Психологія та соціологія/ 14. Кадровий менеджмент

Зелинська Н.Є.

Аспірант Донецького державного університету управління (м. Маріуполь)

НАУКА ЯК ПОКЛИКАННЯ І ПРОФЕСІЯ

Плідна та багатопланова праця М.Вебера сформувала уявлення про науку та покликання вченого. Визначенню самих цих понять з урахуванням світогляду та проблем, що мали актуальне значення на початку ХХ століття була присвячена відома лекція Вебера перед студентами Мюнхенського університету [1]. Проте, час що минув, дає можливість для здійснення аналізу висловів Вебера через сучасний соціально-економічний та культурний стан та дослідження його праць щодо актуальності викладених проблем та їх віддзеркалення у тенденціях сьогодення.

Наука за Вебером – це одна із складових прогресу та його рушійна сила [1]. Цю тенденцію, можна досліджувати у середині ХХ століття, коли наукові знання є домінуючим ресурсом виробництва, громадських відносин, тощо. Можливості наукових інновацій сьогодення реалізуються у формуванні глобальних комунікаційних мереж, в широкому впроваджені матеріалів зі спеціальними властивостями, в досягненнях технологій альтернативної енергетики, у розвитку мегатехнологій: нано-, біо-, інформаційних. Що значною мірою впливають на людину, розвиток суспільства.

Бажання людей до кращого життя, позитивних змін якості життя в результаті науково-технічного прогресу, що традиційно відмічаються в індустріально розвинутому суспільстві, спонукає державу до прийняття модернізованих управлінських рішень та проведення негайних реформ за всіма векторами життєдіяльності. Впровадження комплексних реформ у державі здійснюється на підставі нормативно-правових актів та регулюються сферою державного управління. Проте, саме сфера державного управління є слабкою ланкою у процесі реформування через кадрову кризу, неефективну систему управління регіональним розвитком з непрозорим механізмом фінансового забезпечення розвитку регіонів, як підсумок - прийняття не завжди узгоджених нормативно-правових актів між собою та Конституцією України, що в свою чергу, призводить до кадрової кризи, не сприяє забезпеченню гармонійного та збалансованого соціально-економічного простору [2]. Разом з тим, розвиток економіки, державного будівництва, позитивних політичних процесів тощо стає в принципі неможливим, якщо життєвий рівень населення, його відтворення, стан здоров'я, освітній та моральний потенціал знижуються нижче певної межі [3,4].

Якщо розглядати науку як одну із складових прогресу та його рушійну силу, то для прогресу має бути розвиток науки – тобто має здійснити поштовх його рушійна сила. Значить, модернізація будь – якої галузі та розробка конкретних механізмів реагування на можливі виклики та загрози задля прогресу має базуватися на науковому підході та здійснюватися шляхом наукового обґрунтування, враховувати практичні висновки безпосередніх виконавців, зауваження та пропозиції державних органів, відповідальних за виконання тих, чи інших правових норм.

Здійснення прогресу відбувається за наявності в тому числі висококваліфікованого кадрового потенціалу. За останні десять років кількість наукових кадрів зменшилась на 34%, лише половина з них – 53,5% займається дослідницькою діяльністю. Чисельність наукових співробітників в Україні у 2014 році становить 0,5% від зайнятого населення, у тому числі дослідників – 0,32%. За даними Євростату, найвищою ця частка була у Фінляндії (3,20% і 2,28%), Данії (3,20% і 2,18%), Швейцарії (2,66% і 1,37%), Норвегії (2,56% і 1,81%) та Словенії (2,27% і 1,34%); найнижчою – у Румунії (0,46% та 0,30%), Кіпру (0,71% та 0,50%), Болгарії (0,74% та 0,52%) та Туреччині (0,74% та 0,63%) [4]. Плинність кадрів на державній службі складає 17%, по Донецькій області у 2014 - 2015 рр. лише по керівному складу складає 28% [5].

Сьогодні можна відмітити поширення думки про дефіцит висококваліфікованих кадрів на фоні тотального безробіття. На відтік та погіршення селекції кадрів впливають чинники, які можна умовно поділити на дві групи – це зовнішні фактори, та особистісні властивості людини (табл.1).

