Лєскіна Ірина Євгенівна

Запорізький національний університет

Зарубіжний досвід регулювання гендерної рівності в організації діяльності прокуратури та шляхи його запозичення в Україні

Сьогодні Україна впевнено крокує до побудови свідомого громадянського суспільства, з одного боку, та відповідальної влади – з іншого, у зв’язку з чим проблематика забезпечення гендерної рівності в органах державної влади та силових, каральних і контролюючих органах виходить на перший план як важлива складова цього процесу. Розуміння необхідності зміни підходів до цього питання наближує нас до європейських цінностей та прискорює важливі євроінтеграційні процеси. У світлі викладеного вбачається актуальним проаналізувати зарубіжний досвід регулювання гендерної рівності в організації діяльності органів прокуратури та визначити можливі шляхи його запозичення.

Спробуємо простежити певні закономірності у визначеному питанні, побудувавши дослідження на групуванні держав за територіальним принципом та належністю до тієї чи іншої правової системи.

Серед країн-учасниць СНД місце лідера за кількістю жінок в органах прокуратури посідає Росія, проте, як зазначає низка фахівців [1], це обумовлено не стільки позитивною гендерною динамікою, скільки масштабами країни. Не відстає у цьому питанні й Білорусь, де на десять чоловіків-працівників прокуратури припадає приблизно чотири жінки [2]. У перспективному плані Генеральної прокуратури Казахстану на 2013 рік серед інших передбачено низку чітко виписаних заходів із забезпечення гендерної рівності [3]. Лідерами у вирішенні проблем гендерної рівності у світі залишаються Скандинавські країни, Швеція та Канада. Так, наприклад, у Норвегії нараховується більше 40% жінок у всіх органах влади та правоохоронних структурах [1]. Зовсім іншу картину можна побачити у Східних державах. В Індії, наприклад, кількість жінок, які працюють в органах прокуратури, сягає лише 1,5%, та в основному жінки там виконують суто технічну роботу. Не набагато кращим є стан справ у цій сфері у КНР, де жінок в органах прокуратури налічується біля 5%, проте, обумовлено це не стільки підходом до вирішення гендерних проблем, скільки кількісною перевагою чоловіків над жінками [4]. Не можна назвати значною кількість жінок-працівників прокуратури і у Японії: не більше 7%, разом з тим, третина з них обіймає керівні посади у місцевих та вищих прокуратурах [5]. У державах Близького Сходу відсоток жінок, які перебувають на службі у правоохоронних та державних органах, найнижчий. Так, тільки у найбільш демократичному Пакистані відсоток жінок-працівників прокуратури складає не більше 1,25-1,5%. Іран, Ірак, Єгипет, Кувейт, Ліван не «дотягують» навіть до 1% працюючих в аналогічних органах жінок [1]. Серед країн Західної Європи за кількістю жіночого штату в органах виконавчої влади, суду та прокуратури лідером є Німеччина. Великий відсоток жінок також у прокуратурах Італії, Іспанії та Греції [6]. Найнижчим же він є у Франції – лише 2,5% [6]. У США та Великобританії в силу особливостей органів, які частково виконують функції прокуратури (атторнейська служба), а саме із підтримання державного обвинувачення в суді, кількість жінок у них достатньо велика.

Завершуючи огляд, хотілося б звернути увагу на декілька загальних рис, характерних для переважної більшості країн, що були досліджені через призму гендерної рівності в органах прокуратури. По-перше, жоден із профільних законів про прокуратуру, не встановлює гендерних обмежень щодо вступу на службу до її органів. По-друге, зміст діяльності переважної більшості жінок, які працюють в органах прокуратури різних країн світу, зводиться до декількох напрямків: суто технічна робота; підтримання обвинувачення та відстоювання публічних інтересів у суді; виконання управлінських функцій. По-третє, у переважній більшості розвинутих країн є чітка, прозора та перспективна державна політика щодо подолання гендерної нерівності, що зумовлює охорону прав та свобод жінок і надає їм можливість вільно реалізовуватися у суспільстві, а це у свою чергу позитивно відображається на кількості працюючих жінок у судових та правоохоронних органах, у тому числі у прокуратурі. По-четверте, у переважній більшості досліджених країн функціонує потужний інститут соціального захисту жінок, які працюють у судових та правоохоронних органах, і безпосередньо у прокуратурі. По-п’яте, важливу роль у вищезазначеному процесі відіграють професійні союзи, які стоять на сторожі інтересів не тільки працівника як такого, а й працівника-жінки.

