Волосковець Наталія Юріївна

Херсонський державний університет, м. Херсон

аспірант кафедри економічної теорії

Управління соціальними процесами та

господарчий вид соціальної організації

Соціально-економічні процеси, що відбуваються у межах підприємства, формують його корпоративну культуру, а її знання менеджерами сприяє формуванню клімату соціальної злагоди в колективі. Зважаю­чи на це, щоб поставити під контроль та зробити керованою пове­дінку колективів, менеджери спершу мають визначити сутність, зміст, функції та різновиди культури підприємства як механізму формування й змінювання його соціальних процесів.

У соціологічній літературі термін «організація» вживається щодо соціальних об'єктів у трьох значеннях:

По-перше, організацією називають об'єднання інституціонального характеру, що займає певне місце в суспільстві і призначене для ви­конання окресленої функції.

По-друге, термін «організація» може включати певну діяльність з організації, яка включає розподіл функцій, налагодження стійких зв'яз­ків, координацію.

По-третє, під «організацією» розуміють також характеристику сту­пеня впорядкованості будь-якого об'єкта [2].

Соціалізація управління вимагає від менеджерів опанування нових методів роботи з персоналом підприємства і громадськістю, дотримання принципів формування соціально відповідальної поведін­ки та клімату соціального партнерства. Розвиток економічних і соціальних процесів підприємства по спіралі прогресу можна забезпечити введенням у дію ресурсу підпри­ємливості менеджерів, що сприятиме узгодженню цілей працівників та організації, розвиткові інтелектуального капіталу підприємства й реалізації виважено ризикованих нововведень.

Дослідження свідчать, що в сучасній економіці представлені три основні підходи до визначення організації. Переважаючим залиша­ється визначення організації як раціональної системи з конкретно визна­ченими цілями і формалізованою соціальною структурою. Саме в та­кому розумінні організація розглядається як синонім бюрократії. Інші підходи не мають статусу традиційних, але все ж таки набувають дедалі більшого значення. Це — визначення організації як природної, орга­нічної системи, учасники якої керуються спільними ідеями, цілями та інтересами і по­єднують зусилля, щоб забезпечити її виживання, а їхня колективна, неформально структурована діяльність спрямована на досягнення цієї мети, а також інтерпретація організації як відкритої системи, яка складається з кількох відмітних за інтересами груп, цілі яких тимчасово збігаються.

Для конкретизації значення поняття «організація» візьмемо ви­значення  відомого соціолого-економіста, Макса Вебера, згідно з яким «організацією називається сукуп­ність соціальних відносин — закритих, або з обмеженим доступом ззовні, — у якій регулювання здійснюється особливою групою людей: керівником і, можливо, адміністративним апаратом, що володі­ють звичайно представницькою владою» [1].

Тоді як російський дослідник А. І. Пригожий розуміє організацію як особливу людську спільноту, соціальне середовище і, крім того, без­особову систему зв'язків і норм, що детермінується адміністративни­ми і культурними факторами [3].

Необхідність принципових змін в управлінні підприємствами зумовлена появою у продуктивних силах і виробничих відносинах нових проблем, які, з одного боку, не обминули Україну, а з іншого, загост­рилися внаслідок специфічних обставин, що склалися в умовах сус­пільної кризи в країні.

Так, у виробничих силах виникла потреба вве­дення в дію, не тільки економічних (предмети праці, засоби праці, власне праця), ще й соціально-економічних факторів, таких як, попит, підприємливість, компетентність персоналу, позитивний імідж підприємства.

Для України проблемою є істотна якісна зміна виробничих відносин, зокре­ма, й на рівні підприємства – формування нової системи відно­син власності, поява потреби спостерігати за повним циклом відтво­рення капіталу. У менеджменті існує необхідність об'єднання колективів на засадах нових цінностей, нової культури підприємства.

Значно зба­гачується модель людини, на яку й належить орієнтуватися в управлінні персоналом. Проблеми кооперації фізичної праці доповнюються проб­лемами організації роботи творчих колективів, створення умов для розвитку самоменеджменту діяльності активних особистостей. Підпри­ємства ще не мають досвіду формування соціально відповідального менеджменту та клімату соціального партнерства, є проблеми перехо­ду від управління операціями до управління бізнес-процесами [5].

Економічні теорії зосереджені в сукупності теорії фірми. В них фірма розглядається як цілісна одиниця господарювання.

Так, з позицій класичної політичної економії фірма — це сфера повноважних рішень індивіда, а "економічна люди­на" — персоніфікація фірми.

З позицій неокласичної політекономії фірма стає своєрідною, деперсоніфікованою «економічною людиною», своєрідним надраціональним суб'єктом, що практично застрахований від помилок. Орга­нізація з її потужним технічним апаратом і величезними ресурсними можливостями пошуку і аналізу інформації починає розглядатися як передумова зміцнення позицій щодо раціональності економічних дій та поведінки.

Соціологічні дослідження діяльності господарчих організацій до­зволяють виявити їхні специфічні характеристики, такі як, підпорядкування індивідів колективним інтересам, тенденцію до монополізму, стремління до замкнутості, перетво­рення винагород у привілеї, стратифікацію індивідів і груп [4].

Соціально-психологічна організація проявляється переважно у групоутворенні. Соціально-психологічні групи включають невеликий контингент людей, зв'язки між якими утворилися стихійно, але які по­рівняно довго підтримують між собою ці безпосередні зв'язки. У таких групах люди об'єднані взаємним інтересом, хоча кожен із них усвідомлює або виокремлює себе як специфічну соціальність. Можна сказати, що таку групу ха­рактеризує і певна соціально-психологічна спільність, спільної долі, почуття солідарності та взаємної довіри. Межі такої групи мо­жуть збігатися з формальними або відрізнятися від них, включати чле­нів декількох підрозділів організації, розбивати останні на неформальні підгрупи, які за межами організації не функціонують взагалі.

Бажаючи задовольнити свої соціальні потреби в рамках групи, людина потрапляє в залежність від неї, тобто група може контролю­вати її поведінку. В її розпорядженні існує багато засобів впливу – осуд, моральний індивідуалізм. Група стихійно формує власні норми поведінки, дотримуватись яких повинен кожен її член. Звідси, виробляється соціально-психологічний механізм внутрішньогрупового контролю. У групі відбувається поділ її членів за шкалою прес­тижу [6].

Література:

1. Аванесов Г. А. Криминология й социальная профилактика. - М., 1980.

2.    Богданов А. А. Всеобщая организационная наука: В 2 т. — М., 1989.

3.    Бородкин Ф. М. Коряк Н. М. Осторожно: конфликт! — Новосибирск, 1983.

4.      Громковский Я., Кузьминов Я. И., Радаев В.В., Сухомлинова О. О. Гражданское общество: социальные и зкономические основы, пути формирования. - М., 1990.

5.     Дороніна М.С. // Управління економічними та соціальними процесами підприємства. //  Харків, ХДЕУ, 2002

6.      Кокурина Й. Г. Социально-психологическая диагностика организации // Социально-психологические проблеми управленческой деятельности. - М., 1989.