Соболєв Д.Р.
Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини вищого навчального
закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”»
Інноваційні
процеси. Сутність, різновиди та переваги
Сукупність процесів
і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства,
можна умовно поділити на групи — традиційні і інноваційні.
Традиційні процеси
характеризують звичайне функціонування народного господарства його галузей і
підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж
цілого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок
екстенсивних факторів господарювання, постійно зростаючого обсягу суспільних
ресурсів — персоналу, виробничих фондів, у виробництві домінували традиційні
процеси і явища.
Оскільки екстенсивні
фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною,
розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на
нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних
методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень
складають зміст так званих інноваційних процесів.
Інноваційні процеси
мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі,
характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі
прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новинки, а
їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні
процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері
виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни. Первісними імпульсами новин і
нововведень на підприємствах слугують не лише суспільні потреби і результати
власних фундаментальних наукових досліджень, але й використання зарубіжного досвіду
в галузі технології і організації виробництва, сучасних форм господарювання. [1]
За своїм характером
інноваційні процеси, новинки і нововведення поділяються на взаємопов'язані
певні їх види (рис. 1.).
![]()


![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()

![]()

Рис. 1. Джерела,
класифікація і взаємозв'язок інноваційних процесів (новин, нововведень)
Технічні новини і
нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх
виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних
матеріалів). Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми
організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного
виробництва.
Економічні — методи
господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій
прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати
праці, оцінки результатів діяльності;
Соціальні — різні
форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення
кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів;
стимулювання їх творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання
високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього
природного середовища; створення комфортних умов життя тощо); юридичні — нові і
змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і
регулюють усі види діяльності підприємств і організацій. [2]
За масштабністю і
ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва
усі новини та нововведення можна об'єднати - у дві групи — локальні (поодинокі,
окремі) та глобальні (великомасштабні).
Якщо локальні
нововведення призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності
підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх
функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними
(принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний
рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в
економічних і соціальних процесах.
Між окремими видами
інноваційних процесів (нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.
Технічні новини обумовлюють перш за все відповідні організаційні нововведення,
а останні вимагають, як правило, певних змін в економічному механізмі
діяльності підприємств. Зокрема створення і розвиток гнучких автоматизованих
виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють докорінні зміни в
організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування
і оперативного регулювання, а також перехід до безперервного (тризмінного)
режиму роботи цехів з гнучкими виробничими системами. [3]
Широкомасштабна
комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу
нового виду господарювання — промислового сервісу і відповідних
організаційно-економічних форм його здійснення.
Ефективні технічні,
організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних
позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а поступово зростаюча
актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за
допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі
нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і
невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні
юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; інакше вони не
зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення
соціально-економічних цілей діяльності підприємств і організацій. Тому треба
позитивно оцінювати активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють
швидшому переходу до соціально орієнтованих ринкових відносин між суб'єктами
господарювання; розробку і прийняття пакету законів і державних механізмів їх
практичної реалізації, що визначають і регулюють діяльність підприємств та
організацій усіх галузей народного господарства.
Література:
1. Павленко І. А., Гончарова Н. П.,
Швиданенко Г. О. – Економіка та організація інноваційної діяльності:
Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 150 с.
2. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. – Інновації: теорія, механізм
розробки та комерціалізації: Монографія. — К.: КНЕУ, 2003. — 394 с.
3. Макаровська Т.П. – Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ.
навч. закл. — К.: МАУП, 2003. — 304 с.