ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

ДИШЛЕВА І.М.

аспірант Інституту педагогіки НАПН України

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ» У ЗМІСТІ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Анотація. У статті здійснено аналіз дефініції «здоров’язбережувальні технології», виокремлено підходу до розуміння їх змісту, розкрито широке і вузьке (специфічне) розуміння здоров’язбережувальних технологій у змісті середньої освіти України. Обґрунтовано позицію про те, що системний підхід до розуміння сутності здоров’язбережувальних технологій охоплює моніторинг стану здоров’я учнів загальноосвітнього навчального закладу, розроблення здоров’язбережувальної стратегії.

Ключові слова: здоров’язбережувальні технології, учні загальноосвітнього навчального закладу, середня освіта.

Аналіз сучасної педагогічної практики в умовах загальноосвітніх навчальних закладів України засвідчує той факт, що більшість захворювань у дітей детермінована у тому числі недоліками здійснення навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі, що зумовлює об’єктивну потребу в підвищенні ефективності системи роботи вчителів щодо здоров’язбереження учнів шляхом організації і здійснення методичної роботи загальноосвітнього навчального закладу з питань здоров’язбереження суб’єктів освітньої діяльності.

Основними документами, що висвітлюють головні положення реформування загальної середньої освіти і базуються на концепціях її демократизації та гуманізації, є Закони України: «Про освіту» (1996), «Про загальну середню освіту» (1999); Національна доктрина розвитку освіти (2002); Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)» (1993); Державна програма «Вчитель» (2002); Концепція неперервної валеологічної освіти (1994), а також Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) (2001), що містить рекомендації стосовно обов’язкового запровадження навчального предмета «Основи здоров’я», орієнтованого на реалізацію засад здорового способу життя учнів.

Дослідження теоретичних і прикладних аспектів проблеми здоров’язбереження молодого покоління перебувало в полі посиленої уваги вітчизняних та зарубіжних науковців (Н. Беседа, Л. Горяна, О. Дубогай, Л. Попова, С. Лапаєнко та інші). Сутність валеологічної культури учнів за сучасних умов навчання знайшла висвітлення у працях таких дослідників, як: Т. Бойченко, О. Бондаренко, Л. Ващенко, М. Гончаренко, В. Горащук, В. Грибань, С. Кондратюк та інші). Ґрунтовний аналіз чинників формування здоров’язбережувального освітнього середовища в загальноосвітньому навчальному закладі здійснили О. Ващенко, В. Звєкова, О. Клестова, К. Оглоблін та інші.

Державна політика України значною мірою сприяє реалізації здоров’язбережувального напряму шкільної освіти, забезпечуючи підґрунтя для розроблення підходів до розв’язання проблеми здоров’язбереження дітей. Доказом соціальної актуальності проблеми здоров’язбереження учнів є низка нормативно-правових актів, присвячених оптимізації здоров’я молодого покоління, зокрема: Конституція України; Укази Президента України, Постанови Верховної Ради, Постанови Кабінету Міністрів, а також низка інших нормативних актів і розпоряджень.

Ефективність збереження і зміцнення здоров’я дітей в умовах загальноосвітніх навчальних закладів залежить від взаємодії педагогічних, медичних, соціальних працівників, а також учнів та їхніх батьків. Формування здоров’язбережувального освітнього середовища в школі буде мати динаміку завдяки спільним зусиллям усіх учасників навчально-виховного процесу, де провідна роль водночас належить учителю, який володіє високим рівнем теоретичної і практичної підготовки до застосування здоров’язбережувальних технологій, а також розроблення дидактичних умов їх ефективного впровадження.

Здоров’язбережувальні технології містять у своєму змісті поняття «охорона здоров’я», «зміцнення здоров’я», «збереження здоров’я» [8], що знайшло відбиття в кодифікованих дефініціях: «збережувальні», як такі, що не витрачені даремно, без зайвої необхідності [5]; як результат дії педагогічних чинників на суб’єктів навчально-виховного процесу [2, с. 9]; як цілеспрямований вплив педагогічних заходів на підвищення одночасно рівня здоров’я учнів та їх освіченості [6, с. 47].

Значна увага розробленню шляхів здоров’язбереження дітей приділяється в працях не тільки педагогів, медиків, а також гігієністів, фізіологів, соціологів, що є актуальним і методично обґрунтованим використання передового досвіду в рамках окреслених наук задля здоров’язбереження учнів у процесі впровадження в шкільну практику здоров’язбережувальних технологій.

Здоров’язбережувальні технології витлумачуються в широкому смислі: дискурс технологій, використання яких у освітньому процесі сприяє збереженню й підтримуванню здоров’я учнів; у вузькому смислі: задля розв’язання здоров’яохоронної задачі використовуваними в ролі здоров’язбережувальних технологій педагогічні прийоми, методи, технології, які не завдають прямої чи опосередкованої шкоди здоров’ю учнів і вчителів, забезпечують їм безпечні умови перебування, навчання і праці в навчальному закладі» [7, с. 67].

Системний підхід до розуміння сутності здоров’язбережувальних технологій охоплює моніторинг стану здоров’я дітей, розроблення здоров’язбережувальної стратегії з урахуванням вікових особливостей учнівського колективу, а також урізноманітнення діяльності учнів задля підвищення резервів їх здоров’я і працездатності [1; 4, с. 37–39].

