Малихіна В.М.

Комунальний заклад „Харківська гуманітарно-педагогічна академія” Харківської обласної ради

Питання щодо необхідності оптимізації технології оцінювання ВНЗ

Останнім часом, для вирішення проблем і оптимізації технології оцінювання ВНЗ, фахівцями проводився аналіз досвіду процедур ліцензування, самообстеження, акредитації. За результатами були зроблені відповідні висновки. Наприклад, термін дії ліцензії на освітню діяльність і свідчення з акредитації обмежується, як правило, п’ятьма роками. Для великого числа ВНЗ знову виникла необхідність повторного проходження цих процедур, але ситуація нерідко ускладнюється тим, що із-за неспівпадіння термінів дії повноважних документів зовнішня експертиза установи (ліцензійна і при необхідності акредитаційна) проходить у різний час і робить процес оцінювання практично безперервним. Окрім цього, неважко помітити, що зміст вищезазначених процедур державного оцінювання ВНЗ багато в чому дублює один одного. Інформація про діяльність ВНЗ, запрошувана експертними комісіями, однакова по суті, надається за різними встановленими формами і не дає можливості аналітичного використання як органам управління освітою, так і самим ВНЗ. Досить часто робота експертних комісій, перебування яких в установі рознесене за часом, вимушено обмежується знайомством з ВНЗ і очевидним уточненням формальних показників без дійсного оцінювання змісту і якості підготовки студентів.

Щоб уникнути такого дублювання, ми вважаємо за доцільне, запропонувати порядок комплексного оцінювання діяльності вищого навчального закладу, який був би заснований на об'єднанні процедур повторного (чергового) ліцензування, атестації і державної акредитації. Він повинен передбачати, на наш погляд: видачу ВНЗ ліцензії на право ведення освітньої діяльності і свідоцтва про державну акредитацію на єдиний термін; скорочення часу ухвалення необхідних рішень і об'єму діловодства, фінансових витрат ВНЗ за рахунок проведення зовнішньої експертизи силами єдиної комплексної комісії, що на підставі результатів експертизи готує документи за напрямами експертизи; експертні висновки про ліцензування ВНЗ, яке надходить в Управління для підготовки розпорядчого документу про ліцензування (перший напрям); показники державної акредитації, які надходять в Управління для підготовки матеріалів про акредитацію (другий напрям).

Для ВНЗ ця технологія дозволить скоротити час, фінансові витрати на проведення процедур і об'єм документообігу в цілому. Перелік відомостей, використовуваних для комплексного оцінювання повинен бути об'єднаним в єдиний пакет для ліцензування, само обстеження, акредитації. З цієї точки зору вона може бути сприйнята і затребувана.

Нові технології вимагатимуть ще ретельнішого опрацювання деталей, створення єдиного програмно-методичного забезпечення, широкої роз'яснювальної роботи і підготовки фахівців.

Висловлюються пропозиції про необхідність введення посади проректора, відповідального за проведення оцінних процедур. Це пов’язано з тим, що підготовка освітньої установи до акредитації представляє собою цілий комплекс заходів організаційного і аналітичного характеру, здійснення яких вимагає немало часу і зусиль, а головне, через періодичність і циклічність оцінних процедур, і постійної уваги.

На думку фахівців, комплексний підхід дозволив би усунути дублювання, оптимізувати оцінювання діяльності ВНЗ в період експертизи і ухвалення управлінського рішення, скоротити витрати на ліцензування – на 60%, на атестацію – на 40% і на акредитацію – на 30%. При цьому зміст і характер ліцензійної і атестаційної експертиз, а також процедури державної акредитації збережені відповідно до законодавства України. На закінчення відмітимо, що досвід створення національних систем оцінювання діяльності ВНЗ представлений в багатьох країнах, але розмежування процесу оцінювання на три процедури є специфічною рисою української системи.

Ми розглянули усі етапи оцінювання ВНЗ державними органами. Проте, вища школа повинна доводити свою необхідність і спроможність у сфері освітніх послуг не лише перед державними органами, але також перед суспільством і приватними особами, які є споживачами цих послуг. Практика ліцензування, акредитації, що складається сьогодні, а також завдання модернізації системи освіти зводяться до того, щоб за державними органами закріпилася інституційна акредитація – оцінювання діяльності навчального закладу в цілому як громадського інституту. Показником цьому служать кількісні стандарти, які забезпечують той необхідний мінімум умов, без яких освітня установа не може нормально функціонувати. Проте, існування різноманітних за кількості і масштабам діяльності вищих навчальних закладів робить кількісні показники недостатніми для виміру рівня їх діяльності відповідно до своєї місії. Проведення висококваліфікованої експертизи якісних параметрів освіти – функція громадської або суспільно-професійної акредитації, що здійснюється незалежними органами, які складаються з представників великих державних і недержавних ВНЗ, приватних і громадських організацій і державних органів освіти (регіональних і місцевих). Разом з чисто професійними, спеціалізованими цілями, акредитаційні виїзні комісії можуть оцінювати і інші чинники, що впливають на професійну діяльність, наприклад: наявність творчої атмосфери в освітньому закладі, етику стосунків між викладачами і студентами, особові характеристики випускників ВНЗ.

Суспільно-професійна акредитація є визнанням суспільством значних досягнень ВНЗ у підготовці фахівців і проведенні наукових досліджень і здійснюється спеціальними акредитаційними незалежними структурами, створюваними різними професійними співтовариствами.

На сьогодні в Україні система громадської акредитації, не набула поширення. Для її здійснення в країні повинні існувати професійні співтовариства за усіма дисциплінами і спеціальностями, які демократичним шляхом могли б оцінювати роботу ВНЗ. В Україні вони повною мірою ще не розвинені і навряд чи готові проводити акредитацію.