Петренко І.В.
Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, м.
Київ, Україна
Дослідження
регулятивної сфери особистості:
мотиваційний
аспект
Проблема вивчення феноменів довільної
регуляції в сучасній психологічній науці представлена у таких аспектах: мотиваційному, свободи вибору,
саморегуляції, самоуправління. У мотиваційній площині регулятивна
сфера розглядається в контексті стимуляції, ініціації довільної активності та
прийняття особистістю усвідомленого рішення щодо особливостей її перебігу,
тобто – у
напрямку виникнення, породження
активності. Актуальність і важливість комплексного вивчення регулятивної сфери
особистості в мотиваційному аспекті полягає в тому, що знання мотиваційної
системи особистості дозволяє розкрити суттєві, генеральні, глибинні чинники її
поведінки й діяльності. Вирішення цієї проблеми є значущою тим більше, що
здобуті знання й закономірності мають враховуватися в процесі корекції,
оптимізації особистісної активності; оскільки саме мотиваційною сферою
особистості охоплюються домінуючі потреби й інтереси, визначається через
сукупність усіх мотиваційних утворень: диспозицій, цілей, поведінкових
патернів.
Необхідність вивчення й розуміння мотиву як системного, інтегрального психологічного утворення підтверджується, по-перше, його складноструктурованою побудовою – лінійною та ієрархічною. По-друге, – багатофакторною детермінацією, оскільки поведінка й діяльність особистості обумовлюються не окремими факторами, а їх сукупністю в процесі взаємодії. По-третє, – поліфункціональністю, коли компоненти мотиваційної системи виконують у цілісному регулятивному процесі різні функції, органічно доповнюючи один одного.
Розкриття сутності мотиву як основи й спонуки активності особистості можливе тільки в разі об’єднання існуючих наукових поглядів щодо цього питання, оскільки будь-яка моністична мотиваційна концепція має раціональну зернину, що розкриває одну зі сторін мотиву як основи дії, учинку, діяльності, поведінки особистості. Так, ідентифікація мотиву з потребою дає можливість прогнозувати причини здійснення активності; розуміння мотиву як мети діяльності дозволяє робити висновки із приводу чого активізується суб’єкт; визначення мотиву через стійкі особистісні якості розкриває внутрішні механізми формування певної мети та способу її досягнення; особливості наміру надають інформацію про зміст передбачуваних дій і вчинків, виявляють їх довільний, усвідомлений характер. Отже, детермінація поведінки й діяльності обумовлюється не окремими компонентами, факторами, а їх сукупністю, кожний з яких виконує в цілісному регулятивному процесі окремі функції (Б. Ломов [5], В. Іванников [2], Є. Ільїн [3], О. Леонтьєв [4]).
До проблеми вивчення
регулятивної системи особистості в мотиваційному аспекті звертаються, у межах
теорії самодетермінації, Е. Десі й Р.
Райан [6]. Самодетермінація включена в процес розвитку особистості таким чином,
що зміна способу регуляції поведінки йде в напрямку від повної визначеності з
боку зовнішніх сил до внутрішньої автономної саморегуляції. Різні стадії цього
процесу й ступінь його автономності представлені у вигляді континуума: від зовнішньої
регуляції через інтроекцію (за
формою це внутрішня регуляція, але регуляторний процес ще не є включеним у
структуру особистості і може бути джерелом напруги й внутрішнього конфлікту) і ідентифікацію
(ототожнення людиною регуляторних процесів із власною системою цінностей й
прийняття їх як особистих) до інтеграції
(цілковита асиміляція регуляторних процесів у структуру особистості). Таким
чином, самодетермінація пов'язується із внутрішньою
мотивацією особистості, що проявляється
як спонукання людини до активності в разі відсутності зовнішнього підкріплення.
У
відповідності з особливостями розвитку мотивації в людини можуть формуватися
три різні типи локусу каузальності. Поняття локусу каузальності
розкриває особливості орієнтації людини в процесі здійснення активності.
Особистість може спиратися на власний автономний вибір – це внутрішній локус
каузальності, на зовнішні вимоги або очікувану винагороду – це зовнішній локус
та безособовий локус каузальності, коли досягнення бажаного результату
особистістю за зовнішнім і внутрішнім типами є неможливим.
Залежно від переважного типу локусу каузальності виділяються три типи однойменних мотиваційних субсистем. Мотиваційна субсистема визначається як домінуючий у структурі особистості тип мотивації. На основі критерію мотиваційної субсистеми автори будують свою типологію особистостей. Тип мотиваційної субсистеми в сполученні з відповідними когнітивними, афективними й іншими психологічними характеристиками визначаються як каузальна орієнтація, що може бути внутрішньою (інтернальною), зовнішньою (екстернальною) або безособовою. Деси й Райан уважають, що в структурі особистості представлені всі три типи орієнтацій, а індивідуальні розходження виявляються у відповідних пропорційних співвідношеннях між цими орієнтаціями.
Думку про те,
що особистість здатна управляти подіями у своєму житті на основі внутрішніх або
особистісних мотиваційних факторів, висловлює А. Бандура [7] в розробленій ним концепції
самоефективності. У потрійній моделі
реципрокного детермінізму, відповідно до якої навколишнє середовище, поведінка
й особистість взаємно впливають одні на інші, самоефективність відноситься до
характеристик особистості. З погляду А. Бандури, дії особистості в конкретній
ситуації залежать від взаємного впливу навколишнього середовища й свідомих
регулятивних процесів, пов'язаних із переконаннями людини в тому, що вона
спроможна або не спроможна змінити ситуацію. Переконання особистості у власній
ефективності впливають на вибір способу її дії, на інтенсивність зусиль, що докладаються
нею для подолання перешкод, на пластичність, яку вона виявляє відносно цих
труднощів. Самоефективність є важливою особистісною характеристикою й у
поєднанні з конкретними цілями, знаннями й переконаннями особистості в тому, що
їй потрібно робити, може суттєво впливати на майбутню активність. Самоефективність
як внутрішній фактор саморегуляції особистості діє, на думку А. Бандури, за
наявності трьох необхідних умов: самоспостереження, процесу винесення суджень і активної
реакції на себе.
