Кузнєцова О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Загальні особливості процесу породження та сприйняття мовлення в соціально-орієнтованих ситуаціях

Процес комунікації – це двосторонній процес: породження мовлення та його сприйняття. В соціально-орієнтованих ситуаціях усна комунікація дає можливість швидко реагувати всім учасникам та передавати нюанси розмови. Бажання вступити в спілкування з іншою людиною визначають комунікативну сутність людського буття.

Комунікація може бути вербальною (звичне використання мови) або невербальною, до якої належать міміка, жест, поза, тип одягу, а також інтонація, тембр голосу тощо.

Сучасна формалізована модель спілкування, запропонована
Р. Якобсоном, виглядає так:

адресант повідомлення адресат контекст контакт код.

Як бачимо, це дещо ускладнена модель комунікативної ситуації, яка дійшла до нас ще з античних часів, тобто по суті вона протягом тисячоліть практично не змінилася.

Як вказувалося, акт мовленнєвого спілкування – двосторонній, і тому важливо вивчати його з обох боків. Адресант та адресат – це мовні особистості, які несуть у собі узагальнені риси культури і соціального середовища з одного боку, й особистий досвід, знання, думки, ставлення – з іншого. Мета мовця – справити певний мовленнєвий вплив на слухача. Він є ініціатором комунікативного акту та зацікавлений в успішності його протікання.

Комунікативний акт передбачає також присутність адресата. У процесі вільного спілкування співрозмовники, як правило, тримають один одного в курсі своїх справ, повідомляють про певні події, новини, обговорюють свої плани на майбутнє тощо. Зворотна реакція слухача є необхідним елементом вербальної комунікації. Отже, мовленнєве спілкування як процес – це, з одного боку, висловлювання думок, а з іншого – його розуміння.

Існує декілька концепцій-моделей продукування висловлювання.
О. М. Леонт’єв [4] вважає, що породження мовлення складається з трьох етапів:

1) виникнення мотиву, тобто наміру щось сказати, який зумовлений діяльністю людини та її поведінкою;

2) виникнення думки;

3) відтворення думки у внутрішньому слові на основі мотиву з наступною вербалізацією у зовнішньому мовленні.

Згідно з моделлю І. О. Зимньої [3], процес породження мовлення складається з трьох етапів:

1) мотиваційно-спонукальний;

2) формування думки мовними засобами;

3) зовнішнє мовлення та рівень реалізації.

У моделі М. І. Жинкіна [2] внутрішнє слово переходить до зовнішнього мовлення з орієнтацією на адресата, тобто, при породженні мовлення враховується його сприйняття. Моделі І. О. Зимньої та
М. І. Жинкіна дуже близькі одна до одної, проте, в першій також передбачається перехід від внутрішнього мовлення до зовнішнього.

Ми дотримуємося концепції, згідно з якою процес породження мовлення складається з таких етапів:

1) осмислення і породження змісту;

2) підбір мовних одиниць для даного змісту;

3) передача та реалізація мовних одиниць (їх продуціювання).

Між цими операціями є і зворотній зв’язок.

Характер протікання комунікації та мовні стратегії, які при цьому використовуються, залежать від місця, де відбувається спілкування (магазин, сім’я, школа, театр), а також від обставин (офіційні, нейтральні та неофіційні). Офіційні обставини характерні для спілкування в громадських організаціях (у школі, лікарні), нейтральні – в громадських місцях (вулиця, магазин, ресторан); неофіційні обставини відповідають окремим ситуаціям (на вечірці, в гостях, на відпочинку). Стиль спілкування, а також і мовні стратегії, залежать і від того, з ким спілкується мовець (з родичами, однолітками, лікарем, вчителем, поліцейським, з добре знайомим людьми чи незнайомими).

Для забезпечення ефективності спілкування мовець має здійснити велику творчу роботу. Він намагається шляхом вибору потрібних слів привернути увагу партнера, змусити його слухати себе, щоб сприйняти інформацію й отримати потрібну відповідь. Слухач теж не є пасивним, він повинен активно сприймати інформацію, яку передає йому адресант. Людина отримує інформацію через усі канали, які є в неї, а саме: зоровий, слуховий, чуттєвий. Візуальна та вербальна комунікації мають особливий характер для спілкування. Людина краще керує вербальною інформацією, часто залишаючи поза увагою невербальну, і таким чином видає себе. Адже сам тембр голосу чи інтонація може видати, говорить людина правду чи ні, щира вона чи нещира.

Мовлення і слухання – це протилежні процеси, значною мірою асиметричні. Ступінь розуміння адресатом інформації, що передається мовцем, залежить від того, наскільки повно та чітко мовець описав ситуацію та того, наскільки детально й адекватно слухачеві вдалося з окремих елементів повідомлення створити цілісну картину у своїй свідомості. Щоб чітко усвідомлювати, які мовні стратегії треба використовувати для успішного комунікативного процесу необхідно знати причини виникнення помилок та невдач у процесі комунікації. Ф. Зейтель [5] виокремлює такі з них:

1) погане слухання – слухання має бути активним;

2) неврахування орієнтації на слухача;

3) невірні вербальні сигнали – невербальна комунікація нараховує до 65% того, що передає мовець;

4) незнання співрозмовника – повідомлення має спиратися на інтереси, характеристики та потреби конкретного співрозмовника;

5) неврахування того, що комунікація є двостороннім процесом, оскільки крім процесу передачі інформації, значну роль відіграє зворотна реакція;

6) недотримання елементарних правил ввічливості – агресивного та грубого комунікатора сприймають не так, як ввічливого й зацікавленого співрозмовника.

Лінгвісти завжди задавалися питанням, які основні принципи гарантують правильне розуміння мовленнєвого повідомлення і забезпечують ефективне спілкування. Умови успішності комунікації представлені постулатами якості, кількості, ставлення і способу Г. П. Грайса [1], які вже стали класичними. Ці постулати задовольняють принцип комунікативного співробітництва, що розкриває та відображає комунікативну компетенцію людини.

1. Постулат кількості передбачає, що повідомляється рівно стільки інформації, скільки треба для даної мети спілкування і для подальшого успішного продовження розмови.

2. Постулат якості зводиться до того, що комуніканти виходять з презумпції достовірності інформації, тобто інформація не повинна бути неправдивою.

3. Постулат релевантності інформації передбачає важливість того, щоб повідомлення відповідало даним умовам спілкування.

4. Постулат манери мовлення передбачає якість, логічність, послідовність і виразність висловлювання.

Література

1. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. – 1985. – Вып. 16. – С. 217-237.

2. Жинкин Н.И. Механизмы речи. – М., 1958. – 370 с.

3. Зимняя И.А. Речевая деятельность: язык и речь // Функционирование языковых единиц в коммуникативных актах. – М., 1981. – Вып. 170. – С. 180-182.

4. Леонтьев А.М. Основы психолингвистики. – М., 1997. – 287 с.

5. Seitel F.P. The Practice of Public Relations. – New York, 1992. – P. 182-183.