К.е.н. Єрфорт І.Ю., к.т.н. Касьянюк С.В.

Донбаська державна машинобудівна академія, Україна

Перспективи залучення лізингових інвестицій в Україні

В даний час перед багатьма українськими підприємствами стоїть серйозна проблема пошуку і залучення довгострокових інвестицій для розширення виробництва, придбання сучасного обладнання та впровадження нових технологій. У ситуації, коли банківська система недостатньо розвинена і можливості отримання кредитів обмежені, лізинг є одним з найбільш доступних і ефективних способів фінансування розвитку бізнесу [1].

В Україні лізингові операції не так розвинені, як у зарубіжних країнах. І головною причиною є те, що питання державного регулювання лізингу залишаються відкритими і вельми спірним. Державне регулювання лізингу сприяє подоланню виробничої кризи, і, як наслідок, забезпечує процес переозброєння виробництва.

Що стосується України, то тут слід відзначити, насамперед, створення державного лізингового фонду, чиї кошти використовуються на закупівлю вітчизняної продукції; але, говорячи про податкові пільги, слід уточнити, що вони стосуються не зменшення податків, а термінів платежів. Насамперед, мова йде про податок на прибуток (18%), ПДВ (20%), механізм амортизаційних відрахувань - саме такі високі процентні ставки не дають можливості належного розвитку лізингу в нашій країні. Також дорогим інструментом лізинг роблять високі відсотки за банківськими кредитами: у 2016 р. за споживчими позиками - від 20 до 40 %, при експрес-видачі - від 50 до 70% (для порівняння: в 2014-2015 р. середня ставка складала лише 22%). Враховуючи ще різні податкові витрати, страховку (0,1-7%), подорожчання предмету лізингу може скласти від 30 до 60% порівняно з його початковою вартістю.

Державний вплив тісно переплітається з ринковим регулюванням лізингу, але тут є свої нюанси. Для якісного спільного здійснення цих функцій роль держави повинна змінитися, а саме зменшити жорсткість державного регламентування, встановити контроль над економічними процесами шляхом створення сприятливого середовища, сприяти розвитку всіх форм власності у лізинговому бізнесі.

За останній час в Україні лізингова індустрія зробила великий крок у своєму розвитку. Питома вага лізингових угод досяг 70%, зросла кількість лізингових компаній, в тому числі і іноземних, були внесені зміни в дану сферу на законодавчому рівні. Проте, в реальному секторі економіки лізинговий бізнес розвивається не такими стрімкими темпами, як хотілося б. Наприклад, у промисловості ще немає належного стимулювання розвитку лізингу, в силу недостатньо розробленого законодавства, хоча в агропромисловому комплексі на сьогоднішній день вносяться нововведення саме для стимулювання розвитку лізингу в даній сфері.

Тому в якості гальма для розвитку лізингових відносин в Україні можна назвати наступні недоліки системи державного і ринкового регулювання:

- відсутність обґрунтованої податкової та амортизаційної політики;

- жорсткі обмеження інвестування, стосовно грошово-кредитного забезпечення;

- нестабільність законодавства;

- повільні темпи приватизації та інш.

В Україні на початок 2015 р. лізингодавці скоротили кількість укладених договорів фінансового лізингу на 75,93%. Вартість укладених договорів за підсумками першого кварталу знизилася на 22,11%, свідчать дані Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. За підсумками всього 2015 р. за даними Переліку юридичних осіб в Україні існувало 268 юридичних осіб-лізингодавців. В цілому за даний звітний період було укладено 4119 договорів фінансового лізингу на суму 6945,0 млн. грн. Сукупна вартість об'єктів лізингу становить 4945,0 млн. грн. Станом на 01.01.2016 р. сукупна вартість діють договорів фінансового лізингу склала 26,35 млн. грн. [2].

Побачити ситуацію з укладанням договорів фінансового лізингу за галузями можна на рис. 1.

а)

б)

Рис. 1. Структура вартості діючих договорів фінансового лізингу по галузях за: а) 2014 рік; б) 2015 рік. [3].

Як бачимо, найбільшу частину займає транспорт, потім сільське господарство. Але в 2015 році частка лізингових договорів на транспорт зменшилася, порівняно з 2014 р., проте зросла на промисловість, що є позитивним моментом у зв'язку з великим зносом основних фондів на промислових підприємствах. Прослідкувати динаміку загального розвитку лізингу в Україні можна на рис. 2. Даний аналіз проведено на основі статистичної інформації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, яка ґрунтується на звітності лізингових компаній та Українського об’єднання лізингодавців [4].

Рис. 2.7. Вартість укладених лізінгових угод протягом 2008-2014 рр.

Результати свідчать, що протягом 2008-2014рр. ринок розвивався хвилеподібно. Він має періоди підйому (у 2010-2013рр.) та падіння (у 2008-2009рр. та 2014р. - дотепер). Розвиток лізингового бізнесу в Україні сприяв би піднесенню держави на новий економічний рівень. Але, на жаль, існує безліч факторів, що перешкоджають цьому.

Отже, слід розробити ряд наступних заходів для поліпшення становища:

1. Максимальна реалізація можливостей ринку лізингових послуг;

2. Оновлення виробничих технологій для забезпечення конкурентоспроможності виробництва;

3. Рівноправність сторін лізингових відносин;

4. Створення надійної інформаційної бази у даній сфері, обліку і контролю діючого механізму;

5. Свобода підприємницької діяльності лізингодавців;

6. Запобігання монополізації окремих секторів лізингового ринку [5].

Література:

1. Экономическая оценка инвестиций : учебник / под ред. М. И. Римера. – 4-е изд., перераб. и доп. – СПб. : Питер, 2011. – 425 с.

2. Руденко В. И. Рынок небанковских финансовых услуг Украины: итоги 2015 года и ключевые тенденции развития. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://rurik.com.ua/documents / 4_kv_2015_tendency_rus.pdf.

3. Петриченко Ю. Потребители лизинговых услуг 2014г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.prostobiz.ua/lizing.

4. Нетудихата К.Л. Статья «Аналіз динаміки розвитку лізингу в Україні», науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. – 2015р. С. 210.

5. Бєлоусова О.С. Проблеми розвитку сучасного інвестиційного ринку України / О.С. Бєлоусова // Економіка та держава. – 2007. – № 7. – С. 12-15.