К. п. н. Хомишак О. Б.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені І. Франка, Україна

Простір як філософська категорія

Людина безупинно перебуває у просторі, відтак він є важливою складовою її життя і діяльності. Простір – багатогранне поняття, оскільки співвідноситься з іншими полями через елементи саме буття. Вивчення феномену простору характеризується актуальністю на сучасному етапі розвитку філософської науки, оскільки ця категорія є суттєвою для людського буття і є ще недостатньо вивчена для наукового пізнання. Ще давні мислителі та представники всіх філософських шкіл, починаючи з часів античності, намагалися осмислити простір, визначити його характеристики, збагнути механізми структуризації, заповнення та зміни простору та пізнати яким чином створений світ (як людина пристосовується до нього і вимірює його).

Згідно з І. Ньютоном, простір і час – це порожні форми, в яких взаємодіють окремі тіла. Простір є порожнім «вмістилищем тіл», абсолютно нерухомий, безперервний, однорідний та ізотропний, проникливий – який не діє на матерію і не піддає її впливам, нескінченний, і має три виміри. Відмінною від абсолютного простору Ньютон вважає протяжність тіл – їх головна особливість, завдяки якій вони займають певні місця в абсолютному просторі і співпадають з ними. На його думку, протяжність - це початкова, первинна властивість матеріальних тіл, яка не потребує пояснення. Абсолютний простір неможливо виміряти і пізнати внаслідок нероздільності його частин. Розміщення тіл та відстань між ними можна визначити лише стосовно інших тіл [1].

За концепцією Г. Лейбніца, простір і час не є самостійними началами буття, які існують поряд з матерією і незалежно від неї. Він стверджує, що простір – це порядок взаєморозміщення множини тіл, існуючих поза один одним, а час – порядок змінюючих один одного явищ або станів тіл. Під поняттям порядку Г. Лейбніц розумів поняття відносної величини. Цей філософ дотримується тієї думки, що уявлення про протяжність окремого тіла, якщо розглядається незалежно від інших, не має сенсу. Простір є відношенням («порядком») багатьох тіл, цілого їх «ряду». Якщо мова йтиме про відносний розмір даного тіла, то це буде можливо лише при порівнянні з розміром інших тіл. Протяжність будь-якого об’єкта не є первинна властивість, а зумовлена силами, які діють всередині об’єкта; внутрішні та зовнішні взаємодії визначають і тривалість стану; щодо природи часу як порядку мінливих явищ, то вона відображає їх причинно-наслідковий зв’язок [1].

Будь-яке існуюче тіло має певну протяжність – довжину, ширину, висоту і по-різному розташоване щодо інших та складає частину певної системи [3, 229]. Простір – одна з основних категорій буття, форма координації співіснуючих об’єктів, станів матерії, яка відображає протяжність і розміщення предметів у світовому континуумі та полягає в розташуванні об’єктів один поза одним (зверху, знизу, збоку), що зумовлює їх знаходження в певних якісних віношеннях. Порядок співіснування цих об’єктів та їх станів утворює структуру простору [3, 229]. Простір – це загальна форма існування, координації об’єктів. Ця філософська категорія представляє буття всіх предметів і процесів, які були, є і будуть у безмежному світі [3, 229]. Простору притаманні свої властивості. Простір має три виміри: довжину, ширину і висоту.

Простір у свідомості людини є антропо-предмето-орієнтованим. В. Топоров зауважив: «Колись на початку творіння простір був широким, розкиданим усюди (Рівень Творця в чистому вигляді). Але через світ речей та через людину (наступний рівень творця речей) простір стає зібраним як ієрархізована структура підпорядкованих йому смислів» [4, 242]. У свідомості простір не є фізико-геометричним прообразом і вмістилищем об’єктів, а, навпаки, конституюється ними, і в цьому аспекті є вторинним щодо об’єктів [5, 48-62 ]. На думку В. Гака, одна з двох головних властивостей рушійної матерії – простір і час – простір легше сприймається людиною - для того, щоб осягнути простір достатньо відкрити очі, повернути голову, простягнути руки і т.д. Він організовується навколо людини, яка ставить себе в центр макро- і мікрокосмоса. Це є одна з перших реалій буття, яка сприймається і диференціюється людиною. Починаючи вже з раннього дитинства, людина ознайомлюється з першими предметами, що є навколо неї: іграшки, меблі, кімната, дім і т.п., які надають їй перше просторове уявлення про форму, розмір і взаєморозміщення об’єктів в оточуючому її просторі. Таким чином, людина формує утилітарно-побутову форму простору [2].

Географічний простір є ще однією з перших форм освоєння простору. З виникненням людства перед людиною постали такі завдання: пізнати і осмислити простір свого місця проживання, вміти орієнтуватися в ньому, вивчити і виміряти його для практичних цілей з метою забезпечення свого існування. Цілком очевидним в Стародавній історії є той факт, що в розвитку древніх цивілізацій важливе місце займали середовище, територія, на якій вони проживали, її розміри [2]. Окрім предметів побуту, які стають першими об’єктами знайомства людини з навколишнім світом, людина знайомилася з оточуючою її місцевістю: лісами, полями, долинами, горами, озерами, ріками, на якій вона поселилася; і яку вивчала та використовувала.

Tаким чином, ми розглянули концепції простору, представлені древніми мислителями, і з’ясували його суть як філософської категорії та уточнили його характеристики і форми існування.

Література :

1. Классическая философия. Пространство и время как основные формы бытия. – Ч. 1. // http://www. sireo. narod. ru / Philo / Ques 37 - 1. htm.

2. Николова А. Категория пространства, ее языковая репрезентация и лингвистическое описание // http://www. russian. slavica. org / printout 113. html.

3. Скотний В. Г. Філософія: історичний і систематичний курс. – К.: Знання України, 2005. – 576 с.

4. Топоров В. Н. Пространство и текст // Текст: Семантика и структура. – М., 1983. – С. 227 – 284.

5. Яковлева Е. С. О некоторых моделях пространства в русской языковой картине мира // Вопросы языкознания. – 1993. - № 4. – С. 48 – 62.