УДК 377.5:78.071.2

Черняк Є.Б. (Україна, Мелітополь)

к.п.н., доцент Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького

Формування оптимальної Я-особистісної концепції у різних типів музикантів

Специфіка виконавської діяльності полягає в тому, що в процесі оволодіння музикантом будь-яким твором виникає взаємодія трьох «Я»-компонентів («Я-композитор», «Я-виконавець», «Я-слухач»). «Я-композитор» проявляється як особливе суб΄єктивно-емоційне переживання музичного твору, охоплення своєрідності авторського мислення.

«Я-виконавець» містить у собі цілісний образ особистісного Я, багатообразного за своєю сутністю з постійною взаємодією «реального», «ідеального», «динамічного», «фантастичного» та інших «Я». «Я-слухач» передбачає формування уміння бачити, слухати, контролювати себе зі сторони, критично оцінювати та коректувати сценічну поведінку. Однак в стресовій ситуації виступу спостерігається скорочення кола «Я»-компонентів та функціонування двох «Я» (спостерігач-контролер та виконавець-особистість).

Домінування «Я-спостерігача» або рівнозначна участь двох «Я» в процесі виконання позитивно впливають на якість виступу в цілому. Напроти, нівелювання «Я-спостерігача» призводить до негативних наслідків.

Домінування "Я-спостерігача" в процесі виступу властиво "інертному", "пасивному", "ліричному", "сумбурному", "аморфному" типам виконавців. Гармонічна взаємодія двох "Я"-компонентів відрізняє музикантів-інструменталістів "розумового" і "конструктивного" типів. Часткове превалювання "Я-виконавця" властиве "імпульсивно-романтичному", "вулканічному", "артистичному" типам. Варіювання оптимальної відповідності "Я"-компонентів залежно від програми спостерігається в представників "захопливого", "чутливого", "боязкого" типів. Гнучке пристосування "бійцівського", "пластичного" типів до умов професійної діяльності, викликає необхідність зміни співвідношення на сцені трьох "Я"-компонентів. В свою чергу, «Я-спостерігач» розподіляється на два самостійних компонента. З одного боку «Я», яке контролює, оцінює, коректує процес виконання, з іншого - «Я», яке регулює взаємодію з аудиторією. Таким чином виникає необхідність розглядання проблеми оптимальної співвідносності виконавця та публіки.

Формування цієї установки передбачає певну реакцію музиканта на аудиторію слухачів. Найефективнішою є «біоенергетична емпатія», коли музикант на естраді, а публіка в залі позитивно емоційно підтримують один одного. Неприйняття виконавця слухачами або слухачів виконавцем створюють своєрідний «біоенергетичний дисонанс». У такій ситуації багато що залежить від установки виконавця (часткове абстрагування від публіки, іноді певне її ігнорування за допомогою особливих артистичних прийомів). Деякі типи виконавців установку на абстрагування від слухачів розглядають як єдиний можливий варіант ефективного виступу. Подібна установка є необхідною в умовах негативного впливу зовнішніх факторів.

Таким чином, у процесі формування установки на сприйняття аудиторії слухачів враховуються умови музично-виконавської діяльності, значимість майбутнього виступу для інструменталістів, позиція слухачів стосовно виконавця. Установку на "біоенергетичну взаємодію" застосовують виконавці "бійцівського", "пластичного", "артистичного", "конструктивного" типів.

Музикантам-інструменталістам з домінуючими ознаками слабкого типу ("чутливий", "аморфний", "боязкий", "ліричний", "захопливий") доцільна установка на "абстрагування" від публіки. Умоглядне відсторонення від публіки властиво також "інертному", "пасивному", "вулканічному", "сумбурному" типам. При зміні умов музично-виконавської діяльності слід варіювати установку, що особливо ефективно для "розумового", "імпульсивно-романтичного" типів.

Створення та неодноразове фіксування моделей поведінки сценічного виступу диктують необхідність виявлення, поряд з багатоваріативними пошуковими моделями, стилю поведінки, зовнішніх подразників. В процесі підготовки до стресової ситуації виступу апробація оптимального співвідношення моделей стилю поведінки та зовнішніх позитивних умов має велике значення для повноцінного становлення майбутнього музиканта.

Отже, створення й фіксування умов, оптимальних для формування певного психолого-виконавського стиле-комплексу діяльності, пов'язане зі специфікою реагування музиканта-інструменталіста на стресову ситуацію виступу. За характером сценічного реагування можна умовно розділити типи виконавців на три групи.

Перша група музикантів (х/с; ф/с; с; с/ф; с/х) зазнає в умовах виступу творчий підйом, натхнення. Ідентичність "репетиційного" і "концертного" станів відзначена у представників другої групи (ф; ф/м; х/ф; м/ф; м/с). Отже, виконавцям першої й другої груп доцільно моделювати й закріплювати в класній роботі умови, максимально наближені до сценічних. Музикантам-інструменталістам третьої групи (м; м/х; х/м; с/м; х) необхідно подолати негативний сценічний стереотип, тому потрібно сформувати більш сильні інтегративні зв'язки на різних рівнях і зафіксувати їх в "зручних" для виконавців умовах.

Література:

1. Мистецтво у розвитку особистості: Монографія // За ред. Н.Г. Ничкало. – Чернівці: Зелена Буковина, 2006. – 224 с.

2. Черняк Є.Б. До проблеми формування професійно-важливих якостей майбутніх музикантів-інструменталістів / Є.Б. Черняк // Науковий вісник МДПУ за ред. проф. І.П. Аносова та ін. – МДПУ, Мелітополь, 2011. – Вип. 6. – С. 113-118.