ОСОБЛИВОСТІ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Василькевич А.П. – викладач, Білозерське ПТУ-6

Науковий керівник – Воличенко О.О. (ХДАУ)

 

 

Окремою галуззю психологічної науки є вікова психологія зі своїм специфічним предметом досліджень –вікової  динаміки психіки людини. У функціонуванні нервової системи відбуваються кількісні і якісні зміни,  які виражаються , зокрема, у переході від безумовно-рефлекторного здій­снення її регуляційних функцій до регулювання на основі умовних рефлексів, мови, у зміні співвідношень першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини ,відбуваються кількісні зміни у психічному розвитку. Це, зокрема, збільшення (зменшення) з віком утворюваних асоціацій, вироблених навичок, уявлень про світ, пасивного і активного слов­никового запасу, обсягу уваги, сприймання, пам'яті, швидкості ре­акцій тощо. Слід мати на увазі, що розвиток психічних функцій відбувається нерівномірно: "хвилями" розвиваються психомоторика , мовлення, інтелектуальні вміння (А. Гезелл); прискорення розвитку одних функцій супроводжується сповільненням розвитку інших і навпаки (Б.Ананьєв).

Водночас на всіх етапах розвитку людської психіки відбуваються і якісні зміни. Внаслідок взає­модії немовляти з оточуючим соціальним і природним середовищем дифузна активність перетворюється на дії, які регулюються образа­ми об'єктів, що, у свою чергу, веде до збагачення чуттєвого пізнання світу. Пізніше з дій дитини складаються різні види її предметної діяль­ності (гра, навчання), які й детермінують подальший розвиток пси­хічних процесів. Розвиток довільності запам'ятовування і відтворення поступово робить ці процеси особливими діями (мнемонічними, репродуктив­ними), зумовлюючи появу здатності не лише відтворювати образи раніше сприйнятих об'єктів, а й перетворювати їх, формувати уяв­лення про ситуації, яких не було в безпосередньому досвіді. Згодом цей процес набуває відносної самостійності, сприяючи проектуван­ню цілей і ходу діяльності. Зароджуване (через сприймання і маніпулювання предметами) наприкінці стадії раннього дитинства наочно-дієве мислення за до­помогою мовлення стає наочно-образним, перетворюється на розу­мову дію, здійснювану спочатку вголос, а потім і "про себе". Далі відбуваються переходи до конкретно-понятійного мислення і до його абстрактної форми .

Вроджені елементарні безумовно-рефлекторні емоції (задоволен­ня, незадоволення, гнів ), пов'язані з органічними потребами лю­дини, доповнюються умовно-рефлекторними емоціями, які виника­ють внаслідок становлення вторинних, специфічно людських потреб. Вироблення загальних психічних властивостей особистості. Розви­ток психічних процесів, формування різних видів діяльності зумов­лює становлення психічних властивостей людини, які є потенціаль­ною формою існування перших, їх збереженням навіть тоді, коли вони актуально не функціонують. До психічних властивостей зараховують розумові, емоційні, вольові, моральні і трудові якості, характерні особ­ливості свідомості і самосвідомості людини .

Саме формування системи таких властивостей свідчить про ста­новлення особистості, розвиток здатності людини виокремлювати себе з оточуючого середовища, усвідомлювати буття, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати майбутнє, передбачати не лише найближчі, а й віддалені наслідки своїх дій, усвідомлювати норми суспільної поведінки і керуватися ними . Розвиток людської психіки включає і зміни особистості загалом, тобто формування її загальних властивостей, зокрема властивостей особистісної спрямованості, особливостей психологічної структури діяльності та розвиненість  механізмів свідомості. Переходи від нижчих до вищих форм психічного життя. Зазначимо також, що психіка розвивається як дедалі складніша і структурно організована динамічна система, тобто процес її розвитку йде від окремих елементів до цілого, від структурно нижчого до вищого цілого через диференціацію наявних структур, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції у нове ціле (І. Сєченов).

З огляду на проведені дослідження розвиток психіки доцільно роз­глядати як необоротну послідовність дедалі складніших структур, в якій генетично пізніші структури виникають з більш ранніх і вклю­чають їх у себе у зміненому вигляді. Безумовно-рефлекторна система роботи мозку дитини є основою виникнення первісної психічної структури, а кожна нова психічна структура утворюється з того, що вже є в психіці, і того, що людина засвоює з оточуючого середовища. При цьому генетично більш ранні структури не зникають з появою пізніших, і принципова можливість повернення до них зберігається. Серед основних закономір­ностей психічного розвитку людини передусім назвемо нерівно­мірність цього процесу, сутність якої полягає в тому, що навіть за найсприятливіших зовнішніх умов різні психічні явища формуються з різною швидкістю .Для становлення окремих видів психічної діяльності існують найбільш сприятливі, так звані сензитивні періоди (Л. Виготський, О. Леонтьєв). Причину такої сензитивності можна вбачати в біоло­гічному дозріванні мозку, а також у необхідності обов'язкової сформованості певних психічних процесів, на основі яких формуються інші.

Друга закономірність розвитку психіки людини полягає в її інте­грації, переході від малосистематизованого з'єднання фрагментарних психічних процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості (М. Левітов), вироблення дедалі більшої цілісності і стійкості психіки. Серед закономірностей розвитку психіки назвемо також її плас­тичність і компенсацію, які полягають у цілеспрямованому форму­ванні психіки індивіда через навчання і виховання шляхом заміни однієї функції іншою, менш розвинутої — сильнішою за своїм розвит­ком. Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи.