Степаненко Ірина Іванівна
аспірантка кафедри
історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного
педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди
Реорганізація
системи освіти
та
впровадження правового виховання у Великій Британії
за часів
«тетчеризму»
Період 1979 – 1997 рр. в історії розвитку Великої Британії називають
«консервативною хвилею». Це пов’язано з правлінням консервативних кабінетів
Маргарет Тетчер (1979 – 1990) і Джона Мейджора (1990 – 1997), а також з широкомасштабними змінами в
соціально-економічній політиці.
Британські дослідники Р. Блейк [3], Б. Джексоп [7],
Р. Дженкінс [6], П. Алкок [2] вважають, що особливістю британської
консервативної політичної думки, яку впроваджував уряд М. Тетчер, була велика
роль моральної аргументації, апеляція до «природного» консерватизму британців,
традиційних вікторіанських духовних цінностей британського суспільства – повага
до сім'ї і релігії, закону і порядку, працьовитості й ощадливості.
Слід відзначити, що провідною метою тетчерівського уряду стала перебудова
та реорганізація системи державних соціальних послуг. На думку політиків,
докорінна реорганізація соціальної системи була покликана для того, щоб сприяти
утвердженню свободи вибору в соціальній сфері, і це, в свою чергу, повинно було
стимулювати до ініціативності, до прагнення в усьому покладатися тільки на себе
і на власні сили [4].
Отже, починаючи з 1979 року, у Великій Британії активно проходив процес
оновлення законодавчої бази в соціальній сфері, а саме в галузях охорони здоров’я,
освіти, житлової політики тощо.
Розглядаючи питання реформування
системи освіти, слід відзначити, що урядом було підготовлено і видано протягом
9 років (з 1979 по 1988 рр.) 9 законодавчих актів, котрі суттєво змінили стан
та напрями освітньої політики. Згодом їх було зібрано в єдиний Закон про
реформу освіти в 1988 році (1988 Education Reform Act).
Як наслідок, система шкільної освіти, станом якої були незадоволені як
батьки, так і широка громадськість, пройшла значний шлях реструктуризації.
Завдання консерваторів полягали в тому, щоб відійти від реалізації ідеї
селективної середньої освіти, яку вводили лейбористські уряди [10].
Справа в тому, що згідно з законом про освіту 1944 року на базі основних
типів шкіл, які функціонували в Об’єднаному Королівстві – середня класична
школа (grammar school), технічна школа (technical school) і середня «сучасна»
школа (без викладання класичних мов) (secondary modem school) – не всі учні
могли продовжувати подальше навчання.
Прийняття Закону про реформу освіти призвело до того, вся сфера освіти була
реорганізована на зразок «ринку», на якому школи повинні були боротися між
собою як конкуренти за «клієнтів», в ролі яких виступали учні.
Якщо раніше метою роботи шкіл вважалося навчання дітей грамотності та наук,
то в новій концепції школа розглядалася як продавець освітніх послуг. В теорії
ця схема повинна була призвести до того, що «гарні» школи процвітали б за
рахунок напливу учнів, а «погані», втрачаючи джерело доходу, стояли б перед
вибором – «покращити» якість освіти або бути витісненими з ринку. Отже,
конкуренція між школами повинна була сприяти підвищенню загального рівня освіти
[1].
Якщо тезисно охарактеризувати реформи, що проводилися урядом у сфері
освіти, то, на наш погляд, доцільно було б виділити основні положення:
- було введено обов’язковий для всіх середніх начальних закладів
Національний навчальний план, який повинен був уніфікувати рівень знань учнів у
різних графствах. Маргарет Тетчер вбачала сенс освітнього процесу в тому, що до
шістнадцяти років усі діти Об’єднаного Королівства повинні отримувати єдину
базову освіту. Отже, відповідно до Національного навчального плану для всіх без
винятку шкіл Великої Британії було визначено перелік обов’язкових навчальних
предметів, так зване ядро;
- стандартне шкільне тестування було
перетворено на систему Державного оцінювання виконання обов’язкової навчальної
програми. Іспити для виведення оцінки проводилися по закінченні кожного
ключового етапу навчання (7, 11, 14 і 16 років);
- була розроблена «Формула фінансування», відповідно до якої школи, що
залучають більше дітей, отримували великі грошові гранти від держави;
- відновлення системи відкритого зарахування допомагало батькам обрати
навчальний заклад, в якому буде навчатися дитина, а також контролювати процес
зарахування, що проводився на основі тестів;
- обов’язкові підвищення кваліфікації та перепідготовка педагогічних кадрів
[5].
У зв’язку з переходом на «ринкові» відносини в системі освіти відбувається
поширення нових видів виховання, таких як політичне виховання, громадянське
виховання, виховання в дусі миру і прав людини, екологічне виховання. В основі
багатьох з цих, нових на той час, видів виховання центральним поняттям було
поняття справедливості. І правове, і громадянське, і політичне виховання розроблялися
з метою надання старшокласникам корисних і соціально важливих знань.
