Пилипенко Ю.І.

Національний гірничий університет(Україна)

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО СТРУКТУРИЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Із загальнонаукової точки зору структура будь-якого складного об’єкту (системи) представляє собою побудову і внутрішню форму організації системи, що виступає як єдність стійких взаємозв’язків між її елементами, а також законів даних взаємозв’язків. В широкому розумінні поняття економічної структури означає побудову, сукупність відносин, частин і елементів, з яких складається певне економічне ціле (економічна система). В свою чергу елементи економічної системи також складаються із відповідних частин, які на певному рівні аналізу характеризуються всіма системними ознаками. Можна, таким чином, вести мову як про структуру економіки в цілому, так і про структуру її складових частин.

Одним із найбільш розповсюджених прикладів складної економічної системи, який широко досліджується сучасною економічною наукою є національна економіка. Національній економіці (як і кожній системі) властиві такі загальні ознаки, як цілісність і складність, можливість поділу на складові частини (підсистеми, елементи), входження в систему більш високого рівня, що передбачає аналіз взаємозв’язків із зовнішнім середовищем функціонування національної економіки.

Властивість цілісності національної економіки характеризує внутрішню єдність її елементів, їх взаємозв’язок та взаємозалежність на основі суспільного поділу праці. Без стійких зв’язків, взаємодії економічних суб’єктів національна економіка як складна система перестала б існувати як дане конкретне ціле. Саме структура системи, будучи її найбільш стійкою характеристикою, дозволяє як би протистояти постійним змінам елементів, утримує ці зміни в межах певної якості.

Елементи (підсистеми) національної економіки можна структурувати за спільними для них підходами, що дозволяє виділити різні види структури національної економіки. Найчастіше в економічній літературі такими різновидностями називають відтворювальну, галузеву, організаційну, соціальну та політичну.

На рівні національної економіки відтворювальна структура відображає пропорції між складовими частинами сукупного продукту. Галузева структура характеризує систему розподілу виробничих ресурсів між головними видами виробничої діяльності, а також питому вагу окремих галузей у загальному обсязі національного виробництва. Організаційна структура національної економіки визначається організаційними формами виробництва, співвідношенням малих, середніх і великих підприємств, державного та недержавного секторів економіки, структурою державних закладів, їх функціями та характером діяльності, наявністю та активністю громадських, суспільних та професійних організацій тощо. Соціальна структура економіки – існуванням у суспільстві різних класів, соціальних угрупувань, що відрізняються між собою формою та розмірами функціональних та вертикальних доходів, можливостями в реалізації функцій по управлінню, рівнем загальної освіти, професійної підготовки тощо. Політична структура національної економіки формує напрями соціально-економічного розвитку, визначає пріоритети цілей державної економічної політики та методи їх реалізації.

Необхідно зауважити, що досить довгий час при структуризації національної економіки спеціально не виділяли її технологічну структуру. Вплив технологічного фактору на розвиток національної економіки як цілого та її окремих підсистем найчастіше розглядався в рамках галузевого та відтворювального аналізу через врахування кількісних та якісних змін застосовуваних факторів виробництва, показників їх ефективності тощо. В рамках радянської економічної думки технологічну структуру подавали як сукупність галузей та підгалузей, що розпадаються на укрупнені виробництва та технологічні процеси. Подібний продуктово-галузевий підхід при аналізі технологічної структури багато в чому був відбиттям галузевого принципу управління централізовано-планової економіки. В цьому ж контексті деякі автори під технологічною або техніко-економічною структурою розуміли сукупність відтворювальної та галузевої структур в їх взаємообумовленості та взаємодії.

Сьогодні, зважаючи на визначальну роль технологічних змін для поступального розвитку людства, технологічна структура національної економіки стала об’єктом аналізу багатьох учених. Найчастіше вона розглядається як співвідношення існуючих у національній економічній системі технологічних укладів. Саме дана теорія найбільш випукло ілюструє технологічний фактор в якості окремої підсистеми національної економіки, визначає її відносну самостійність і, одночасно, розкриває систему закономірних взаємозв’язків з іншими частинами і елементами національної економіки.

Одночасно, існує ряд принципових моментів, які повною мірою в теорії технологічних укладів не розкриті. По-перше, не зовсім зрозуміло, яким чином співвідноситься реальні економічні процеси з системою одночасно існуючих технологічних укладів? Чи можна, наприклад, виразити в продуктовому вимірі технологічний уклад, показати долю продукту, що створюється домінуючим та іншими укладами за певний період часу у ВВП? По-друге, не до кінця залишається з’ясованим питання щодо життєвого циклу технологічного укладу. По-третє, не вирішеним є з’ясування спільного та відмінного між траєкторіями технологічних укладів та «довгими хвилями» М.Д.Конратьєва.

Одночасно, навіть поверховий погляд на теорію технологічних укладів дозволяє стверджувати, що в ній дещо втрачено соціально-економічну складову дослідження, аналізуються переважно техніко-технологічні параметри розвитку суспільства. Іншими словами, вся багатоманітність суспільних відносин і інститутів, що супроводжують техніко-технологічні зміни поступилася у теорії технологічних укладів місцем технократичності.