В сучасних умовах державотворчих та правотворчих процесів, оновлення вітчизняного законодавства України в цілому активізуєтьс

Право/2. Административное и финансовое право

Здобувач Бережна І.А.

Запорізький національний університет, Україна

Зарубіжний досвід нормативного закріплення засад участі перекладача в адміністративно-деліктному провадженні та шляхи запозичення

В сучасних умовах державотворчих та правотворчих процесів, оновлення вітчизняного законодавства України в цілому активізується реформування адміністративно-деліктної його частини, відбувається розробка вітчизняними науковцями різних пропозицій до майбутнього кодифікованого адміністративно-деліктного акта. У цьому важливого значення набуває аналіз досвіду зарубіжних країн у відповідній сфері.

Узагальнений аналіз наявних наукових, нормативних джерел підтверджує, що на даний момент можна вирізняти різні вектори адміністративно-деліктного законодавства в цілому, та закріплення засад участі перекладача в адміністративно-деліктному провадженні, зокрема: 1) досвід країн СНД (Азербайджан, Білорусія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан), 2) напрямок, орієнтований на досвід країн Європи тощо.

Адміністративно-деліктна сфера в зарубіжних країнах підлягає активній законопроектній роботі, спрямованій на підготовку нових кодифікованих адміністративно-деліктних актів. В окремих країнах вже прийняті такі акти, із закріпленням у них засад участі перекладача з урахуванням сучасних вимог. Так, наприклад, модель Кодексу Азербайджанської Республіки про адміністративні проступки [1] побудована за класичною схемою, перелік прав і обов’язків перекладача, зазначених – базовий (ст. 382), аналогічний переліку, який зафіксований у КпАП України. Тому, можна вважати, що положення законодавства Азербайджанської Республіки щодо засад участі перекладача в адміністративно-деліктному провадженні потребують певного уточнення.

Слід врахувати корисний досвід білоруського законодавця у відповідній сфері: по-перше, варто відмітити, що положення чинного кодифікованого адміністративно-деліктного акта Республіки Білорусь (Кодекс про адміністративні правопорушення Республіки Білорусь) мають особливість – у ньому відсутня процесуальна частина [2, с. 309]. Питання процесуального характеру закріплено Процесуально-виконавчим кодексом про адміністративні правопорушення Республіки Білорусь, що безперечно, має певну логіку у розмежуванні процесуальних і матеріальних норм в різних нормативно-правових актах, адже подібний підхід притаманний, перш за все, для інших галузей права, зокрема цивільного, господарського, кримінального тощо. Однак, слід констатувати, що в Україні все ж таки потрібно зберегти модель, за якою в одному кодифікованому акті повинні бути сконцентровані і процесуальні, й матеріальні норми, оскільки саме така конструкція відповідного документа дозволяє досягти максимального результату [3, с. 2]. Відповідно до ст. 4.9. Процесуально-виконавчого кодексу про адміністративні правопорушення Республіки Білорусь закріплено права перекладача: задавати питання особам, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення; ознайомлюватися з документами та іншими матеріалами справи; подавати скарги на дії посадової особи, органу, уповноваженого розглядати справу; одержувати відшкодування понесених ним витрат та винагороду за виконану їм роботу. Перекладач зобов’язаний: з’явитися за викликом посадової особи, органу, уповноваженого розглядати справу; відмовитися від участі у справі, якщо він не володіє знаннями, необхідними для перекладу; при необхідності представити документи, що підтверджують його кваліфікацію; точно і повно виконати доручений йому переклад; засвідчити правильність перекладу своїм підписом; дотримуватися порядку при провадженні процесуальних дій з його участю; підкорятися законним розпорядженням посадової особи, органу, уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення [4]. Варто звернути увагу, що наведений перелік прав та обов’язків перекладача більш змістовний ніж у вітчизняному законодавстві. Законодавством Республіки Білорусь також визначено засади адміністративної відповідальності перекладача за завідомо неправильний переклад, відмову або ухилення без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків (ч. 5 ст. 4.9) [4]. Такий досвід Республіки Білорусь є позитивним і можливим до запозичення його у вітчизняне законодавство.

