Студ. Стирта Ю.М.

Національний університет харчових технологій

МОТИВАЦІЯ ПЕРСОНАЛУ В УМОВАХ КРИЗИ В УКРАЇНІ

Криза – переломний момент функціонування соціально-економічної системи, який, у свою чергу, провокує зміни[1]. Для підприємств у кризовому стані можна виділити позитивний момент — готовність переходу на новий рівень. В такі часи матеріальні ресурси є обмеженими і для підвищення ефективності роботи увагу приділяють мотивації персоналу. Багато вчених досліджували це поняття, а саме Дж.Адамс, В.Врум, Ф.Герцберг, Е.Лоурер, Д.МакГрегор, Д.МакКлелланд, А.Маслоу, В.Оучі, Л.Портер та ін. Ми схиляємось до визначення мотивації Р.Дарта: «…це сили, що існують усередині людини або поза нею, і які збуджують у ній ентузіазм і завзятість для виконання певних дій»[2]. Тобто, людину мотивують як зовнішні, так і внутрішні сили, а ентузіазм дає їй сили виконувати будь-які завдання. Оскільки в умовах кризи матеріальне стимулювання праці обмежене, оптимальними, на наш погляд, будуть нематеріальні методи мотивації персоналу. До них відносять:

1. Моральні стимули – передача інформації про досягнення робітника в соціальній сфері. Виділяють стимули загального характеру та цільові.

2. Патерналізм – неформальні відносини, керівник стає «головою сім’ї», готовим прийняти на себе відповідальність за проблеми підлеглих.

3. Організаційні стимули – автономія в роботі, право самоконтролю, стимулювання вільним часом чи гнучким графіком.

4. Участь в управлінні – повне і своєчасне інформування, участь в розробці та прийнятті рішень.

5. Кар’єра та розвиток – навчання, підвищення на посаді.

6. Негативні стимули – покарання, погрози втрати роботи, отримання штрафу.

Оцінивши ситуацію в Україні, ми пропонуємо розглянути модель мотивації В.Герчикова (2004 р.). Автор стверджує, що персонал підприємства відрізняється внутрішньою мотивацією і виділяє 5 типів трудової мотивації, при чому в кожній людині пересікаються два і більше типи[4]. Відповідно, серед працівників підприємства виділяються такі:

Інструменталісти : робота для них не є цінністю, їм потрібні лише гроші. Сприятливими видами стимулювання будуть – кар’єрний розвиток, негативні методи в грошовій формі, неефективними видами – моральні стимули та патерналізм.

Професіонали: цінять не гроші, а зміст роботи, шукають можливості довести, що здатні виконувати роботу, яка не кожному під силу. Ефективні види стимулювання – організаційні методи та кар’єрний розвиток, заборонені – патерналізм та негативні стимули.

Господарі: намагаються брати на себе повну відповідальність за справу. Готові виконувати будь-яку роботу, не зважаючи на цікавість та оплату, але без будь-якого контролю. Базове стимулювання – участь в управлінні, організаційні методи, кар’єрний розвиток, заборонений метод — патерналізм.

Патріоти: цінять результативність загальної справи і визнання керівництвом їх заслуг, а не гроші. Сприятливими є всі види стимулювання.

Уникаючі (люмпени) : взагалі не прагнуть працювати і роблять тільки те, за що їх не покарає керівник. Базовим видом стимулювання є негативні стимули (штрафні санкції) та патерналізм, а забороненими методами – організаційні стимули та участь в управлінні.

В результаті аналізу складу персоналу та визначення внутрішніх стимулів кожного працівника, керівник може створити потужну мотиваційну систему на підприємстві. При цьому і люди працюватимуть продуктивно, і підприємство витрачатиме мінімальну кількість фінансових ресурсів, що якнайкраще підходить вітчизняним підприємствам в умовах кризи.

Оскільки в умовах кризи матеріальні ресурси обмежені, мотивувати персонал необхідно нетрадиційними методами. Оптимальною моделлю мотивації з урахуванням особливостей сучасного стану економіки України, на нашу думку, є модель В. Герчикова.

Література:

1. Антикризисное управление: учебник / под ред. Э.М. Короткова. – М. : Инфра-М, 2000. – 432 с

2. Дафт Р. Л. Менеджмент./ Р.Дафт – СПб.: Питер, 2000. – 480 с.

3. Герцберг Ф. Как пробудить рвение к работе/ Ф.Герцберг // Harvard Business Review — Россия. 2005.Август. С. 57–68.

4. Герчиков В.И. Мотивация, стимулирование и оплата труда./ В.И.Герчиков. — Учеб. пособие. М.: ГУ ВШЭ, 2004