Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

Побережник Н.О.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Функціонування „індикаторів“ ввічливості в типових мовленнєвих ситуаціях

Мова як частина еволюційного шляху людства розвивається залежно від змін у духовному й матеріальному житті суспільства й, отже, відбиває історичний, пізнавальний досвід народу, його моральні ідеали й моральні норми, сприйняття й оцінку навколишньої дійсності. При порівняльному аналізі вживання етикетних універсалій у німецькій і українській мовах ми помічаємо, що при тотожній ситуації спілкування мовне поводження різномовних співрозмовників будується й оформляється різними мовними засобами.

Ввічливість як предмет лінгвістичного вивчення неодноразово привертала до себе увагу мовознавців. Так, у працях Н.І. Формановської [5], Г. Каспер [6], О.А. Земської [1] ввічливість аналізується або в плані дослідження загальних стратегій поведінки, або в плані виявлення специфіки вираження позитивного ставлення до людини на матеріалі окремих мовних актів (вибачення, вдячності, компліменту, вияву співчуття і т. д.). Проаналізовані роботи дозволяють зробити висновок, що морфологічні складові категорії ввічливості на матеріалі німецької мови не в достатній мірі опрацьовані. Відсутність повної систематизації мовних одиниць, що входять до складу цієї категорії, та опису функціонування „індикаторів“ ввічливості в типових мовленнєвих ситуаціях визначають новизну даного дослідження.

Розглядаючи морфологічні індикатори ввічливості, варто зупинитись на дієсловах та їх категоріях, які, в свою чергу, більш повно розкривають досліджувану нами категорію. Так, наприклад, умовний спосіб в німецькій мові представлено кон’юнктивом I і кон’юнктивом II, які можуть по-своєму демонструвати ввічливість висловлювань. Зокрема, кон’юнктив І у прямій мові ввічливо розмежовує мовця від того, чиї слова він передає, ніби ухиляючись таким чином від відповідальності за наведену інформацію: „Ja, so könnte man es nennen“, sagte Sternheim. [7: 130] – „Так, можна й так сказати“, – кивнув Зіркер [2: 138].

Ввічливими кліше стали вислови в плюсквамперфекті і претериті кон’юнктиву на кшталт: „Ich hätte gedacht, dass er jetzt fragt, ob es vielleicht was zu feiern gibt …“ [7: 199] – „Я сподівався, що він зараз запитає, з якої нагоди в нас така святкова вечеря, …“ [2: 214]. У цих прикладах умовний спосіб не так сильно підкреслює бажання мовця і зменшує тим самим обмеження вільного прийняття рішення для слухача.

У німецькій мові приховані перформативи часто представляють собою завуальовані за допомогою модального дієслова перформативи. Наприклад, для модального дієслова dürfen типові і найбільш важливі для передачі категорії ввічливості, насамперед, три наступні конструкції:

1) ich darf + перформативне дієслово, як-от: “Ich darf nicht daran denken“, dachte Ravic [4: 325] – „Я не повинен про це згадувати“, – думав Равік [3: 295];

2) darf іch + перформативне дієслово, як-от: „Darf ich Sie um einen Gefallen bitten?“ [7: 211] – „Чи міг би я попросити вас про одну послугу?“ [2: 227];

3) dass + перформативне дієслово + darf, як-от: „Willst du, dass Max bei uns bleiben darf, oder ist es dir egal, wenn man ihn mir wegnimmt?“ [7: 100] – „Ти хочеш, щоб Макс залишився з нами, чи тобі байдуже, якщо його в нас заберуть?“ [2: 104].

У багатьох випадках питальні форми звучать ввічливіше, ніж розповідні, оскільки з їх допомогою питається дозвіл, який в іншому випадку просто приймається до відома.

Модальне дієслово wollen трапляється у формі дійсного способу теперішнього часу (Präs. Ind.) та у формі умовного способу минулого часу (Prät. Konj.). Часто з цим модальним дієсловом виступають модальні частки denn, gerade, aber для підсилення ввічливості в діалогічному мовленні:“Ich will Ihnen aber gerade beweisen, dass es keine Lügengeschichten sind!“, rief Sternheim [7: 213] – „Але я якраз і хочу довести вам, що це не побрехеньки!“, – вигукнув Зіркер [2: 230].

Широко стандартизовані приховані перформативи з дієсловом möchte: ich möchte aufgreifen, ich möchte betonen, ich möchte bitten, ich möchte hinweisen.

Поруч з модальними дієсловами часто присутні частки, які допомагають уточнити не тільки інтенції мовця, але й ступінь ввічливості висловлювання. Є певні поєднання часток з модальними дієсловами, які, однак, не можна вважати абсолютними приписами їх вживання. Це dürfen з vielleicht, können з vielleicht, nur і lediglich, mögen (möchte) з fast, nur, eigentlich і gern, wollen з nur, mal і gern: „Das wollte ich nur wissen“ [4: 359] – „Оце я й хотіла знати“ [3: 324].

Наведені приклади підтверджують, що ввічливість у мові рідко досягається за допомогою лише одного засобу. На вербальному рівні це зазвичай поєднання різноманітних мовленнєвих засобів, завдяки яким формуються ввічливі висловлювання.

Перспективним вважаємо дослідження інших частин мови у ролі індикаторів ввічливості, а також процесу імпліцитного утворення ввічливих мовленнєвих конструкцій.

Література:

1. Земская Е.А. Русская разговорная речь: лингвистический анализ и проблемы обучения / Е.А. Земская. – М: Русло, 1987.–234 с.

2. Маар П. Пан Белло і блакитне диво / Пер. з нім. Ольги Сидор. – Вінниця: ПП Видавництво «Теза»; «Соняшник», 2005. – 256 с.

3. Ремарк Е.М. Тріумфальна арка: Роман. / Пер. з нім. Є. Поповича. – Харків: Фоліо, 2006. – 415 с.

4. Ремарк Э. М. Триумфальная арка: Роман: Книга для чтения на немецком языке. – СПб.: КОРОНА принт, КАРО, 2005. – 480 с.

5. Формановская Н.И. Речевое взаимодействие: коммуникация и прагматика / Н.И. Формановская. – М.: ИКАР, 2007.–480 с.

6. Kasper G. Linguistic politeness: Current research issues/ G. Kasper // Journal of Pragmatics. – 1990. – №14. – Р. 193–218.

7. Maar P. Herr Bello und der blaue Wunder / P. Maar. – Hamburg: Verlag Friedrich Oetinger, 2007.–224 S.