягар у бік земельної ренти, що сприяє залученню інвестицій, зростанню ділової активності і при­водить до збільшення чистої ринко­вої вартості забудованих земель.

В Україні, де базою оподаткування земельних ділянок є їх нормативна грошова оцінка, у разі переходу до масової оцінки нерухомості, що базуватиметься на моніторингу ринкових цін продажу нерухомого майна, можна буде сподіватися на більш справедливий перерозподіл податкового навантаження між платниками, а також надання податку стимулюючої функції.

Податкова політика в Україні, безсумнівно, потребує подальшого вдосконалення. Світовий досвід оподаткування земельних ділянок слід розглядати як важливу запоруку прийняття виважених та обґрунтованих рішень щодо розвитку вітчизняного податкового законодавства.

Література:

1. Youngman J.M., Malme J.H. An International Survey of Taxes on Land and Building. — Deventer — Boston: Kluwer Law and Taxation Publishers, 1994.

2. Андерс М. Налогообложение земли и недвижимости: Международный опит. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mas-ters.donntu.edu.ua/2006/ggeo/sayenko/li brary/art09.htm.

3. Вишневский В. П. Пути совершенствования недвижимого имущества / В. П. Вишневский, В. Д. Чехина // Налогообложение: проблемы науки и практики-2007 : монография / В. П. Вишневский, В. Д. Чехина. – Х.: ИНЖЭК, 2007. – 208 с.

4. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg =2755-17

5. Смит Адам. Исследование о природе и причинах богатства народов / В.С. Афанасьев (пер.с англ.). — М.: Эксмо, 2007. — 957 с.