Соціологія

Д.і.н., проф. Чубіна Т.Д.

(Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, м. Черкаси)

Суїцид як форма Вияву девіантної поведінки

Суїцид – намір позбавити себе життя, самогубство. Ця форма девіації пасивного типу є способом втечі від невирішених проблем, від самого життя. У різних народів, у різні епохи це явище оцінювалося по-різному. Християнство засуджує самогубство як тяжкий гріх. У Індії в середні віки самоспалення вдів вважали обов'язковим.

Чинником, що провокує суїцидну поведінку, є специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний та сімейний стан.

Треба відзначити, що в багатьох країнах показники самогубства перевищують показники вбивств. Іноді ця різниця досягає десятикратної величини і більше. Наприклад, в Австрії чоловіки кінчають життя самі в 17 раз частіше, ніж їх вбивають, а жінки – в 6 раз; у Норвегії – в 14 раз чоловіки, жінки – в 5 раз.

Серед чоловіків самогубців більше, ніж серед жінок. Єдина країна, де чоловіки більш «стійкі» перед життєвими проблемами, – Китай. Тут жінки випереджають чоловіків за показником самогубств.

Світовий досвід виявляє основні закономірності суїцидної поведінки. Суїциди більшою мірою характерні для акт її весняно-літнього зростання і осінньо-зимового спаду. Кількість самогубств зростає у вівторок і знижується в високорозвинених країн, і тепер існує тенденція збільшення чисельності їх. Суїцидна активність має певні часові цикли. Ще Е. Дюркгейм встановив фсереду та четвер. Кінець тижня «небезпечний» для чоловіків.

Співвідношення між чоловіками і жінками приблизно таке – 4:1 за самогубствами, що вдалися, і 4:2 – за спробами здійснення їх. Самогубства частіше здійснюються у віці до 20 років і після 55 років. Суїцидна поведінка частіше виявляється в містах серед самотніх і на крайніх полюсах соціальної ієрархії.

На початку XX ст. в Росії було зареєстровано всього 4 самогубства на 100 тис. населення на рік. Колишній СРСР до початку 80-х років за цією формою девіації випередив деякі європейські країни (30 на 100 тис. жителів). При цьому в європейській частині країни самогубств було більше в селі, в азіатських республіках – у місті. За статистикою, 68 відсотків чоловіків і 31 відсоток жінок позбавили себе життя в стані алкогольного сп'яніння. Проте до кінця десятиріччя цей показник пішов різко на спад (19 самогубств на 100 тис. жителів). Зіграла певну роль зміна психологічної та політичної атмосфери в країні, поява оптимістичних очікувань змін до кращого.

Різке погіршення соціально-економічного становища у постсоціалістичних країнах після розпаду СРСР знову підняв показник самогубств. Наприклад, у Росії в 1991 р. із кожних 100 тис. чоловік 27 скінчили життя самогубством, у 1992 р. – 31, у 1993 р. – 38 чол. В Україні в 1998 р. було 15 тис. суїцидів, або 33 випадки на 100 тис. населення.

У будь-якому суспільстві різні форми девіації неминучі, і воно прагне звести їх до мінімуму. Розрізняють чотири механізми соціального контролю, які сприяють зменшенню девіантної поведінки: прямий контроль, здійснюваний ззовні, передусім за допомогою покарань. В цьому разі індивід боїться негативних санкцій з боку суспільства за порушення загальноприйнятих норм поведінки; внутрішній контроль, заснований на інтеріоризованих нормах і цінностях. Індивід здійснює самоконтроль, самооцінку вчинків на основі суспільних уявлень, що стали його внутрішніми переконаннями, нормами, яких він дотримується добровільно, без тиску страху покарань; непрямий контроль, пов'язаний з ідентифікацією, самоототожнюванням особистості з батьками, друзями тощо. Особистість наслідує поведінку своїх близьких, свого кола спілкування; контроль, заснований на широкій доступності різних способів досягнення цілей і задоволення потреб. Індивіду немає потреби шукати обхідні шляхи вирішення своїх життєвих проблем, оскільки суспільство для цього надає йому достатньо законних можливостей.

Література:

1. Гилинский Я.Й. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // Социс. - 1991. - №4.

2. Дюркгейм Э. Самоубийство // Суицидология: Прошлое и настоящее: Проблема самоубийства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художественных текстах. - М., 2001.

3. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. - Минск, 1988.

4. Ленцова Л.А., Шурупова М.Ф. Социологическая теория девиантного поведения // Социально-полит. журнал. - 1993. - №4.

5. Эрдынеева К.Г., Филиппова В.П. Суицидальное поведение: сущность, факторы и причины (кросскультурный анализ). – М., 2010.