Гуменюк І.Л.

Київський національний лінгвістичний університет

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОНЕМ ТА ФОНЕСТЕМ У ОПИСАХ ПРИРОДИ АНГЛОМОВНОЇ ПРОЗИ

Вивченню питання зв’язку між значенням та звуком на матеріалах різних мов приділяли увагу і вітчизняні (І.О.Гаценко, О.В. Драгіна, О.А. Зоз, А.А. Калита, Н.Л. Львова, О.В. Найдеш), і зарубіжні лінгвісти (І.І. Валуйцева, С.В. Воронін, О.Д. Кулешова, Т.Г. Орлянська, М. Маккарті). Незважаючи на напрацьовані результати дослідження звукозображальної підсистеми мови [7; 3; 11], ряд важливих питань існування взаємозв’язку звуків та смислу в описах природи художніх прозових творах залишаються й дотепер недостатньо вивченими.

З огляду на це, метою цієї праці є встановлення закономірностей функціонування одиниць сегментного рівня у створенні семантичного потенціалу описів природи в англомовній прозі.

Результати теоретичного дослідження, спрямованого на досягнення зазначеної мети, показали, насамперед, що в сучасній лінгвістичній науці має місце розуміння фоносемантики як унікальної складової мовної системи з притаманними їй явищами звукосимволізму та ономатопеї, характерними для будь-якої мови, в основі яких лежить фонетична вмотивованість асоціативно-структурної подібності звучання і значення. Класифікуючи звукозображальні слова за семантичною приналежністю, лінгвісти виділяють, зазвичай, декілька їхніх груп, а саме: голосова ономатопея (слова, що імітують голоси істот), звукова ономатопея (слова, які відтворюють звуки природи, напр., шурхіт листя, шум дощу тощо), мимесис/звукосимволізм (слова, що образно/символічно передають ознаки живих або неживих об’єктів, стани природи) та окрему групу слів, які характеризують людські емоції, почуття й переживання [9: 87; 2: 6].

Вивчення звуконаслідувальних слів з погляду структурного критерію показало, що переважна більшість такої лексики наслідує миттєві, одноразові звучання, на підставі яких її структуру й визначено як односкладову (однокомпонентну – термін Т.Г. Орлянської). У межах цієї структури прийнято виділяти такі структурні підтипи ономатопів: однокомпонентні, двокомпонентні, багатокомпонентні [2: 10]. Відомо також, що для англійських ономатопів властиві односкладові звуконаслідувальні лексеми (напр., bang, clang, bleep, blare, toll, tinkle, sizzle, drizzle.), редупліковані утворення складних одиниць і парні звукономінанти (напр., ding-dong, clip-clop, toot-toot, tick-tock, pitter-patter) [2: 9]. Крім того, заслуговують на увагу спостереження [там само] щодо особливостей функціонування звуків: голосні тонують звучання лексем відповідно до свого форманта, приголосні передають вид шуму залежно від акустично-артикуляційних особливостей. Аналіз показує також, що фонетична семантика англійської мови вирізняється відносною бідністю (378 одиниць) [там само] й наявністю, здебільшого, звуконаслідувань. Така особливість пояснюється існуванням дієслівних форм і дієслів з різними відтінками значень (напр., to waddle, to toddle, to wobble, to stagger, to reel, to stride, to swagger, to tramp, to trudge, to wander, to stroll, to shuffle тощо) [9: 92]. Серед зазначених лексем виділяють також класи й групи, до яких входять ономатопи на позначення звуків живої природи, найчисленнішими лексико-семантичними групами яких є номінації криків птахів, тварин, наслідування звуків неживої природи й рослин, а також наслідування звуків, що утворюються при злеті птахів [2: 9].

Проведений нами порівняльний аналіз фонетичної структури, спрямований на з’ясування закономірностей взаємодії фонем та фонестем як елементів звуконаслідувальної підсистеми, показав, що відповідно до особливостей будови звукономінативних лексем в анлаутній (початковій) позиції вживаються приголосні /b, p, k, d, t, g, f, h, s, t, r, l/, а в ауслауті (у кінці слова) – /p, k, l, s, t, f, m, g, z, d, b, r, s/. Найпоширенішими інлаутними (медіальними) голосними ономатопів уважаються голосна переднього ряду верхнього підняття /i/, голосна заднього ряду верхнього підняття /u:/, голосна переднього ряду низького підняття /æ/.

Ми вже наголошували, що серед фонетичних одиниць як складових фоносемантичних мовних явищ лінгвісти розглядають також і фонестеми. У зв’язку з цим, у наукових джерелах фонестему прийнято визначати як міжрівневу мовну одиницю (сполучення фонем), що стоїть у проміжку між фонемою та морфемою, й має символічні функції [8: 8; 5: 66]. Зазначимо тут, що для англійської мови властиві такі сполуки приголосних: fl-, bl-, pl-, sl-, kr-, br-, dr-, tr-, str-, sp-, sw-, sk-, sk- [5: 71]. Вивчаючи зв’язки між фонестемою і значенням слова, фонетисти виділяють певні типи таких зв’язків: звуконаслідування, звукосимволізм та зв’язки, що неможливо віднести до вище зазначених груп [5: 71].

