Дайновський Ю.А.

ПІДТРИМКА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

НА ОСНОВІ НАГРОМАДЖЕННЯ ПРИЙОМІВ УПРАВЛІННЯ

У процесі створення систем підтримки прийняття рішень все більш очевидним стає зростання розриву між ступенем розвитку окремих елементів таких систем. Аналітичні підходи, техніка моделювання, методи програмного забезпечення, що існують сьогодні, випередили можливості організацій переробляти первинні матеріали у реальний інструментарій прийняття рішень. Комп'ютерні системи, призначені для підтримки прийняття рішень, здебільшого містять певні показники, факти, параметри об'єктів, у кращому випадку, з врахуванням логіко-алгоритмічних взаємозв'язків окремих складників. Недарма у західній літературі бази знань переважно називаються не "Knowledge base Systems", а "Knowledge based Systems", тобто не "системи баз знань", а "системи, що базуються на знаннях".

На практиці застосовуються також терміни "експертні системи", "інтелектуальні системи". В літературі можна знайти різні визначення, але суть їх у тому, що експертні системи забезпечують використання баз знань експертів, а інтелектуальні системи надають користувачам інформацію після "інтелектуальної обробки". Така обробка найчастіше не містить елементів творчості, тому інтелектуальні системи переважно не мають конкретних і принципових відмінностей від основної маси баз знань.

Оскільки більшість баз знань створюються з метою сприяння підвищенню якості рішень, усе частіше окремі комп'ютерні системи отримують назву систем підтримки прийняття рішень. У 1985 р. почав виходити спеціалізований міжнародний журнал "Decision Support Systems". Значним інтересом користуються такі системи у розвинутих країнах, зокрема, у США.

Існують різні тлумачення змісту таких систем, що відображається на термінології: їх називають системами підтримки прийняття рішень, системами забезпечення прийняття рішень, системами забезпечення рішень, системами прийняття рішень, системами забезпечення управлінських рішень.

Основними класифікаційними ознаками систем підтримки прийняття рішень варто, на нашу думку, вважати організаційний рівень (індивідуальні, групові, організаційні, міжорганізаційні), галузеву спрямованість (внутрішньогалузеві, галузеві, міжгалузеві, універсальні), функціональну орієнтацію (вузькоспеціалізовані, функціональні, міжфункціональні, універсальні) і форми підтримки рішень (інформаційна, обчислювальна, інформаційно-обчислювальна, інтелектуальна).

Спеціалісти визначають системи підтримки прийняття рішень як "інтерактивні автоматизовані системи, що використовують моделі вироблення рішень, забезпечують користувачам легкий та ефективний доступ до великої розподіленої бази даних і надають їм різноманітні можливості щодо відображення інформації" [3, с.57]. На наш погляд, викликає сумнів формулювання "використання моделей вироблення рішень". Автори наведеного визначення, аналізуючи повний виробничий цикл (12 етапів з підетапами) і характер діяльності стосовно підтримки рішень на кожному з цих етапів, жодного разу не згадують "вироблення рішень", проте десятки разів відзначають такі функції, як аналіз інформації і розрахунки, збір інформації, отримання доступу до неї, надання інформації керівництву, облік, контроль, диспетчирування, підготовку документації. Очевидно, що всі ці дії допомагають приймати рішення, але не означають їх "вироблення".

Аналіз існуючих систем підтримки прийняття рішень доводить, що переважають системи інформаційно-довідкового і розрахунково-ілюстративного характеру. Отже, немає підстав говорити про існування помітного і вагомого класу систем, які висувають певні рішення. У влучній назві "системи підтримки прийняття рішень" основним є не прийняття рішень, а лише їх підтримка, причому ця підтримка переважно далека від можливостей пропонувати варіанти рішень у їх якісно-змістовному сенсі.

У процесі розвитку економіко-математичних методів і, особливо, засобів комп'ютерної обробки даних очевидною стає невідповідність між витонченістю методик програм-оболонок і можливостями фактично наповнити цей апарат змістовним матеріалом, конкретними значеннями показників тощо. Частково розв'язало такі протиріччя поширення універсальних програмних засобів типу EXСEL, ACCESS, які дають можливість самостійно обирати і створювати необхідні персональні засоби підтримки прийняття рішень.

