Діденко Є.А., Чередник Г.Ю.
Дніпропетровський національний
університет імені Олеся Гончара
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІКУ ІЗ ЖИТТЄВИМИ
СТРАТЕГІЯМИ ОСОБИСТОСТІ
Кожна
особистість формується своїм, унікальним чином. Становлення життєвих стратегій,
життєвих перспектив завжди було показником особистісної, психологічної зрілості
людини. У сучасному світі, в умовах суспільних, соціальних та психологічних
катаклізмів, негативних змін у навколишньому середовищі і психологічному житті
виникає небезпека різноманітних порушень у життєтворчому потенціалі
особистості, у виборі нею неконструктивних життєвих стратегій і смислів, що
зводить життя людини до примітивного виживання. Багатогранні аспекти проблеми
життєвого шляху особистості, її стратегій знайшли відображення у різних
концептуальних моделях багатьох дослідників (К.О.Абульханова-Славська,
Л.І.Анциферова, Т.М.Березіна, В.М.Дружинін, О.І.Коржова, Д.О.Леонтьєв,
Л.І.Сохань, Т.М.Титаренко, Б.І.Цуканов та ін.). Тривожні сигнали, що отримує
психологічна практика (незадоволення життєво важливих потреб, втрата або
зниження глибини почуттів, збільшення випадків розчарування життям або втрата
сенсу життя), ставлять перед психологією завдання якнайшвидшого пошуку шляхів
вирішення і подолання стресових і кризових життєвих ситуацій, необхідності
вивчення життєвих стратегій особистості, способів самовизначення і з’ясування
сенсу свого життя. Тому дана тема є актуальною
на сьогоднішній день.
З точки зору
суспільної значущості життєва позиція особистості може бути як конструктивна,
адекватна суспільним нормам та цінностям, так і негативна, деструктивна,
орієнтована на підрив існуючих у суспільстві традицій і правил. Дослідниками
(А.Є.Созонтов, А.А.Волочков, Є.Г.Єрмоленко, К.Хорні, Р.Пехунен, Л.Ф.Бурлачук і
Є.Ю.Коржова, О.С.Васильєва і Є.А.Демченко, Т.Є.Рєзнік і Ю.М.Рєзнік) виділяється
безліч типів стратегій особистості, причому центральний компонент стратегій
кожен з дослідників виділяє свій. У нашій роботі ми спробуємо, проаналізувавши
наявні в літературі типи стратегій, виділити ті, які можна дослідити з
найбільшою долею вірогідності.
Об’єкт дослідження – психологічний вік і життєві
стратегії особистості.
Предмет дослідження – особливості вибору життєвих
стратегій особистістю в залежності від психологічного віку.
Метою нашого
дослідження є встановлення на основі теоретичного аналізу та емпіричного
дослідження взаємозв’язку між вибором особистістю певних життєвих стратегій та
її психологічним віком.
В основу нашої роботи
покладено гіпотезу, що вибір певних
життєвих стратегій має тісний взаємозв’язок із психологічним віком людини.
Для проведення
емпіричного дослідження нами використовувався метод опитування за допомогою
наступних психодіагностичних методик: „Оцінювання п’ятирічних інтервалів” (ОПІ) Є.І.Головахи й
О.О.Кроніка; „Дослідження життєвих стратегій” М.О.Мдівані, П. Б.Кодесс.
Отримані результати були оброблені за допомогою критерію Пірсона.
Дослідження проводилося на вибірці, до складу якої
увійшли студенти першого курсу ДНУ ім. Олеся Гончара факультету психології - 30
осіб і геолого-географічного факультету - 30 осіб. Загальна кількість
респондентів - 60 осіб, з них - 50 дівчат і 10 юнаків. Вік респондентів - 17 -
19 років.
Автори терміна „психологічний вік особистості”
(Є.І.Головаха, О.О.Кронік) зазначають, що вік – „це міра психологічного
минулого особистості”. Психологічний вік – важлива часова характеристика життя
особистості. Він відбиває момент сприйняття людиною системи співвідношень між
подіями її життєвого шляху: послідовність, швидкість перебігу різних життєвих
подій, усвідомлення свого віку тощо.
Оскільки
психологічний вік визначається передусім долею реалізованості міжподієвих
зв’язків у їх загальній структурі, він може бути змінений завдяки реконструкції
цих зв’язків – перегляду майбутньої життєвої перспективи та переосмисленню ролі
минулих подій, їх впливу на теперішнє і майбутнє. Так, психологічна „старість”
може настати для людини і в порівняно молодому віці, якщо вона більшість
значущих подій відносить до минулого і не вбачає в них причин і засобів
реалізації значущих подій в майбутньому. В цьому випадку минуле стає замкненою
системою, яка відірвана від майбутнього людини, його життєвої перспективи.
