Секція „Педагогічна психологія”

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

САМОЕФЕКТИВНІСТЬ: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Поняття самоефективності є тим концептом, який, передусім, пов’язують із сутністю, структурою і функціонуванням самосвідомості особистості. Самоефективність причетна до усіх трьох аспектів образу-Я: когнітивного, емоційно-оцінного, поведінкового: усвідомлене уявлення про власну компетентність і успішність створює ґрунт для самоповаги та базується на самоприйнятті, а також містить образ тієї програми дій, що сприятиме бажаному результату, і яку індивід здатний спланувати та здійснити. На основі концепції самоефективності можуть бути розроблені й методи розв’язання психологічних завдань у практичній діяльності психолога [1, с. 13].

Під самоефективністю розуміють інтегральну характеристику самосвідомості особистості як суб’єкта діяльності, що складається з системи уявлень про власні здібності з організації та здійснення (життє)діяльності, досягнення її результату і таку, що проявляється у специфічних особливостях системи самосуб’єктних відношень особистості у процесі планування і здійснення діяльності [1, с. 17]. Формування таких уявлень відбувається на основі високого рівня інтернальності особистості, рефлексивного стратегічного планування і тактовного управління діяльністю й, відповідно, позитивного сценарію діяльності.

Термін „самоефективність” запропоновано А. Бандурою у межах соціально-когнітивної теорії. Наразі він перебуває у фокусі уваги представників інших напрямів [4], що свідчить про перспективу розвитку дослідження зазначеного феномену, його значущість для психологічної теорії та практики.

У дослідженні взяли участь 150 студентів факультету педагогіки, психології та соціальної роботи IV-V курсів спеціальності „Початкове навчання” Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вибіркова сукупність відповідала генеральній за основними соціально-демографічними показниками: статевою приналежністю, віком, професією, освітою тощо.

З метою вивчення самоефективності, її рівнів і структурних компонентів використано методику „Опитувальник самоефективності” І.В. Брунової-Калісецької [1, с. 193]. Процедура дослідження полягала в тому, що учасникам пропонували відповісти на 28 запитань („згоден” чи „не згоден”).

Рівень вираження (високий, низький) самоефективності респондентів загалом і її компонентів зокрема (сценарій, соціальна самоефективність, стратегія, атрибуція) визначали за допомогою ключа методики. За результатами обробки індивідуальних даних побудували графічний профіль, що відображає вираження кожної зі складових. Результати емпіричного дослідження представлено на рис. 1.

Рис. 1. Середні компонентної структури самоефективності досліджуваних з високим і низьким її рівнями

Примітка. Ряд 1 – досліджувані з високим рівнем самоефективності, ряд 2 – низьким.

Оскільки самоефективність у необіхевіоризмі [3] не розглядається виключно як якість особистості, автори описують особливості особистісних рис, властивих індивідам з різними рівнями самоефективності. Отже, досліджувані з високим рівнем самоефективності „підходять” до складних завдань радше як до виклику, ніж загроз, мають справжній інтерес і глибоко захоплені активністю, ставлять мету та наполегливо її досягають, нарощують зусилля перед імовірною невдачею, швидше відновлюють своє відчуття ефективності після останньої і приписують її недостатнім зусиллям чи знанням і навичкам, які є досяжними.

Респонденти з низьким рівнем самоефективності нерішучі і схильні відступати перед складними завданнями. Вони не можуть мотивуватися на виконання суб’єктивно складних завдань, послаблюють зусилля чи відмовляються від них, стикнувшись із труднощами. В напружених ситуаціях концентруються на власних недоліках, складнощах завдання і несприятливих наслідках невдачі. Важко та повільно відновлюють власну самоефективність після поразки, оскільки схильні діагностувати недостатнє виконання дій як недолік здібностей, внаслідок чого вони схильні до стресів.

На переконання А. Бандури [2], невдачі особливо „небезпечні” для само-ефективності тоді, коли трапляються до того, як відчуття власної компетент-ності є достатньо сформованим і стійким. Водночас відчуття своєї ефективності „не можливе без досвіду подолання перешкод за допомогою завзятого напруження”. Отже, виходячи з цього, досвід успіхів і невдач є фактором, що визначає становлення самоефективності, і механізмом її формування.

Література:

1. Брунова-Калисецкая И.В. Психологическая самоэффективность как фактор кросс-культурной адаптации : дис. … кандидата психол. наук : 19.00.05 / Брунова-Калисецкая Ирина Владимировна. – К., 2009. – 196 с.

2. Bandura A. Exercise of personal and collective efficacy in changing societies / Bandura A. // Self-efficacy in changing societies / Edited by Albert Bandura. – Cambridge University Press, 1999. – Р. 1-45.

3. Bandura A. Self-Efficacy. The Exercise of Control / Bandura A. – New York: W.Р. Freeman and Company, 1997. – 604 p.

4. Jerusalem M. Self-Efficacy in stressful life transitions / Jerusalem M., Mittag W. // Self-efficacy in changing societies / Edited by Albert Bandura. – Cambridge: Cambridge University Press, 1999. – Р. 177-201.