Не дивлячись на гендерні проблеми, які існують сьогодні в Україні, можна констатувати, що нашою країною останніми роками взято твердий курс на формування основ правової держави та створення умов для розвитку й захисту загальнолюдських цінностей, однією з яких і є гендерна рівність. Разом з тим, жінки-працівники прокуратури України достатньо часто стикаються із проявами гендерної дискримінації, серед яких, зокрема: підвищене службове навантаження, упереджене ставлення до професійних можливостей, складнощі при призначенні на керівні посади тощо.

Спираючись на зарубіжний досвід у сфері забезпечення гендерної рівності, спробуємо внести низку пропозицій відносно вирішення гендерних проблем в Україні. Необхідно констатувати, що діюче законодавство про прокуратуру для досягнення гендерного паритету вимагає термінового перегляду та вдосконалення. Вважаємо, що жінка-працівник прокуратури повинна мати статус спеціального суб’єкта трудових і службових відносин та мати певні преференції, які б чітко закріплювались у профільному законі. Гострою необхідністю є також прийняття досконалої та сучасної стратегії гендерного розвитку органів прокуратури України, метою якої повинно стати не механічне збільшення кількості жінок, а створення для них таких умов роботи, за яких, не дивлячись на підвищене навантаження та режим роботи, вони будуть почувати себе комфортно та впевнено. І тоді кількість жінок збільшуватиметься «природнім» шляхом рівно на стільки, на скільки це необхідно для якісного виконання покладених на прокуратуру функцій. Оцінюючи досвід зарубіжних країн та шляхи його запозичення в Україні, доходимо висновку, що врахований він лише фрагментарно й багато важливих питань залишається поза увагою законодавця. Так, наприклад, вважаємо доцільним створення окремих професійних союзів, які в усьому світі є потужною силою в сфері захисту прав працюючих жінок, у тому числі в органах прокуратури. Крім того, вкрай необхідним є вдосконалення процедури добору жінок на службу в органи прокуратури з метою виключення відмови у прийнятті на роботу та призначенні на керівні посади з мотивів приналежності до жіночої статі. Доцільним також вбачається введення окремої посади радника Генерального прокурора України з питань забезпечення гендерної рівності або надання відповідних повноважень одному з його заступників.

Підбиваючи підсумки відмітимо, що виважене, грамотне застосування зарубіжного досвіду в цілому та у питаннях забезпечення гендерної рівності в органах прокуратури зокрема не тільки сприятиме підвищенню якості роботи, а й позитивно відобразиться на іміджі таких органів, надасть можливість вивести їхню діяльність на якісно новий європейський рівень.

Список використаних джерел:

1. Додонов В.Н. Прокуратура в России и за рубежом : сравнит. исследование / В.Н. Додонов, В.Е. Крутских ; под ред. С.И. Герасимова. – М. : Норма, 2001. – 192 с.

2. Официальный сайт прокуратуры республики Беларусь [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.prokuratura.gov.by/main.aspx?guid=10138.

3. Операционный план Генеральной прокуратуры Республики Казахстан на 2013 год [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://prokuror.gov.kz/rus/o-prokurature/deyatelnost-prokuratury/operacionnyy-plan-generalnoy-prokuratury-respubliki-kazahstan.

4. Чжан Цзюе. Прокурор в современном уголовном процессе. Сравнительный анализ законодательства Российской Федерации и Китайской Народной Республики: дис. … канд. юрид. наук. : спец. 12.00.09 / Чжан Цзюе. – Москва, 2007. – 234 с.

5. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран : учебник / В.Е. Чиркин. – М. : Юристъ, 2002. – 622 с.

6. Мичко М.І. Прокуратура європейських держав постсоціалістичної системи / М.Ы. Мичко. – Донецьк : ДІВС, 2001. – 328с.