Варто взяти до уваги, що як і в попередні роки, на думку політиків і діячів
освіти, коли все ще продовжувалася холодна війна, суспільні науки, до яких
відноситься правове виховання, могли бути використані вчителями для
розповсюдження радикальних ідей серед молоді. Із введенням тогочасним урядом
нового Національного навчального плану суспільні науки в значній мірі були
витіснені на користь більш традиційних предметів, таких як історія та
географія. Отже, суспільні науки, як і в попередні роки, не входили до переліку
ключових предметів Національного навчального плану у Великій Британії того
часу, на відміну від багатьох Європейських та Північноамериканських країн [9].
До тогочасного Національного навчального плану було включено тільки п’ять
обов’язкових предметів – англійська мова, математика, природничо-наукові
дисципліни, дизайн і технологія та сучасна іноземна мова. Правове виховання
знову ж займало периферійні позиції і мало статус міжпредметної навчальної
теми. Аспекти правового виховання були присутні в курсі PSHE, але вони були
обмежені викладенням тем, таких як боротьба з расизмом, різномаїття людей, що
належать до різних груп і спільнот, таких як, наприклад, стать, сексуальна
орієнтація, раса, етнічна приналежність. Деякі елементи правового виховання
були оприлюднені, але, цей вид виховання на той час не набув широкого
розповсюдження [11].
Однак, зважаючи на конкретні рекомендації Резолюції «Викладання прав
людини», яка була прийнята у 1978 р. на міжнародному конгресі ЮНЕСКО і
зобов'язувала держави, що входять до складу Ради Європи, в обов’язковому
порядку вводити в навчальні програми питання, пов'язані з правовим вихованням,
серед науковців почалася інтенсивна робота і було запропоноване одне
альтернативне рішення, яке полягало в тому, що правове виховання могло
впроваджуватися через інші предмети, насамперед, історію. Завдяки цьому можна
було уникнути розгляду делікатних питань ідеологічного спрямування даючи
старшокласникам безпечну, «позбавлену впливу політичної влади» форму основ
правового виховання, розглядаючи такі питання як історія розвитку правових
інститутів, а також історію національних великих успіхів.
Оскільки соціальна фрагментація і відсутність єдності в 1980-х роках все
більше ставали домінуючими проблемами суспільства, а розширення можливостей
молоді вимагало знання ними своїх прав та обов’язків Шкільні Ради (Schools
Council) виступати на захист введення деяких елементів суспільних наук взагалі
і правового виховання зокрема для 15-16 літніх старшокласників, адже: «Учні є
членами складної цивілізації і культури, і розумно стверджувати, що вони мають
право бути введеними до правил існування в цій цивілізації» [8].
Отже, підводячи підсумок, ми можемо відзначити, що в процесі реформування
системи освіти у Великій Британії, проблема реалізації у змісті навчання
виховних завдань, пов’язаних з правами людини викликає дискусію педагогів
Великої Британії у кінці ХХ століття.
ЛІТЕРАТУРА
1.
История
народного образования в Англии: Материал из Википедии — свободной энциклопедии
/ [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%C8%F1%F2%EE%F0%E8%FF_%ED%E0%F0%EE%E4%ED%EE%E3%EE_%EE%E1%F0%E0%E7%EE%E2%E0%ED%E8%FF_%E2_%C0%ED%E3%EB%E8%E8#.D0.9E.D0.B1.D1.80.D0.B0.D0.B7.D0.BE.D0.B2.D0.B0.D1.82.D0.B5.D0.BB.D1.8C.D0.BD.D0.B0.D1.8F_.D1.80.D0.B5.D1.84.D0.BE.D1.80.D0.BC.D0.B0_1988_.D0.B3.D0.BE.D0.B4.D0.B0
2.
Alcock P. Social Policy in Britain. N.Y., 1996
3.
Blake R. The Conservative Party from Peel to
Thatcher. L., 1985
4.
Сoncervative
Care in Action: Social Security Policy // Politics today. - № 11.
- L, 1990. – PP. 281-285.
5.
Education
Reform Act 1988 / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.educationengland.org.uk/documents/acts/1988-education-reform-act.pdf
6.
Jenkins S. Accountable to Note. L., 1996
7.
Jessop B. Thatcherism: A Tale of Two Nations.
Cambrige, 1991
8.
National CPD Distance Learning Programme 2010.
Unit 2a A Brief history of Citizenship
Education as an aim of mass education
// Citizenship Foundation and Birkbeck, University of London. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://www.google.com.ua/search?ie=UTF-8&hl=ru&q=Unit%202a%20A%20Brief%20History%20of%20Cit%20Ed&gws_rd=ssl
9.
Smith A. Citizenship education in Northern
Ireland: beyond national identity?/ A. Smith
// Cambridge Journal of Education.– 2003. – Vol.33. – Issue 1. – рр. 15–31
10.
1979
Education Act [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.educationengland.org.uk/documents/acts/1979-education-act.pdf.
11.
Whitty G., Rowe G. and Aggleton P. ‘ Subjects and Themes in the Secondary School Curriculum’ /
. G.Whitty, G. Rowe and
P. Aggleton Research Papers in Education. Vol 9:2. – 1994. – 236 р.