В Кодексі Республіки Молдова про правопорушення (ст. 391) дуже узагальнено закріплено засади участі перекладача [5], їх аналіз підтверджує, що законодавець запозичив нормативні положення раніше діючого кодексу, змінивши окремі із них з урахуванням вимог часу [6]. На жаль, в цілому позитивно оцінити права перекладача та його процесуальні обов’язки – з’явитися за викликом і зробити правильний переклад не можна, адже такий перелік є дещо обмеженим і не дає можливості перекладачеві повноцінно реалізувати свій потенціал. Однак, слід зазначити, врегулювання адміністративно-деліктних відносин у частині засад участі перекладача має і позитивні положення, наприклад щодо змісту протоколу про правопорушення (п. 3 ст. 443), в якому зазначено про забезпечення допомоги перекладача відомостей про що вносяться в протокол, у разі, якщо правопорушник або потерпілий не володіє мовою, на якому складено протокол. Таке положення обов’язково потрібно запозичити у вітчизняне законодавство на стадії складання протоколу про адміністративне правопорушення.

У Кодексі Киргизької Республіки про адміністративну відповідальність [7] та Кодексі Республіки Узбекистан про адміністративну відповідальність у цілому збережено нормативну модель адміністративної відповідальності радянських часів [8], а засади участі перекладача в адміністративно-деліктному провадженні у відповідних нормативно-правових актах визначено дуже стисло, такий досвід звичайно є негативним і його слід уникати.

Слід звернути увагу на дещо інше, сучасне закріплення в адміністративно-деліктному законодавстві Республіки Казахстан. Так, ознайомлення зі змістом Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення, дає право стверджувати, що це один із ґрунтовних актів подібного характеру серед країн пострадянського простору [9]. Так, у відповідному нормативно-правовому акті засади участі перекладача в адміністративно-деліктному провадженні закріплено в цілій низці статей, при цьому зафіксовано його права, обов’язки, відповідальність, процесуальні аспекти участі тощо (ст.ст. 516, 598, 601-603). Отже, здобутки нормотворчої діяльності Республіки Казахстан слід оцінити досить позитивно, оскільки вони відрізняються від аналогів інших країн, перш за все, своєю детальністю нормативного регулювання, що є дуже зручним у користуванні, їх цілком можна було б запозичити і для України.

Доцільно звернутися й до досвіду Російської Федерації, оскільки законодавство цієї держави є досить наближеним до вітчизняного. Кодекс Російської Федерації про адміністративні правопорушення можна розглядати в якості „зразка” для позитивного прикладу, який варто врахувати при розробці нового вітчизняного кодифікованого адміністративно-деліктного акта. Передусім, слід зазначити, що в адміністративно-правовій доктрині домінує теза щодо загальної позитивної характеристики адміністративно-деліктного кодифікованого акта – КпАП РФ [10, с. 34-36]. Позитивним є те, що у ст. 25.10 КпАП РФ чітко визначено процесуальний статус перекладача, чого, на жаль, немає в законодавстві України; увага приділена засадам відводу та самовідводу перекладача, (ст. ст. 25.12, 25.13), що безумовно слід визнати позитивним, адже містить ґрунтовну деталізацію відповідних підстав. Ст. 25.14 КпАП РФ регламентує компенсацію всіх витрат, які може понести перекладач як учасник адміністративно-деліктного провадження, із уточненням видів, розмірів витрат тощо.

