#Лоїк О.І. БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА CYCADOPSIDA
Біологічні науки / Ресурсознавство та інтродукція рослин
Вінницький державний педагогічний університет ім. М.
Коцюбинськго, Україна
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА CYCADOPSIDA
Саговникоподібні
(Cycadopsida) — порядок рослин, єдиний в надкласі (Cycadophyta) насінних.
Досить своєрідна група сучасних і субтропічних голонасінних рослин.
Саговники,
або цикадові, відомі як у сучасній флорі, так і у викопному стані. Численні
рештки відбитків листків і стебел цикадового типу відомі вже з карбону і
пермо-карбону. Особливого поширення саговники набули в мезозої; найбільший
розквіт їх припадає на юрський період. У наші часи саговники збереглися
подекуди в тропіках і субтропіках Південно-Східної Азії, Африки, Америки і
Австралії. Всього на земній кулі відомо тепер близько 100 видів, що належать до
9 родів і 1 родини з двома підродинами.
Саговники є деревовидними рослинами з
колоноподібним негалузистим або мало галузястим стовбуром, що зрідка досягає 20
м заввишки. У деяких видів стовбур короткий, бульбовидний або редькоподібний,
заглиблений частково або повністю в грунт. На верхівці стовбура є крона з
великих, здебільшого пірчастих, шкірястих, до 2—4 м завдовжки листків. Цікаво,
що молоді листки спочатку равликоподібно згорнуті, як у папоротей. Саговники
зовні схожі на деревовидні папороті і пальми. Але з папоротями вони близько
споріднені, тоді як з пальмами тільки схожі зовнішнім виглядом.
Стовбур саговників має складну анатомічну будову. У
центрі його міститься добре розвинута серцевина, багата на крохмаль. Деревина
мало розвинута і складається з трахеїд. Провідна система складена з
колатеральних пучків. Кора добре розвинута, товста; рослини здатні до
вторинного потовщення.
За формою і будовою макроспорофілів родина
саговникових поділяється на дві підродини: саговники і замієві.
Саговники, характеризуються тим, що їх
макроспорофіли не зібрані в шишки (стробіли). Вони мають вигляд звичайних
вегетативних листків пірчастої будови, але звичайно значно дрібніші, без
хлорофілу, жовтуватого кольору; у нижній частіші вони несуть з боків по 2-8
насінних зачатків. До складу цієї підродини входить тільки один рід — саговник,
що налічує близько 15 видів, властивих тропікам і субтропікам Африки, Азії,
Австралії і Полінезії. Одним з типових представників цього роду є саговник
звичайний, який походить з Південно-Східної Азії. У нас його часто культивують
в оранжереях і у відкритому ґрунті на Чорноморському узбережжі Кавказу від Сочі
до Батумі. Це деревце з невисоким (до 2-4 м), але досить товстим (до 1 м в
діаметрі) стовбуром, який закінчується на верхівці кроною красивих шкірястих
пірчастих листків до 1-2м завдовжки[2].
Саговник звичайний — дводомна рослина.
Макроспорофіли жовтуватого кольору містяться на верхівці стовбура; вони значно
менші від вегетативних листків і несуть з боків у нижній частині по декілька
насінних зачатків завбільшки з сливу. Стиглий насінний зачаток має таку
будову: усередині міститься ендосперм, або заросток, з двома архегоніями; він
оточений нуцелусом, зовні покритим покривом, або інтегументом; останній
складений з трьох шарів: зовнішнього соковитого, середнього кам’янистого і
внутрішнього також соковитого. На верхівці насінного зачатка є вузький
каналець, який називається пилковходом, або мікропіле, що веде до нуцелуса. Під
мікропіле є пилкова камера з цукристою рідиною, куди попадає пилок. Після
запліднення насінний зачаток перетворюється в насінину. Отже, у саговників, як
і в решти голонасінних, насінний зачаток являє собою видозмінений макроспорангій
з макроспорою (заростком, або жіночим гаметофітом) усередині. Остання після
запліднення яйцеклітини і розвитку зародка не залишає макроспорангія.
Мікроспорофіли розміщені, на верхівці стовбурів
чоловічих екземплярів саговника і зібрані в компактні стробіли, або шишки.
Кожний мікроспорофіл має вигляд невеликої, трикутної в обрисі пластинки, на
якій з нижнього боку розміщені групи (соруси) мікроспорангіїв. Мікроспорангії
закладаються евспорангіатно, тобто в субепідермальному шарі спорофіла. Мікроспори
(пилок) дрібні, численні, з двома оболонками: зовнішньою товщою — екзиною і
внутрішньою тоншою — інтиною. Усередині міститься густа цитоплазма і ядро.
Мікроспора розвивається як звичайно: ділиться на три клітини, з яких одна,
найдрібніша, є, по суті, єдиною вегетативною клітиною чоловічого гаметофіта
(заростка). Друга клітина є антеридіальною; вона дає початок двом великим
сперматозоїдам з численними спірально розташованими джгутиками. Третя клітина
перетворюється в пилкову трубку (гаусторій); коли пилок попадає через мікропіле
в пилкову камеру, ця клітина втискується в тканину нуцелуса, де розпливається;
сперматозоїди звільняються; поплававши у цукристій рідині пилкової камери, один
із сперматозоїдів проникає через шийку архегонія до яйцеклітини, і ядро її
зливається з ядром сперматозоїда; другий сперматозоїд гине. Із заплідненої
яйцеклітини досить складним шляхом і повільно розвивається масивний зародок,
який вростає в ендосперм і живиться поживними речовинами його клітин. Нуцелус
і інтегумент перетворюються в оболонку насінини.
Замієві характеризуються тим, що їх макроспорофіли
зібрані в шишки, або стробіли, які в окремих родів досягають досить великих
розмірів (до 50 см). Макроспорофіли порівняно з вегетативними листками дрібні і
мають зовсім іншу будову. Вони мають форму столика або щитка з ніжкою, якою
прикріплюються до осі стробіла. З боків столика вниз звисають два насінних
зачатки, мікропіле яких також напрямлені вниз. До складу цієї підродини 8 родів і понад 80 видів[1].
Література:
1.
Жизнь растений. В 6-ти т. / Гл.
ред. А. А. Фёдоров. — М.: Просвещение, 1978. — Т. 4. Мхи. Плауны. Хвощи.
Папоротники. Голосеменные растения. Под ред. И. В. Грушвицкого и С. Г. Жилина.
— с. 285—287.
2.
Ботаника. Энциклопедия «Все
растения мира»: Пер. с англ. (ред. Григорьев Д. и др.), 2006 (русское издание).
— с. 277.