“Политология”/7 Глобалистика

К.політ.н., доцент Вонсович Г.Б.

Кам'янець - Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Ліберальна демократія в контексті політичної футурології

Найважливішим джерелом дослідження феномена ліберальної демократії виступають праці сучасних академічних суспільствознавців. Наукова творчість футурологів дає значний пізнавальний матеріал для моделювання соціально-політичних процесів у найближчому майбутньому.

Так, останні роботи Е. Тоффлера акцентують увагу на зростанні в XXI ст. потужності військових технологій і зброї, посиленні ролі технологій маніпулювання свідомістю, збільшенні агресивності капіталізму, що ведуть до розпаду й кризи таких базових суспільних інститутів, як родина, школа, охорона здоров’я, соціальна сфера, представницька демократія, правосуддя, правоохоронна система, профспілки, наука тощо. Вважаючи знання найбільш демократичним джерелом влади, учений доходить висновку, що в сучасному світі знання служить еліті для керування й контролю над масами. Це означає кінець “масової демократії” і настання нової епохи, коли політика стане продуктом функціонування “вибухонебезпечної, досить динамічної “мозаїчної демократії”, яка буде відповідати мозаїчній економічній структурі” [1, с. 301].

Великий вплив на становлення політичної футурології справляє діяльність американського академічного дослідника І. Валлерстайна. Моделюючи політичну парадигму ХХІ ст., учений робить висновок: “глобалізоване людство не зможе підтримувати режим глобальної ліберальної демократії. Більше того, ця ідеологія вмирає, і небезпечні класи в ХХІ ст. знову стануть активними суб’єктами політичної боротьби” [2, с. 43].

До подібних висновків приходить і голландський військовий футуролог М. Ван Кревельд. Інтелектуал відзначає значне зменшення ролі інституту держави в сучасному світі. Різні країни, народи, соціальні групи й території, стверджує він, по-різному переживуть цю трансформацію. Для одних можуть відкритися можливості для безпрецедентного розвитку й процвітання, других очікує стагнація, а третіх – деградація й зубожіння. У будь-якому випадку новий світ не буде потребувати збереження ліберально-демократичного політичного режиму. Сильні намагатимуться реалізовувати свої владні амбіції безпосередньо, а слабкі будуть змушені запобігати перед сильними або збиватися в маргінальні банди [3, с. 515–516].

Серйозного ставлення до себе заслуговує творчість французького соціолога-футуролога Е. Тодда, якому вдалося у 80-ті роки ХХ ст. точно передбачити час і причини розвалу СРСР. Прогнозуючи світ ХХІ ст., Е. Тодд констатує, що він “не буде одноманітно демократичним і ліберальним, як про те мріє Ф. Фукуяма. У той же час він жодним чином не зможе повернутися до тоталітаризму нацистського, фашистського або комуністичного типу”. Розвиненими країнами будуть рухати протиріччя між потребами населення в демократизації, а еліт – в олігархізації влади. Майбутнє світової периферії залишається туманним і невизначеним” [4, с. 224–225].

Активними й зацікавленими дослідниками проблем становлення ліберальної демократії виступають російські вчені-футурологи. Зокрема, за прогнозами В. Інозємцева, у ХХІ ст. тільки 1/5 частина людства зможе розраховувати на високі стандарти життя. Іншим доведеться боротися за підвищення якості життя або просто за виживання. Виникнення чітко окресленого сегментованого світу призведе до того, що демократичні інструменти, властиві західному суспільству, не зможуть ефективно функціонувати. Лібералізм буде не в змозі запропонувати чіткої концептуальної основи для плюралізму, і в цій формулі полягає драма всього сучасного західного світу.

Прогнозуючи контури політичного порядку ХХІ ст., учені досить скептично оцінюють перспективи ліберальної демократії. Так, О. Панарін констатує, що ХХІ ст. пройде під знаком глобалізму (глобалізації, здійснюваної в інтересах Заходу), який у політичному відношенні означає новий феодалізм. Як наслідок, відбувається “поховання” демократії в її значенні політичного суверенітету народу, обираючого й контролюючого свою владу, підмінюючи її владою міжнародних нотаблів” [5, с. 8]. Багато в чому з таким підходом солідаризується й позиція А. Уткіна, який стверджує: якщо світ знедолених не побачить перспективи прогресу, то мирної еволюції в XXI столітті очікувати не доводиться” [6, с. 574].

Відомий російський ідеолог “євразійства” О. Дугін припускає, що ліберально-демократична доктрина в XXI ст. виступатиме головним політичним трендом епохи. Однак у її рамках відбудеться зсув нормативних пріоритетів. Упор робитиметься на ринкову (праву) складову, яка стане загальнообов’язковим компонентом, тоді як ліва гуманітарна складова (“права людини” і т.д.) де-факто розглядатиметься як другорядна. Лібералізм на цій стадії ввійде в певний концептуальний антагонізм із демократією [7, с. 94–95].

Отже, російська інтелектуальна традиція розглядає проблеми ліберальної демократії під двома основними кутами зору: геополітичним (що пояснює просування демократії стратегічними інтересами США і їх сателітів) і цивілізаційним (що погоджує цінності ліберальної демократії з культурними традиціями західно-християнської цивілізації).

Література:

1. Тоффлер Э. Метаморфозы власти. Знание, богатство и сила на пороге XXI века / Э. Тоффлер ; пер. с англ. – М. : ООО Изд-во “ACT”, 2003. – 669 с.

2. Валлерстайн И. После либерализма / И. Валлерстайн ; пер. с англ. под ред. Б. Ю. Кагарлицкого. – М. : Едиториал УРСС, 2003. – 256 с.

3. Кревельд Мартин ван. Расцвет и упадок государства / Мартин ван Кревельд ; пер. с англ. под ред. Ю. Кузнецова и А. Макеева. – М. : ИРИСЭН, 2006. – 544 с.

4. Тодд Э. После империи. Pax Americana – начало конца / Э. Тодд ; пер. с фр. Е. Н. Корендясова. – М. : Междунар. отношения, 2004. – 240 с.

5. Панарин А. С. Искушение глобализмом / А. С. Панарин. – М. : Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – 416 с.

6. Уткин А. И. Единственная сверхдержава / А. И. Уткин. – М. : Алгоритм, 2003. – 576 с.

7. Дугин А. Г. Проект “Евразия” / А. Г. Дугин. – М. : Эксмо, Яуза, 2004. – 512 с.