Активна інтеграція України до європейської та світової спільноти передбачає адаптацію вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства до європейських та світових вимог, чому сприяє урахування позитивного досвіду кодифікації законодавства зарубіжних країн. Відповідне врахування дозволяє дійсно запозичити позитивні здобутки та уникнути недоліків, які виявила процедура застосування кодифікованих адміністративно-деліктних актів у зарубіжних країнах. У деліктному законодавстві країн Європи питанням процесуальних засад участі перекладача, на жаль, приділено недостатньо уваги, відповідні нормативні положення відрізняються, в основному, узагальнюючим змістом. Наприклад, в Законі Республіки Сербія „Про проступки” у ст. 86 „Використання мови у проступковому провадженні” містяться положення, що проступкове провадження ведеться згідно з положеннями закону, яким визначено офіційне вживання мови і письма. Переклад робить перекладач, призначений судом, який веде проступкове провадження. Інші питання врегулювання засад участи перекладача розглядаються у ст.ст. 106, 107 – відвід; ст.124 – підписання протоколу; ст.ст. 130, 136, 138 – витрати у проступковому провадженні; ст. 212 – заходи щодо забезпечення порядку [11, с. 592, 599, 608-610, 639]. Закон Республіки Словенія „Про проступки” містить лише фрагментарні положення щодо відводу перекладача (ст. 89) і витрати на переклад (ст. ст. 143, 146) [11, с. 496, 521-522], дуже узагальнюючого змісту

Таким чином, розглядаючи зарубіжне законодавство щодо врегулювання відносин адміністративно-деліктної сфери у частині визначення засад участі перекладача слід зосередити увагу, перш за все, на кодексах Російської Федерації та Республіки Казахстан, оскільки саме вони містять багато позитивних положень, в яких досить детально і чітко визначено права, обов’язки, засади відповідальності перекладача, охарактеризовано процесуальні правила призначення перекладача. Насамперед, досвід і позитивні досягнення саме цих держав було б бажано і корисно враховувати. Під час процесу вітчизняної нормотворчої діяльності щодо врегулювання відносин в адміністративно-деліктній сфері обов’язково варто акцентувати увагу й на досвіді інших країн та уникати недоліків правотворчої діяльності відповідних країн, задля ефективного застосування нового вітчизняного КпАП України.

Література:

1. Кодекс административных проступков Азербайджанской Республики от 11.07.2000 г. // Сборник законодательных актов Азербайджанской Республики. – 2000. – № 8 (книга 1). – Ст. 584 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.caa.gov.az/ru/legislation/13.pdf.

2. Лук’янець Д.М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні : теорія та практика правового регулювання : монографія / Дмитро Миколайович Лук’янець. – Суми : Університетська книга, 2006. – 367 с.

3. Коломоєць Т.О. Зарубіжний досвід нормативного визначення засад участі експерта в адміністративно-деліктному провадженні та можливі шляхи його запозичення його в Україні / Т.О. Коломоєць // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&Z21ID=&Image_file_name=PDF%2Fvamsup_2009_1_12.pdf&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=0.

4. Процессуально-исполнительный кодекс Республики Беларусь об административных правонарушениях от 20.12.2006 г. № 194-З // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://pravo.levonevsky.org/kodeksby/pikoap/20130320index.htm.

5. Кодекс Республики Молдова о правонарушениях от 24.10.2008 г. № 218-XVI // Monitorul Oficial. – 2009. – № 3-6. – Ст. 15 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=25958.

6. Уголовный кодекс Республики Молдова от 18.04.2002 г. 985-XV// Monitorul Oficial. – 2002. – № 128-129. – 2009. – № 72-74. – Ст. № 195 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=3835.

7. Кодекс Кыргызской Республики об административной ответственности от 04.08.1998 г. № 114 // Ведомости Жогрку Кенеша Кыргызской Республики. – 1999. – № 2. – Ст. 77 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://online.adviser.kg/Document/?link_id=1000870187.

8. Кодекс Республики Узбекистан об административной ответственности от 22.09.1994 г. № 2015-XII // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://fmc.uz/legisl.php?id=k_adm.

9. Кодекс Республики Казахстан об административных правонарушениях от 30.01.2001 г. № 155-ІІ // Ведомости Парламента Республики Казахстан. – 2001. – № 5-6. – Ст. 24 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=1156.

10. Россинский Б.В. Проблемы совершенствования законодательного регулирования административной ответственности юридических лиц в России / Б.В. Россинский // Митна справа. – 2006. – № 1. – С. 34–40.

11. Адміністративне деліктне законодавство : Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / автор-упорядник О.А. Банчук. – Київ : Книги для бізнесу, 2007. – 912 с.