Таблиця 1

Причини кадрової кризи

Зовнішні фактори	Внутрішні фактори (індивідуально-психологічні якості особистості )
недосконала нормативно-правова база	недостатній рівень кваліфікації
втрата кваліфікованих працівників через низьку заробітну плату	відхилення щодо додержання загальноприйнятих моральних норм
соціальна незахищеність	невизначена професійна орієнтація
нез'ясованість на державному, регіональному та галузевому рівнях реальних потреб у кадрах	ефект "ціннісної дезорієнтації"
відсутність затверджених державних стандартів освіти, кваліфікаційних вимог з певних спеціальностей	маргіналізація певних верств населення
невідповідність динаміки зміни структури спеціальностей і змісту навчання вимогам сьогодення

Наука та управління мають єдиний вектор спрямований на розвиток науково обґрунтованої концепції сучасної кадрової політики в науці та освіті, система кадрового забезпечення освіти України потребує невідкладного реформування разом з потребою системної підготовки фахівців в сфері управління, яка має бути пристосована до кадрових потреб держави, суспільства й самих громадян. Також важливо, прийняття управлінських рішень на підставі наукових знань. Проте, лише 0,6% державних службовців мають науковий ступінь При цьому при збільшенні загальної чисельності державних службовців за останні десять років на 34%, відсоток науковців, що працюють в органах державної влади залишається постійним та складає в середньому 1630 осіб [5].

В науці існує наявність відмінностей щодо осіб та спонукань, які призвели до науки, наукою займаються і як покликанням, і як професією [6,7]. У разі, коли наука стає не покликанням, місією якого є створення рушійної сили світового прогресу, а стає професією якій навчаються, майстерністю якої опановують, досягають певного досвіду, підвищують кваліфікацію тощо, то саме тут має найактуальніше значення повчання Вебера стосовно відношення до праці та відповідності вимогам сьогодення [1].

Незалежно від розгляду науки, чи як особливої системи знань, чи як системи громадських організацій та установ, що виробляють, зберігають, розповсюджують ці знання, чи як особливий від діяльності – системи наукових досліджень, що задовольняє особливим критеріям, саме тлумачення Вебера, що наука сприяє придбанню ясності, за умови, що вона є в самих тих, хто займається наукою незалежно чи як покликанням, чи як професію полягає у сутності сьогодення. А ясність сьогодні полягає в тому, що економічний розвиток держави за інноваційним типом неможливий без формування глобальної конкурентоспроможної національної інноваційної системи, поштовхом для функціонування якої є ефективна система відтворення конкурентоспроможних у світі кадрів наукової та науково- освітньої галузі. Ця система має включати механізми виявлення та закріплення в науці талановитої молоді, забезпечення підвищення якості підготовки кадрів вищої кваліфікації, в тому числі в рамках наукових та науково- освітніх структур вищих навчальних закладів та наукових організацій.

Література

1. Вебер М. Наука як покликання та професія //Вибрані твори/ Пер. з нім., уклад., загал. ред. та післямов. Ю.М. Давидова; передмов. П.П. Гайденко. М.: Прогрес, 1990

2. Указ Президента України № 287/2015 від 26 травня 2015 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/ - Загол. з екрану. – Мова англ.]

3. Звіт з людського розвитку Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/2014-report/press - Загол. з екрану. – Мова англ.]

4. Державна служба статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua - Загол. з екрану. – Мова англ.]

5. Національне агентство України з питань державної служби. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://guds.gov.ua/govservice/control/uk/publishext/article?art_id=363964&cat_id=363852&base_id=247084 - Загол. з екрану. – Мова англ.]

6. А. Ейнштейн. «Мотиви наукового дослідження»: Зібрання наукових праць. Том 4 - М.:Наука, 1967 – 600с., стр. 39-41

7. Вебер М. Про внутрішнє покликання до науки// Соціологія. Політика. Загальноісторичні аналізи. — К.: Основи, 1998. — С. 335