студентка Ільчик В. І.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНО-ВИРАЗНОГО МОВЛЕННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБОМ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА

Розвиток мовлення дітей – одна зі стрижневих проблем дошкільної педагогіки, актуальність якої обумовлена пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст., Законом України “Про дошкільну освіту”, Базовим компонентом дошкільної освіти та іншими нормативними документами спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, вдосконалення форм, методів, засобів й методики навчання дітей рідної мови, формування культури мовленнєвого спілкування.

Нажаль, сьогодні впровадження загальної автоматизації і комп’ютеризації збіднює мовлення дитини. У ситуації, що склалася, заповнити дефіцит емоційного й виразного мовлення дитини може допомогти залучення дітей дошкільного віку до творів мистецтва (художніх картин, поезії, музики тощо).

Проблема виразності мовлення досліджувалася Н. Бабич, А. Богуш, Н. Маковецькою, Ю. Руденко, В. Чабаненко та ін. У працях науковців (Т. Алієва, Н. Гавриш, Н. Ветлугіна, О. Соцька, О. Ушакова О. Фльорина та ін.) підкреслюється, що за умови цілеспрямованого навчання сприймання творів мистецтва дітям дошкільного віку доступне розуміння їх символічного змісту. Вони співвідносять сприймання зі створенням словесного образу, виражають свої емоції за допомогою вербальних і невербальних засобів мовлення. У лінгвістичному енциклопедичному словнику експресивність визначається як сукупність семантико-стилістичних ознак одиниці мовлення, які забезпечують її здатність виступати в комунікативному акті як засіб суб’єктивного вираження мовця до змісту чи адресату мовлення [5, с. 591]. Умовою створення словесної експресії виступає зміст слова, який включає в себе емотивно оцінювальні конотації, що складають його експресивний ореол, сприяють створенню експресивного ефекту.

Враховуючи все розмаїття досліджень, присвячених означеній проблемі зазначимо, М. Жовтобрюх поділяє емоційно-експресивну лексику на такі групи: а) назви почуттів; б) поетичні слова; в) слова, що вживаються в переносному значенні; г) пестливі слова; д) вульгаризми; е) слова, емоційність яких досягається засобами словотворення [3, с. 61]. Близька до класифікації емоційно-експресивної лексики, запропонованої М. Жовтобрюха, класифікація О. Коваль. Емоційно-експресивну лексику автор поділяє на дві великі групи: а) органічно емоційна лексика, в межах якої – поетична і дитяча лексика. Поетична, в свою чергу, включає абстрактні іменники, синоніми і загальновживані слова, назви рослин в поетичних і фольклорних творах, епітети – складні слова, лексичні та фразеологічні елементи фольклору; б) нейтральна лексика, емоційність якої досягається за допомогою суфіксів [4, с. 77]. На думку В. Чабаненка, емоційно-експресивна лексика найбільш характерна для естетичної та емотивної функцій мови. Дослідник визначає емотивну функцію як функцію, яка виявляється тоді, коли мовець виражає свої почуття, своє ставлення до навколишньої дійсності, або коли він бажає викликати якусь чуттєву реакцію співрозмовника [7, c. 10].

Вивчення емоційно-експресивної лексики, реалізація її в естетичній функції мови сприяє безпосередньому використанню лексичних елементів фольклору, велика частина яких позначає поняття, що викликають позитивні емоції [7, с. 44].

Здійснений нами аналіз показав, що експресивність тісно пов’язана з образністю мовлення, яка розглядається як певна якість мовлення, створюється переважно за допомогою смислової своєрідності слів, прийомів використання, способів розміщення різних мовних засобів.

Використання лексичних засобів у створенні мовної експресії старших дошкільників є, на думку дослідників (А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Кирста, О. Ушакова), головною умовою удосконалення словника; сприяють оволодінню переносним значенням слова, розуміння можливості його використання в різних ситуаціях. Усвідомлення дошкільнятами змістової сторони слова, як стверджує О. Ушакова, позитивно впливає на виразність і образність мови (використання синонімів, антонімів, порівнянь, епітетів) [6, с. 20], що характеризується вмінням правильно сприймати слова, розуміти їх з усіма відтінками та забарвленнями; засвоювати та репродукувати лексичні одиниці у відповідних ситуаціях.

Отже, емоційно-виразне мовлення – це комплекс знаків мовлення, що означають внутрішній стан, переживання, характер й відбивають емоції, почуття й особливості особистісного сприймання.

Життя дитини супроводжується різними видами діяльності, у процесі яких вона набуває певних знань, здійснюється її психічний розвиток. Будь-який з видів діяльності – ігрова, трудова, пізнавальна, мовленнєва, музична, образотворча, естетична та ін. – привносять свій зміст в збагачення словника дошкільників емоційно-виразною лексикою.

Сучасні дослідження в галузі педагогіки й психології доводять, що дитина за своєю природою поліхудожня, її свідомість здатна одночасно охопити всі види художньої діяльності зі своєрідним їх переплетінням у процесі розвитку. Саме на тому, що поєднує певною мірою основні види мистецтва – засоби художньої виразності, художньої мови й матеріалів – базується взаємопроникнення, інтеграція певних видів художньої діяльності дошкільників (музичної, літературної, образотворчої, театральної) в єдине дитяче образотворення з метою не тільки ефективнішого впливу на емоційну сферу дитини та розкріпачення її фантазії й уяви у творенні власних образів у різних видах мистецької діяльності, а й формування в неї цілісної та динамічної картини світу.

