Безшкура А. Ю.
Житомирський державний технологічний університет
Шляхи підвищення кваліфікації менеджера
науково-технічної сфери
Україна традиційно
вважається державою з вагомим науковим потенціалом, визнаними у світі науковими
школами, розвиненою системою підготовки кадрів. Основними формами підготовки
наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура та
докторантура. Підготовка кандидатів і докторів наук здійснююється вищими
навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації та науково-дослідними
інститутами
(НДІ).
На протязі 2000 – 2008
років спостерігається розвиток мережі закладів, що здійснюють підготовку
наукових кадрів. Так, порівняно з 2000 роком кількість аспірантур зросла
на 24,6 %, докторантур – на 19,1 %. Відповідно, зросла і кількість
бажаючих отримати науковий ступінь: чисельність аспірантів – на
43,1 %, а докторантів – на 30,5 %, що свідчить про підвищення
престижу наукової роботи.
Аспірантури
та докторантури досить рівномірно розподіляються за типами закладів, при яких
вони створені. Так, при ВНЗ працює 47,0 % аспірантур та 63,0 %
докторантур, при науково-дослідних інститутах, відповідно – 53,0 % та
37,0 %, але кількість аспірантів та докторантів у ВНЗ та НДІ суттєво
відрізняється, що пов’язано з проблемами держбюджетного фінансування підготовки
фахівців у науково-дослідних інститутах. На рисунку 1 зображено розподіл аспірантів у
науково-дослідних інститутах та ВНЗ [1].
Рис. 1.
Кількість аспірантів на кінець року, осіб
Наявність
аспірантури як в науково-дослідних інститутах, так і при ВНЗ зросла рівномірно,
відповідно на 23,2 % і 26,3 %, що забезпечило збільшення кількості
аспірантів в 2008 році в порівнянні з 2000 роком в науково-дослідних інститутах
на 27,2 %, а у вищих начальних закладах на 46,7 %, що свідчить про
підвищення інтересу до наукової діяльності.
На рисунку 2
зображено розподіл докторантів у науково-дослідних інститутах та вищих
начальних закладах
[1].
Рис. 2.
Кількість докторів на кінець року, осіб
Спостерігається
зменшення кількості науково-дослідних інститутів, які мають докторантуру. Так,
в 2008 році в порівнянні з 2000 роком кількість таких закладів зменшилась на
3,2 % на відміну від вищих навчальних закладів, які мають докторантуру,
кількість яких збільшилась на 37,7 %, що спричинило зменшення кількості
випуску з докторантури на 13,5 % за рік, хоч кількість докторантів на
кінець року зросла на 16,5 %.
Очікуваним
підсумком навчання в аспірантурі та докторантурі є захист дисертації. Але,
тільки один із шести аспірантів та один із чотирьох докторантів залишає заклад
із захищеною дисертацією. Разом з тим, слід відмітити, що протягом останніх дев’яти
років намітилась тенденція до збільшення питомої ваги тих, хто закінчив
аспірантуру, а особливо докторантуру, із захистом дисертації: кандидатської – з
16,4 % у 2000 р. до 22,1 % – у 2008 р., докторської
відповідно з 9,2 % до 21,9 %. Це свідчить про позитивні зрушення в
науковій діяльності, але негативним моментом залишається те, що не всі
кандидати та доктори наук залишаються працювати в науці.
Найбільше
число аспірантів і докторантів у 2008 році навчалося у галузі економічних наук,
що становило 19,3 % та 18,5 % відповідно, технічних (18,9 % та
16,8 %) та педагогічних наук (7,8 % та 10,4 %). Привертає увагу
зростання підготовки аспірантів у фармацевтичних науках, кількість яких
збільшилась у 2008 році в 2,1 раза порівняно з 2000 роком, а стрімкий ріст
докторантів спостерігався в економічних науках, кількість яких збільшилась в
2,6 раза.
Отже, структура науковців, які
захищали докторську дисертацію, трохи відмінна. Якщо в 2000 році була значна
кількість докторів наук, які захищали дисертації в галузі природничих наук і
невелика частина в суспільних і гуманітарних, то в 2008 році, навпаки,
кількість докторських дисертацій захищено в галузі природничих наук набагато
менше, ніж в 2000 році (в 1,5 рази). Структура підготовки наукових кадрів,
кандидатів наук подібна до захисту докторських дисертацій. Практично кількість
захистів кандидатів наук в галузі природничих наук не збільшилася, хоча
інновації найшвидше можуть з’явитися в технічних і природничих науках, ніж в
суспільних науках.
Тенденція
збільшення кількості аспірантів ще не свідчить про зростання у молоді інтересу
до наукової праці, а значною мірою обумовлено факторами соціально-економічного
характеру (труднощі у працевлаштуванні випускників ВНЗ, отримати кваліфікацію
вченого для поліпшення можливостей працевлаштування у престижних сферах тощо).
Тому спостерігається значне зростання чисельності аспірантів з юридичних,
політичних і психологічних спеціальностей. Проте багато аспірантів
використовують час навчання в аспірантурі для роботи у комерційних структурах.
Зростає відтік із аспірантури, погіршується ефективність підготовки кандидатів
наук як внаслідок зниження вимогливості до формування контингенту пошукувачів,
так, особливо, з причин втрати науковими установами, особливо ВНЗ, наукової
бази для їх підготовки. Для цього немає ні достатньої кількості наукових
керівників, ні серйозних дослідних проектів, участь в яких дала б змогу
пошукувачам виконувати свої дисертації. Тому багато дисертаційних робіт мають
виключно компілятивний характер, не базуються на експериментальних даних,
відірвані від практичних завдань науки. Із тих кандидатів наук, які захистились
в 2006 році, десять відсотків – це люди, які не мали відношення ні до науки, ні
до аспірантури.
Для
удосконалення підготовки спеціалістів в навчальних закладах регіонів у сфері
інноваційної діяльності Дніпровським РЦІР спільно з Придніпровським науковим центром
НАН та МОН України, управліннями освіти та науки Дніпропетровської та
Запорізької обласних держадміністрацій розроблено положення та затверджена
„Методична рада з викладання інноваційних дисциплін в ВНЗ”.
До того ж, аби прискорити передачу нових знань та ноу-хау майбутнім
спеціалістам лісової галузі, починаючи з лютого 2010 р. у навчальну програму
Національного лісотехнічного університету України (м. Львів) впроваджується нова
дисципліна „Кластерний підхід і кластерний аналіз у лісовому секторі”, що допоможе
готувати фахівців, які володітимуть найсучаснішими знаннями та навичками щодо
застосування кластерного підходу як інструменту сталого розвитку на базі
практичних прикладів з лісового та інших секторів України.
У грудні 2009 року вперше в Україні розпочато підготовку кадрів
за спеціальністю „Трансфер технологій: підготовка
кандидатів у технологічні брокери”, яку пройшли 19 фахівців регіональних центрів інвестицій та розвитку Державного агентства України з інвестицій та
інновацій (з грудня 2010 року – Державне
агентство з інвестицій та управління національними проектами України),
що дозволить організувати на європейському рівні просування вітчизняних
технологій на світові ринки та сприятиме виведенню з тіні 30 % українських технологічних
розробок [2].
Отже,
ефективними шляхами підвищення кваліфікації менеджерів науково-технічної сфери
є аспірантура та докторантура.
Література:
1. Наукова та інноваційна діяльність
в Україні. Статистичний збірник. – К.: ДП „Інформаційно-видавничий центр
Держкомстату України”, 2009.– 370 с.