Узагальнення наукової літератури дозволяє виокремити такі головні підходи до тлумачення дефініції «здоров’язбережувальні технології»: 1) індикатор якості освітніх технологій; 2) оптимальне поєднання традиційних технологій навчання з принципами, методами і прийомами, спрямованими на збереження й підтримку здоров’я дітей; 3) технології навчання здоров’я, здорового способу життя, формування картини світу здорової нації; 4) навчально-методичний комплекс оздоровчо-фізкультурних і лікувально-профілактичних заходів; 5) створення сприятливого для здоров’я освітнього середовища; 6) забезпечення навчання і виховання з урахуванням індивідуальних, вікових і психофізіологічних особливостей учнів.

Виокремлення наукових підходів розширює наше уявлення про сутність поняття здоров’язбережувальні технології і розуміти їх також як системний метод програмування цілей, конструювання змісту, прийомів, засобів навчання й виховання, спрямованих на підвищення рівня індивідуального здоров’я дітей, формування в них життєвих навичок та створення здоров’язбережувального освітнього середовища в загальноосвітньому навчальному закладі за умов здійснення моніторингу стану здоров’я учнів.

Розроблено базову класифікацію здоров’язбережувальних технологій:

– медико-гігієнічні технології (дотримання санітарно-гігієнічних норм, надання повноцінної медичної допомоги суб’єктам навчально-виховного процесу тощо);

– фізкультурно-оздоровчі технології (загартовування, розвиток в учнів сили, швидкості, гнучкості, витривалості);

– екологічні здоров’язбережувальні технології (підвищення рівня духовно-етичного здоров’я учнів, формування у них екологічної свідомості та прагнення до збереження навколишнього середовища);

– технології забезпечення безпеки життєдіяльності (дотримання правил пожежної безпеки, охорони праці, цивільної оборони тощо);

– лікарсько-оздоровчі технології (реалізація принципів лікувальної педагогіки та лікувальної фізкультури);

– соціально-адаптуючі й особистісно розвивальні технології (упровадження у навчально-виховний процес програм соціальної та сімейної педагогіки, соціально-психологічних тренінгів для вчителів, учнів і їх батьків);

– здоров’язбережувальні освітні технології (застосування психолого-педагогічних методів і прийомів, спрямованих на здоров’язбереження дітей і підвищення ефективності навчально-виховного процесу) [3, с. 32–33].

Виокремлені типи здоров’язбережувальних технологій зорієнтовані на формування в учнів здоров’язбережувальної компетентності завдяки зміцненню в них ціннісного ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших людей, розширенню бази знань про здоров’язбережувальну поведінку й удосконаленню умінь і навичок збереження індивідуального здоров’я на рівні духовного, соціокультурного й фізіологічного складників.

Здоров’язбереження дітей та підвищенню педагогічної ефективності навчання, виховання і розвитку учнів корелює із рівнем упровадження у навчально-виховний процес здоров’язбережувальних технологій, що висуває відповідні вимоги до рівня теоретичної та практичної підготовки педагогічного колективу школи, рівня сформованості у вчителів ціннісних настанов до збереження власного здоров’я та здоров’я учнів, а також збагачення досвіду творчої здоров’язбережувальної педагогічної діяльності. Актуальність проблеми здоров’язбереження учнів спонукає до налагодження чіткої управлінської системи методичної роботи щодо застосування здоров’язбережувальних технологій, розроблення дидактичних умов здоров’язбережувальних технологій у процесі навчання учнів.

Література:

1. Беседа Н. А. Формування освітнього середовища в сучасній школі на засадах здоров’язбереження школярів / Н. А. Беседа // Педагогічний процес: теорія і практика. – 2010. – Вип. 3 (1). – С. 31 – 36.

2. Варданян М. Р. Имидж педагога как фактор здоровьесбережения субъектов образовательного процесса в основной школе : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования» / М. Р. Варданян. – Тобольск, 2007. – 23 с.

3. Гончаренко М. С. Поняття «валеопедагогіка» та «педагогічна валеологія» у психолого-педагогічній літературі / М. С. Гончаренко, С. Є. Лупаренко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології : [науковий журнал]. – Суми : СумДПУ, 2010. – № 1 (3). – С. 30 – 38.

4. Науменко Ю. В. Теоретико-методологический анализ отечественного опыта здоровьесберегающей деятельности школы / Ю. В. Науменко // Инновации в образовании. – 2004. – № 5. – С. 64 – 94.

5. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. – М., 1994. – 223 с.

6. Сериков С. Г. Обеспечение паритета образованности и здоровья учащихся в теории и практике образования: дис. … доктора. пед. наук : 13.00.01 / 13.00.04 / Сергей Геннадьевич Сериков. – Челябинск, 2002. – 385 с.

7. Смирнов Н. К. Здоровьесберегающие образовательные технологии в современной школе / Н. К. Смирнов. – М. : АПК и ПРО, 2002. – 121с.

8. Іванова С. Управління оздоровчою діяльністю школи / С. Іванова : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.osvita-ua.net. – Заголовок з екрана.