Мовлення бере участь в усіх етапах творчого процесу: створенні задуму, пошуку способів його реалізації, спрямуванні, уточненні, стимулюванні творення, на контрольному етапі оцінки – у співвіднесенні отриманого результату із задумом. Емоційно, естетично забарвлене мовлення збагачує, спрямовує, стимулює невербальні творчі прояви дитини; водночас у процесі художньої діяльності відбувається і зворотний позитивний вплив на розвиток зв’язного монологічного мовлення, лексики, передусім, за рахунок збагачення художнього, емоційно-чуттєвого досвіду. Саме тому в дошкільній лінгводидактиці виокремився інтегрований варіант вищеозначених діяльностей – художньо-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку – як специфічний вид діяльності, пов’язаний із сприйманням, розумінням і відтворенням змісту художніх творів у різних видах ігор і театралізованих дійств; продуктивно-естетична діяльність (музична, образотворча, конструктивна), що супроводжується образним, емоційно-виразним мовленням та в процесі якої використовуються різні жанри художнього слова [1, с. 45].

Серед видів художньо-мовленнєвої діяльності, що виникли під впливом художнього слова і стрижнем макродіяльностей кожного з яких є мовлення, виокремлюють (А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Карпінська, О. Лещенко, О. Монке, О. Ушакова, О. Фльоріна, С. Чемортан) літературно-мовленнєву, музично-мовленнєву, театрально-мовленнєву, образотворчо-мовленнєву діяльність.

У своїх напрацюваннях Н. Гавриш зазначає, що комбінації взаємозв’язку мовленнєвої діяльності з іншими видами художньої творчості можуть бути різноманітними: словесна творчість і образотворча діяльність (діти малюють і складають розповіді до власних малюнків), мовленнєвотворча і музична діяльність (добір музичного твору до своєї казки, музичні асоціації з сюжетом, вербалізований рухливий образ), театралізована та мовленнєвотворча діяльність (сюжетоскладання, складання сценаріїв, дитячий фольклор, ігрові діалоги-імпровізації), образотворча й театралізовано-мовленнєва (створення декорацій, атрибутів, костюмів, що ілюструють вигаданий дітьми сюжет, відбиття вражень від вистави у власних малюнках з наступним коментарем у вигляді зв’язного висловлювання) [2, с. 108].

За допомогою мовлення дитина коментує або пояснює зміст зображення, нерідко супроводжує зображувальні дії активним мовленням, неначе акомпанує собі, доповнюючи те, що не може в силу технічних причин бути зображене на аркуші (етичні якості, розвиток подій, звуки); долає можливі помилки, технічні бар’єри, що поглиблюють несхожість малюнка із задуманим; а також стимулює свої дії, розгортає ідеї. Чим більше дитина зацікавлена образом, тим яскравіше він виявляється в її мовленні – як у підборі знайомих найбільш точних і влучних слів, так і у власній словотворчості, створенні мовних інновацій для передачі свого особистого, відмінного від інших, розуміння значення й змістових відтінків слів.

На підставі зазначеного сформулюємо наступне, образотворча діяльність надає максимальні можливості для виявлення індивідуальних особливостей дітей. Так, у малюнку дитина висловлює своє ставлення до зображеного (у ньому відразу можна побачити, що є головним для дитини, а що другорядним, у малюнку завжди присутній емоційний і змістовий центри) за допомогою зображувально-виражальних засобів: кольору, лінії, форми, розміру, композиції, ритму.

Отже, проведений аналіз дозволяє зробити висновок про тісний взаємозв’язок розвитку мовлення та художньої літератури, музичної, театралізованої, образотворчої діяльності, а також їх естетично-художній потенціал зокрема у розвитку емоційно-виразного мовлення дітей старшого дошкільного віку. Насамперед, у процесі залучення дітей до різних видів мистецтва розвивається естетична “чутливість” як здатність сприймати, відчувати, розуміти прекрасне; причому, по-своєму, відмінно від інших, індивідуально.

Узагальнення результатів дослідження дає змогу зробити такі висновки: під емоційно-виразним мовленням розуміємо комплекс знаків мовлення, що означають внутрішній стан, переживання, характер й відбивають емоції, почуття й особливості особистісного сприймання.

Література:

1. Богуш А.М. Мовленнєво-ігрова діяльність дошкільників : мовленнєві ігри, ситуації, вправи : навч.-метод. посіб. / А. М. Богуш, Н. І. Луцан. – К. : Слово, 2008. – 256 с.

2. Гавриш Н. В. Розвиток словесної творчості як педагогічна проблема / Н. В. Гавриш // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету : зб. наук. пр. – Вип. 12. – Рівне, 2000. – С. 130 –135.

3. Дроб’язко О. В. Театральний водограй / О. В. Дроб’язко // Постметодика. – Полтава. – 2009. – № 1. – (85). – С. 39 – 45.

4. Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. – К. : Вища школа, 1972. – 404 с.

5. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови / А. П. Коваль. – К. : КДУ, 1990. – 123 с.

6. Українська мова. Енциклопедія. / За ред. В. М. Русанівського, О. О. Тараненко – К., 2000. – 752 с.

7. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. Ч. 1 / В. А. Чабаненко.– Запоріжжя, 1993. – 215 с.