Об'єктивно нерідко має місце певна несумісність інтересів науковців-розробників систем і практиків: останніх, перш за все, турбують поточні проблеми, які терміново вирішуються засобами наявного рівня, науковці ж заглиблюються у вдосконалення інструментарію "на умовних даних" з надією на їх подальше "опрактичування". З точки зору змістовного наповнення системи підтримки рішень проблема поєднання інтересів спеціалістів наукового і практичного напрямів могла б знаходити розв'язок у процесі створення і постійного нагромадження банку стандартних рішень як концептуального загальнонаукового і загальногосподарського характеру, так і конкретного вузькогалузевого призначення. Слід підкреслити, що створення такого банку не може бути одноетапним актом, це - процес довготривалої співпраці, який зміг би задовольнити і поєднати як наукові, так і практичні інтереси фахівців різних напрямків.

Спеціалісти поділяють всю множину можливих рішень на три типи: 1) стандартні рішення, що використовуються у типових проблемних ситуаціях; 2) рішення-вдосконалення; 3) оригінальні рішення. За кількістю рішень, що приймаються, витратами часу і, відповідно, за сукупною працеємністю переважають рішення першого типу. Банк даних з типовими проблемними ситуаціями і відповідними стандартними рішеннями забезпечує систематичну акумуляцію минулого досвіду, що полегшує діяльність керівників і спеціалістів, звільняє їх від необхідності повторного вирішення стандартних задач. Відомим є феномен "улюблених причин" менеджерів, але не менш розповсюдженою є практика обрання керівниками "улюблених варіантів" рішень. На наш погляд, цей феномен пояснюється тим, що спеціалісти полюбляють рішення, стосовно яких вони мають повнішу інформацію і, навпаки, не приймають рішень, про технологію реалізації та ефективність яких знають мало. Отже, проблема розширення варіантів рішень, які "полюбляли" б керівники, може вирішуватися підвищенням їх поінформованості про існування різних рішень, використанням банку таких рішень.

Отже, створення стандартних переліків варіантів рішень можна вважати перспективним напрямом вдосконалення управління. Відомі переліки таких рекомендацій у техніці - прийоми розв'язання технічних протиріч [1], в економіці, бізнесі, рекламній практиці. Є цікаві приклади створення спеціалізованих баз даних типових об'єктів для прийняття рішень у різних галузях, але переважно вони є нечисленними і вузькоспеціалізованими.

У складі систем підтримки прийняття управлінських рішень повинні бути певні алгоритми формування таких рішень, банки стандартизованих рішень для певних типових варіантів ситуацій, а також приклади застосування наявних у банку рішень. Серед стандартних можуть бути рішення різного рівня конкретизації і наближеності до реальної ситуації. Це означає, що структура банку рішень повинна утворюватися з врахуванням фактичного ступеня визначеності їх предметно-галузевої орієнтації.

Необхідність створення і застосування певних конкретних інструментів, організаційних форм, які б практично реалізовували ідею використання стандартизовано представлених елементів минулого досвіду у процесі прийняття рішень, неодноразово підкреслювалася різними авторами. Стандартизація рішень могла б сприяти задоволенню найбільш розповсюджених суперечливих вимог управлінської практики - поєднанню оперативності прийняття рішень з достатнім рівнем їх якості.

Основне змістовне наповнення системи підтримки прийняття управлінських рішень як лаконічних формулювань стандартних рекомендацій коректно називати банком цих рішень або банком управлінських прийомів [2]. Особливістю формування такого банку є необхідність централізованого його нагромадження. Адже окремий конкретний користувач і навіть група користувачів-спеціалістів не зможуть здійснити таке нагромадження внаслідок складності і виключної працємісткості завдання. Окремому користувачу доцільніше взагалі працювати без такого банку, ніж власноручно створювати його для власного використання.

Отже, доцільність застосування банку стандартних прийомів управління полягає саме у централізованому його нагромадженні. Використання такого банку буде ефективним, якщо матиме колективний характер, перспективним є його введення у комп'ютерні мережі. Відтак, питання створення систем, орієнтованих на підтримку прийняття рішень, і формування банку стандартних прийомів діяльності в окремих сферах необхідно розглядати в комплексі. Застосування таких банків може стати перспективним напрямком розвитку систем підтримки прийняття управлінських рішень.

Література

1. Альтшуллер Г. Найти идею: Введение в ТРИЗ – теорию решения изобре-тательских задач / Альтшуллер Г.С. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. – 400 с.

2. Дайновський Ю.А. Банк рішень як елемент вдосконалення управління у бізнесі / Дайновський Ю.А. // Вісник НУ "Львівська політехніка". - № 416. Логістика. – Львів : НУ "Львівська політехніка", 2001. - С. 151-156.

3. Лескин А.А. Системы поддержки управленческих и проектных решений / Лескин А.А., Мальцев В.Н. – Л. : Машиностроение, 1990. - 167 с.