к.е.н.
Соколовська Валентина Володимирівна
Вінницький
торговельно- економічний інститут КНТЕУ
Особливості
формування сучасної моделі менеджменту в Україні
В умовах становлення
ринкової економіки в нашій країні особливого значення набувають питання
управління підприємством. Українська модель
сучасного менеджменту знаходиться в стадії формування. Для більшості компаній
розвиток такого бачення сучасного менеджменту є зіставлення конгломерат з
різних зарубіжних методів на базі збережених старих
адміністративно – бюрократичних систем. Сучасні методи управління культурою
організації, що відпрацьовуються в комерційних фірмах, постійно знаходять своє
застосування в некомерційних організаціях. Тому розвиток сучасного менеджменту
в Україні носить собою безперервний
пошук все більш нових способів зробити свою компанію більш
конкурентоспроможною на світовому ринку управління.
Аналізуючи процеси
управління в Україні, представник фонду Карнегі проф. А.Ослунд зробив висновок,
що виробничі досягнення в Україні не залежать практично ні від галузі, ні від
розміру підприємства, а вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і
воля [1].
Відсутність
менеджменту є чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу.
Підбір керівників та їхнє навчання методів формування ринкової цілісної системи
керування організацією повинні стати одним із пріоритетних напрямів державної
політики. Потрібно з менеджменту здорового глузду, західного менеджменту,
менеджменту командно-адміністративної системи створити прагматичну українську
модель менеджменту.
Дослідження
тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення
соціально-економічних відносин в Україні дають змогу намітити орієнтири
формування системи менеджменту в нашій державі. Досягнення світового
менеджменту потрібно адаптувати до українського керівника, спеціаліста,
робітника. Адже центральна фігура системи управління виробництвом – людська
особистість, яка одночасно є об’єктом і суб’єктом управління [3].
На сьогодні Українська модель управління має такі
характерні особливості:
–
орієнтація
багатьох досвідчених керівних кадрів на командну систему, яка придушує
ініціативу підлеглих, що заважає підприємствам і організаціям пристосовуватися
до нових економічних умов;
–
переважання
в організаціях вертикальних, формальних зв'язків і відносин;
–
недооцінка
горизонтальних зв'язків і відносин; слабке врахування сучасних тенденцій в
розвитку підприємств і використання нових типів організацій, орієнтованих на
ринок;
–
недостатнє
бажання значної частини керівників делегувати повноваження і відповідальність
своїм заступниками, намагання все зробити самому і особисто контролювати;
–
слабке
залучення співробітників до управління підприємствами та їх підрозділами, що в
значній мірі не враховує знання і досвід працюючих;
–
повне
копіювання західних методів управління підприємством, ігноруючи вітчизняний
досвід;
–
відсутність
гнучкості у швидкому реагуванні на зміни зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають
на діяльність підприємства;
–
недостатнє
знання управлінськими кадрами законодавчих та нормативних актів;
–
ігнорування
норм ділової етики, а також порушення підприємцями елементарних етичних правил
при здійсненні бізнесових операцій;
–
відсутність
у багатьох підприємців фундаментальних знань про технологію виробництва,
економіку і менеджмент як науку управління;
–
основним
принципом діяльності багатьох менеджерів є прагнення більше і будь-якою ціною
заробити сьогодні, що призводить до появи фірм-одноденок;
–
залежність
оплати праці найманих працівників від взаємовідносин з керівниками, а не від
кваліфікації та результатів праці;
–
неувага
до працюючих та ігнорування етики управління, свавілля, обман і грубість, стали
нормою поведінки окремих керівників, особливо в приватних підприємствах;
–
недостатній
рівень механізації, автоматизації та комп'ютеризації управлінської діяльності,
хоча в цьому простежується певний прогрес.
Усе це свідчить про те, що українська модель
управління поки
тільки формується [2].
Формування дієвої
моделі менеджменту неможливе без реалізації стратегії розвитку персоналу.
Йдеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої
кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов’язати
професійно-кваліфікаційну модель робочих місць з моделлю особистих та ділових
рис людини, поступово формувати свідому активну відповідальну особистість,
відродити справжній демократизм у відносинах між виконавцями і керівником.
Потрібно пам’ятати,
що ефективно управляти ніколи не зможуть люди, які хоч глибоко теоретично
пізнали науку управління, однак не мають “іскри Божої”, тобто задатків і
здібностей до специфічної діяльності менеджера. Державна кадрова політика
повинна передбачати створення системи пошуку молодих людей, яким притаманні
вроджені риси лідера та організатора.
Список
використаних джерел
1.
Маркіна, І. А. Менеджмент організації [Текст]: навч.
посібник / І. А. Маркіна, Р. І. Біловол, В. А. Власенко ; Міністерство освіти і
науки, молоді та спорту України, Вищий навчальний заклад Укоопспілки
"Полтавський університет економіки і торгівлі". – К. : ЦУЛ, 2013. –
248 с.
2.
Рульєв В.А. – менеджмент : навчальний посібник. / В.А.
Рульєв, С.О. Гуткевич - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 312 с.
3.
Туленков, М. В. Сучасні теорії менеджменту [Текст]: навч.
посібник/ М. В. Туленков. – К. : Каравела, 2012. – 304 с.