Контроль за власними
діями – це обов'язкова умова особистісної активності, при якій виокремлюються
одні сторони поведінки й ігноруються інші. Вибір залежить від інтересів особистості,
а також її понять про систему особистісного "Я", сформовану в процесі
самоспостереження.
Судження про
цінність власних дій виносяться особистістю на основі поставлених цілей. Процес
винесення суджень залежить від зразків для порівняння, внутрішніх стандартів,
цінності даної діяльності, причин досягнень. Більшість дій оцінюється
особистістю в процесі протиставляння їх зі зразками для порівняння:
стандартними нормами, успіхами інших, власними попередніми досягненнями. Особистісні
внутрішні стандарти дозволяють
оцінювати власні досягнення, не порівнюючи їх із досягненнями інших. Процес винесення
суджень залежить також і від того, наскільки цінною є діяльність для суб'єкта. І,
нарешті, саморегуляція залежить від суджень про причини власних досягнень,
тобто від того, що саме особистість уважає причиною, мотивом своєї поведінки:
власні зусилля або зовнішні умови.
Третій, і
останній, фактор саморегуляції, пов'язаний з ініціацією діяльності особистості –
активна реакція на себе. У разі, коли
діяльність відповідає встановленим внутрішнім стандартам, особистість здатна
регулювати власну активність за допомогою таких самопродукованих винагород, як
гордість і самозадоволення. У випадку, коли не вдається відповідати особистісним
стандартам, діяльність викликає негативні відчуття.
Означені регуляторні фактори діють не автоматично, а тільки коли вони активовані
– концепція вибіркового включення, запропонована А. Бандурою. Яким чином і в якій ситуації особистість
"включає" власні саморегуляторні механізми, залежить як від
самооцінки, соціальних стандартів, так і від зовнішніх умов розгортання
активності. Таким чином, особистістю вибірково включаються різні варіанти
поведінки відповідно до індивідуального розуміння ситуації.
У контексті проблеми вивчення регулятивної сфери особистості в
мотиваційному аспекті, заслуговує на увагу поняття поміркованої дії, що визначається У. Джемсом [1] як основа для
здійснення активності, або мотив, що затримує остаточну дію, чи сприяє її
виконанню. Нескінченно складний процес обмірковування дії включає, на думку
автора, комплекс взаємодіючих між собою мотивів: одні з яких є слабкими, що
унеможливлюють здійснення діяльності, інші – підсилюють дію й мають переважне
значення в прийнятті особистістю остаточного рішення щодо її реалізації. Ініціація діяльності відбувається при наявності в
суб'єкта відчуття так званої рішучості,
що виникає в разі знаходження серед протидіючих мотивів відповідної альтернативи,
або таке відчуття з'являється під впливом зовнішніх обставин, внутрішніх
особистісних факторів, у тому числі чинників морального порядку, а також
вольового зусилля, коли остаточне здійснення дії зумовлюється довільним актом волі.
Коли мотиви, що діють слабкіше при нормальних умовах, стають сильніше діючими,
а мотиви, що сильніше діють при нормальних умовах, починають діяти слабкіше, то
дії, вчинені,
зазвичай, без зусилля, стають неможливими, або відбуваються тільки при наявності вольового
зусилля.
Отже, у межах
мотиваційного підходу довільна регуляція розглядається як така, що ініціює й
здійснює діяльність, підсилює її в разі наявності зовнішніх або внутрішніх
перешкод, конкуренції, боротьби мотивів. Визначення довільності через бажання, полімотивацію,
афект, прагнення, потребу, спонуку, соціальні норми, "боротьбу"
мотивів, тобто через те, що є причиною активності та пов'язується з первинним
моментом виникнення дії, зустрічається в роботах Д.Н. Узнадзе, Л.І. Божович,
С.Л. Рубінштейна, Л.І. Анциферової, Б.Г. Ананьєва, О.М. Леонтьєва, Г.І.
Челпанова, П.В. Симонова, Н.І. Рейнвальд, А. Бена, В. Вундта, Т. Гоббса та ін.
Підсумовуючи, зазначимо,
що усвідомлення особистістю зовнішнього оточення, а також самого себе у своїх відношеннях із середовищем, усвідомлення себе як “Я”, як суб’єкта характеризує здатність самостійно й свідомо ставити перед собою цілі власної діяльності, а також реалізовувати їх. У процесі
онтогенезу характеристики мотиваційної системи особистості змінюються в
напрямку: ускладнення, збалансованості, структурованості, системності,
усвідомленості її елементів. Мотиви, опосередковуючи більшість ситуацій включення
особистості в діяльність, як своєрідний індикатор індивідуальних особливостей регулятивної
сфери, складають таку ієрархічну мотиваційну систему особистості, що відрізняється
змістовно, структурно й функціонально.
Література:
1.
Джемс У. Психология. –
М.: Педагогика, 1991. – С. 313-332, 351-354.
5.
Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические
проблемы психологи. – М.: Наука, 1984. – 444 с.
6.
Хьелл Л., Зиглер Д.
Теории личности (Основные положения, исследования и применение). – СПб.: Питер
Пресс, 1997. – 608 с.
7.
Bandura A. Regulation of cognitive processes through perceived
self-efficacy. – DP
№ 25, 1989. – p. 729.