Вимірювання психологічного віку виконує певну психотерапевтичну функцію,
допомагаючи особі усвідомити песимістичний характер їх ставлення до власного
часу життя, перевагу в ньому реалізованих відносин у порівнянні з актуальними і
потенційними.
Внутрішнє відчуття віку пов’язане із суб’єктивним
переживанням часу. Людина, яка сприймає себе молодшою, ніж вона є насправді,
має психологічний вік, менший від хронологічного. Якщо ж життя її було сповнене
багатьма потрясіннями, її внутрішнє відчуття свого віку значно перевищує
реальний вік. Це свідчить, на думку вище зазначених дослідників, про порушення
психологічного віку. Так зване „впадання дорослих у дитинство”, інфантилізм, як
і відчуття себе „старцем, що все на світі пережив”, на нашу думку, пов’язане із
вибором особистістю неконструктивних життєвих стратегій. Відповідність психологічного віку
свідчить про уміння людини знайти оптимальний для себе темп і ритм життя,
узгодити домагання з можливостями.
Дослідження психологічного віку дозволило нам виділити три
варіанти співвідношення: адекватність (психологічний вік відповідає
хронологічному або відрізняється на 1-2 роки); тенденція до випередження;
тенденція до відставання. Одержані емпіричні результати свідчать про те, що
значна частина досліджуваних (77%) відчуває неузгодженість між хронологічним і
психологічним віком, його або збільшують (67%), або зменшують (10%).
Всі досліджувані
(100%) схильні обирати для себе провідною життєву стратегію позитивного
соціального виявлення (55%), на другому місці для них є важливою стратегія
професійної самореалізації, і це не дивно, тому що в юнацькому віці це є
найбільш актуальним для людини. Третє місце посідають одночасно стратегії
емпатійного спілкування (13,3%) і самоактуалізації та самореалізації (13,3%), і
лише наостанок досліджувані для себе обирають стратегію зовнішнього успіху
(3,3%) .
Нами були
окремо проаналізовані вибори провідної стратегії для всіх варіантів можливих
показників психологічного віку. Так, при тенденції до випередження ми можемо
бачити, що ситуація кардинальним чином не змінюється, лише на четверте місце
замість стратегії зовнішнього успіху досліджувані обирають стратегію
самоактуалізації (15%); при адекватності психологічного віку хронологічному
стратегія позитивного соціального виявлення лишається незмінною (71,4%), друге
за степенем важливості місце посідає стратегія самоактуалізації (28,6%); при
тенденції до відставання провідною лишається перша життєва стратегія (66,7%), а
друге місце посідає стратегія зовнішнього успіху (33,3%).
Результати
кореляційних зв’язків в емпіричному дослідженні виявилися наступними:
a)
Між показниками психологічного віку і показниками стратегії позитивного
соціального виявлення коефіцієнт кореляції негативний, при цьому існуючий
кореляційний зв'язок помірний: Р = -
0,43 (р>0,1).
b)
Між показниками психологічного віку і показниками стратегії емпатійного
спілкування коефіцієнт кореляції негативний, при цьому існуючий кореляційний
зв'язок слабкий: Р = - 0,23 (р>0,1).
c)
Між показниками психологічного віку і показниками стратегії саморозвитку та
самоактуалізації коефіцієнт кореляції негативний, при цьому кореляційний
зв'язок відсутній: Р = - 0,01 (р<0,1).
d)
Між показниками психологічного віку і показниками стратегії професійного
саморозвитку коефіцієнт кореляції позитивний, при цьому існуючий кореляційний
зв'язок сильний: Р = 0,87 (р>0,1).
Між
показниками психологічного віку і показниками стратегії зовнішнього успіху
коефіцієнт кореляції позитивний, при цьому існуючий кореляційний зв'язок
помірний: Р = 0,51 (р>0,1).
Таким чином,
бачимо, що емпіричні гіпотези про наявність зв'язку психологічного віку із
життєвими стратегіями підтвердилися частково. Найбільший кореляційний зв'язок
було виявлено із показниками стратегії професійної самореалізації ( Р = 0,87). Такі результати можуть бути пояснені тим, що професійна
самореалізація, яка є найбільш важливою для юнацького віку, викликає порушення
психологічного віку, відчуття неузгодженості з віком хронологічним. Так само,
орієнтація на зовнішній успіх (Р = 0,51) може викликати порушення
психологічного віку. Проте в даній роботі ми не мали за мету встановлення
пріоритетності щодо психологічного віку і життєвих стратегій особистості. Це
можна розглядати як перспективи подальшої розробки цієї теми.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Ахундов М.Д. Концепция
пространства и время. Истоки, эволюция, перспективы / М.Д. Ахундов. – М.:
Наука, 1982. – 256с.
2.
Белинская Е. П.
Временные аспекты Я-концепции и идентичности // Мир психологии. — 1999. — № 3.
— С. 141.