#Фестрига Х.І., Гаврилюк О.І., Дейнека С.Є. ПРОБЛЕМА АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНОСТІ У СВІТІ ТА УКРАЇНІ

Фестрига Х. І., Гаврилюк О.І., Дейнека С.Є.

ВДНЗУ «Буковинський державний медичний університет»

ПРОБЛЕМА АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНОСТІ У СВІТІ ТА УКРАЇНІ

Формування резистентності мікроорганізмів до антибіотиків – одна з найактуальніших проблем медицини, адже стійкі штами значно ускладнюють лікування різноманітних інфекційних захворювань та гнійно-септичних процесів. Стійкість мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів надзвичайно швидко поширюється. Препарати, які ще декілька років тому були ефективні, сьогодні втрачають свою актуальність і їх використання обмежується [2].

Причини розвитку стійкості мікроорганізмів до антибіотиків різноманітні. Основні з них - нераціональне призначення антибіотиків (часто антибактеріальні препарати призначають при вірусних інфекціях), помилки у виборі антибактеріального препарату (антибіотик повинен вибиратися з урахуванням наступних основних критеріїв: спектр антимікробної активності препарату, рівень резистентності збудників до антибіотика, ефективність даних ліків при тому чи іншому захворюванні), помилки у виборі режиму дозування антибактеріального препарату, помилки, пов'язані з тривалістю антибактеріальної терапії.

Оскільки антибактеріальні препарати з моменту впровадження в медичну практику продовжують залишатися основними засобами терапії бактеріальних інфекцій, зараз активно впроваджуються різноманітні способи боротьби з антибіотикорезистентністю. При цьому є два основні виходи: створення нових антибактеріальних препаратів або пошуки методів контролю резистентності мікроорганізмів до препаратів, що вже існують. Перший варіант є довготривалий і потребує значних витрат. Другий є не менш складним, але він дозволяє приймати заходи сьогодні, що є надзвичайно актуальним. Але найбільший успіх може бути забезпечений лише у випадку паралельного впровадження цих двох методів [4,2].

У 2001 році Всесвітня Організація Охорони здоров’я оприлюднила Глобальну стратегію зі стримування стійкості до антимікробних препаратів, яка спрямована на забезпечення гарантій ефективності таких життєво важливих препаратів як антибіотики не лише для сьогоднішнього покоління людей, але й для наступних. Тому основними заходами боротьби з антибіотико-резистентністю мікроорганізмів у світі визнано обґрунтоване використання антибіотиків, що включає обмежувальні заходи щодо вільного продажу антибіотиків в аптечній мережі, зменшення використання антибіотиків з профілактичною метою та емпіричне застосування антибіотиків на основі регіональних даних мікробіологічного моніторингу, а також упровадження інфекційного контролю або іншої форми епідеміологічного нагляду за інфекціями [3].

Тому з метою профілактики розвитку стійкості мікроорганізмів до лікарських засобів необхідно:

1. Періодично змінювати препарати, що широко застосовуються недавно створеними препаратами.

2. Не замінювати один антибактеріальний препарат на інший, до якого існує перехресна стійкість.

3. Проводити оцінку антибактеріального препарату, який найчастіше застосовувався для лікування даного захворювання, і аналіз результатів лікування.

4. Обмежити безконтрольне застосування антибактеріальних засобів.

5. Застосовувати препарати з вузьким спектром дії.

В Україні поширення стійких до антимікробних препаратів мікро-організмів має безконтрольний характер. Зростанню антибіотикорезистентності сприяє відсутність на державному рівні мікробіологічного моніторингу за збудниками інфекційних захворювань та їх антибіотикостійкістю з відповідним аналізом даних та прогнозуванням ситуації, використання отриманих даних у стандартах лікування [3].

Тому для боротьби з антибіотикорезистентністю в Україні необхідно:

1. Надати проблемам стримуванню розвитку стійкості мікроорганізмів до антимікробних засобів статус національних пріоритетів.

2. Створити на науковій основі на державному рівні системи моніторингу стійкості збудників інфекційних хвороб до антимікробних препаратів та в перспективі приєднатися до Європейської системи нагляду та контролю за антимікробною резистентністю.

3. Проводити багатопланові дослідження з визначення питомої ваги певних мікроорганізмів в етіологічній структурі бактеріальних інфекцій у медичних установах різного профілю з вивченням рівнів та спектру антибіотикорезистентності збудників.

4. Розробити освітні програми для медичних працівників та населення з питань раціонального застосування антибіотиків.

Отже, проблема антибіотикорезистентності є багатогранною та важкою для вирішення. Тому потрібно створювати нові антибіотики, проводити модифікацію уже відомих, дотримуватися основних заходів щодо боротьби зі стійкістю мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів, а також впроваджувати нові методи щодо попередження виникнення антибіотикостійкості.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Фещенко Ю. І., Гуменюк М. І., Денисов О. С. Антибіотикорезистентність мікроорганізмів. Стан проблеми та шляхи її вирішення. – Журнал «Український хіміотерапевтичний журнал». – 2010. - № 1-2 (23).

2. Толстанов О. К., Пономаренко А. М., Салманов А. Г. Проблема антибіотикорезистентності збудників внутрішньо лікарняних інфекцій. – Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Актуальні проблеми антибіотикорезистентності, дезінфекції та стерилізації». – 2013.

3. Жукова Е. В. Сучасний стан проблеми антибіотикорезистентності та епідеміологічний нагляд за стійкістю мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів. - Журнал "Поліклініка". - 2015. -спецвипуск №1.