У межах започаткованого аналізу доцільно, на наш погляд, виокремити два типи зв’язку, а саме звуконаслідування й звукосимволізм. За цих умов, у процесі розгляду функціонування фонестем у складі ономатопів має сенс виділення таких семантичних особливостей: gr- – на початку слова має негативну конотацію, позначає щось неприємне, болісне (grunt, growl, grumble); cl- – на початку слова вказує на якість дотикової поверхні, щось металічне або гостре (clang, clank, clash, clink, clip-clop); sp- – в анлаутній позиції викликає асоціації з водою, будь-якими іншими рідинами, сипучими речовинами, а саме з їхнім пересуванням, протіканням, переміщенням (splash, spit, splutter, spray, sprinkle); wh- – у початкові позиції може позначати рух повітря (whistle, whirr, whizz, wheeze, whip); -ash – в ауслаутній позиції часто характеризує швидкість й поривчастість руху (smash, dash, crash, bash, mash); -ckle, -ggle, -zzle – в ауслауті номінує щось легке або повторюваність дії (trickle, crackle, tinkle, giggle, sizzle, wriggle) [12: 40].

Дещо складнішим убачається виділення функціональних особливостей фонем та фонестем у випадках наявності звукової символіки, позаяк цей тип звукозображальної лексики має інші витоки. За визначеннями ряду лінгвістів звукосимволічні лексеми (ідеофони або образні слова – термін С.В.Вороніна), здебільшого, позначають види руху, світлові ефекти, розмір, просторові параметри, якості поверхні об’єктів, фізіологічний або емоційний стан, дії людини і тварин [10: 163; 1: 6-7]. У художніх текстах різного жанру й прагматичної спрямованості, фонетичний символізм реалізується за допомогою ідеофонів, у яких частина (окремі звуки або звукові сполуки) чи ціле слово можуть символізувати певне явище (напр., rattle, chirrup, pitter-patter, clip-clop тощо). Фонетичний символізм звукосполучень може передавати як позитивну, так і негативну конотацію (оцінно-емоційна тональність – термін О.А. Зоз) [4: 104; 8: 14-15], а інколи й поєднуватися з іншими аспектами символіки, наприклад, кольоровим [3: 57]. Проте з викладеного вище стає зрозумілим, що наведений нами опис не вичерпує природу вмотивованості звуків і фонестем, оскільки на ґрунті потенційної символічної багатозначності звуків будь-якої мови, як показано у багатьох працях [7: 11-12; 8: 14-15], один і той самий зміст залежно від символічної вмотивованості звуку може передаватися за допомогою різноманітних фонетичних форм.

Проведений нами аналіз наукового доробку вітчизняної та закордонної лінгвістики дає підстави стверджувати, що в різножанрових художніх творах зв’язок між звуковою формою та їхнім змістом породжується за рахунок уживання окремих звуків або сполучень голосних чи приголосних з позитивними або негативними конотаціями, створюючи в такий спосіб відповідний мотив (емоційне забарвлення, лад) прози. Використання звуків та звукових комплексів у складі звукозображальної лексики, провідними засобами якої є одиниці сегментного рівня, що створюють семантичний потенціал описів природи англомовної прози, дозволяють авторам впливати на емоції слухача під час усної реалізації пейзажних описів.

Список використаних джерел

1. Воронин С.В. Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании: Очерки и извлечения / Воронин С.В. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1990. – 200 с.

2. Гаценко І.О. Типологічні особливості звуконаслідувальних слів (на матеріалі української, російської, англійської мов): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.15 “Загальне мовознавство” / І.О. Гаценко. – К., 2003. – 20, [1] с.

3. Драгіна О.В. До проблеми звукосимволізму в поезії / О.В. Драгіна // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія: Іноземна філологія. – 2000. – Вип. 29. – С. 56-58.

4. Зоз Е.А. Роль звуковой символики в передаче поэтического образа (на материале английской лирической поэзии 19 века) / Е.А. Зоз // Проблемы фоносемантики : тезисы выст. – М., 1989. – С. 104-105.

5. Калита А.А. Фонетичні засоби актуалізації смислу англійського емоційного висловлювання / Калита А.А. – К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. – 351 с.

6. Львова Н.Л. Звукова символіка початкових приголосних сполучень у поетичних творах англійської та американської літератури / Львова Н.Л. // STUDIA GERMANICA ET ROMANICA. – 2007. – Т.4, № 2 (11). – С. 5-14.

8. Найдеш О.В. Явище фоносемантизму в сучасній німецькій мові (на матеріалі консонантних сполучень): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.04 “Германські мови” / О.В. Найдеш. – Одеса, 2000. – 20, [1] с.

9. Орлянская Т.Г. Звукоподражание и звуковой символизм (на материале японского, русского и английского языков) / Т.Г. Орлянская // Вестник МГУ. – 2006. – № 3. – С. 83-98.

10. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К., 2006. – 716 с.

11. Тимонина А.П. Французские лингвисты об экспрессивных возможностях звуков // Фоносемантические исследования: статьи / А.П. Тимохина. – Пенза, 1990. – С. 148-156.

12. McCarthy M. English Vocabulary in Use: Upper-intermediate / M. McCarthy, F. O’Dell. – L.: Cambridge University Press, 2001. – 309 p.