Д. с.-г. н., проф., чл.-кор. НААН Вергунов В.А.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

ЖИЛИНСЬКИЙ ЙОСИП ІППОЛІТОВИЧ (1834–1916) – ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ ТА ОДИН ІЗ ФУНДАТОРІВ

ВІТЧИЗНЯНОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ МЕЛІОРАТИВНОЇ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ

Народився 20 квітня 1834 р. в м. Троках Віленської губернії. Після закінчення з відзнакою у 1854 р. Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення (м. Санкт-Петербург) (нині – Петербурзький державний університет шляхів сполучення Імператора Олександра I) пройшов стажування у провідних європейських галузевих науково-освітніх і практичних центрах. Потім вступив на геодезичне відділення Миколаївської академії Генерального штабу. У 1858 р. для закінчення курсу навчання направлений до Обсерваторії Академії в Пулково. У 1860 р. відряджається до Мінської і Могилевської губерній для виконання тріангуляційних робіт. Як фахівець із геодезії представляє уряд країни з 1863 р. в Міжнародній комісії по градусному вимірюванню і бере особисту участь спочатку як помічник начальника, а з 1870 р. очолює роботи з проведення вимірів дуги паралелі під 52˚ північної широти, які проводили Росія, Пруссія, Бельгія і Англія між м. Орском та островом Валенцією в Ірландії. Багаторічне детальне вивчення природно-топографічних умов цієї місцевості, до якої входила величезна площа поліських боліт, спонукала Й.І. Жилинського почати вивчати питання щодо системного осушення заболочених ґрунтів, щоб зробити їх через культурні угіддя придатними для сільськогосподарського використання. З приводу цього підготував відповідні пропозиції Уряду. В 1873 р. його відряджають у розпорядження Міністерства державних маєтностей керівником Особливої Західної експедиції по осушенню земель, яка фактично дала відлік системного на науковій основі вивчення земель Полісся площею 8 млн. га. Вона розпочала свою діяльність згідно з рішенням створеної у травні 1872 р. Комісії для вивчення стану сільського господарства, що визначила, як важливу державну потребу провести осушення в шести губерніях країни і в тому числі – Волинській. Проект не мав подібних аналогів у світовому вимірі та тривав з 1874 по 1894 р. На його реалізацію уряд виділив 5 600 000 руб. Таким чином відбулося становлення вітчизняної сільськогосподарської меліоративної дослідної справи, або сільськогосподарської гідротехніки, ініціатором і піонером якої став Й.І. Жилинський. У 1883 р. він заклав спеціальні дослідні посіви зі змішаною культурою з використанням елементів структурної меліорації на низинному болоті в урочищі Василичівського повіту. Одночасно проводив технологічні дослідження з озимими та ярими культурами, а також кормовими травами й овочами. За різними даними, під час роботи Західної експедиції було осушено 2,73 млн. га боліт. Для цього ще побудовано 4367 верст каналів, 549 мостів і 30 шлюзів. У 1875 р. його призначають начальником тріангуляції на Поліссі, а через два роки стає членом Військово-наукового комітету.

На початку 80-х років XIX ст. уряд доручає Й.І. Жилинському зайнятися ще й питаннями зрошення та обводнення для потреб землеробства Південно-Західного краю Європейської Росії й на Кавказі через Особливу експедицію під його керівництвом від імені Міністерства державних маєтностей. Крім керівної роботи він провів низку унікальних гідротехнічних і гідрологічних досліджень, що стали першоосновою не тільки відповідних урядових рішень, а й внесли генеруючі елементи в питання теорії та практики в галузі сільськогосподарської гідротехніки.

Новим етапом творчого життя Й.І. Жилинського на благо Вітчизни стало призначення його, члена Ради Міністра з 1878 р., керівником Відділу земельних покращень, створеного у 1894 р. Міністерства землеробства і державних маєтностей. Він співавтор «Положення» про нього та автор такого документа стосовно діяльності відділу земельних покращень. Згідно з останнім документом на цей підрозділ покладалося: 1) зрошення й обводнення земель; 2) осушення та торфодобування; 3) розробка законодавчих документів для розв’язання перших двох завдань; 4) питання геодезії і виконання проектно-конструкторських робіт. Крім того, Відділу підпорядковувалися всі установи країни, що займалися цими проблемами, експедиціями по обводненню і зрошенню земель та осушенню, а також торфомайстерською частиною. Серед найбільш важливих народногосподарських проблем, що були виконані відділом під керівництвом Й.І. Жилинського в перші роки його існування, – проведення гідротехнічних обстежень у Туркестанському краї та Закавказзі для розширення площ посіву бавовнику та будівництва зрошувальних каналів. Не менш вагомі результати для практики одержано під час проведення комплексних гідротехнічних робіт у районі Сибірської залізниці в питаннях обводнення території Ішимського степу, а також осушення болотних місцевостей Барати. Комплекс робіт, включаючи розробку технічної документації, також було проведено під керівництвом генерала Й.І. Жилинського згідно з урядовим рішенням щодо забезпечення достойними умовами переселенців до Західного Сибіру протягом 1894–1895 рр.

На початку минулого століття активно займався законотворенням для правового забезпечення різноманітних земельних меліорацій. Серед них слід відмітити: 1) Закон від 20 травня 1902 р., що встановлював правила для проведення вод через чужі землі при спорудженні осушувальних і зрошувальних систем; 2) Закон від 3 червня 1902 р. про зміну порядку ведення гідротехнічних робіт у Європейській Росії; 3) розроблення положень для здійснення земельно-меліоративних робіт загального користування, затвердженого Височайшим указом 5 травня 1903 р. Серед інших документів законопроекти по водоспоживанню для потреб земельних покращень, користуванню водами Криму, а також такого ж типу документи, затверджені 20 травня 1902 р. стосовно Прибалтійського краю і козачих земель.

У 1909 р. за станом здоров’я генерал від інфантерії залишає державну службу. В 1916 р. він пішов з життя.

На честь Й.І. Жилинського названо канал, що протікає на півдні Дрогичинського району Брестської області (Республіка Білорусь). Завдячуючи його натхненній діяльності меліорація земель багато в чому, будуючи свою технічну основу на новітніх знаннях та уміннях, дала можливість ствердитися вітчизняній сільськогосподарській дослідній справі як галузі знань, так і організації. За це його нагороджено орденами: Святого Володимира 4-го ступеня (1867), 3-го ступеня (1874), 2-го ступеня (1885); Святої Анни 2-го ступеня (1871) та 1-го ступеня (1882); Святого Станіслава 1-го ступеня (1879); Білого Орла (1892); Святого Олександра Невського (5.06.1904 р.), а також іноземними орденами: Прусського Красного орла 3-го ступеня (1868) та 2-го ступеня (1889); Австрійської залізної корони 2-го ступеня (1874).

Його творча спадщина потребує додаткового вивчення, оскільки велика її частина представлена у доповідних записках, звітах, обґрунтуваннях.

Література:

Жилинский І. Й. // Ежегодник Отдела земельных улучшений / І. Й. Жилинский ; Г.У.З. и З., Отдел земельных улучшений. – СПб : Тип. В.Ф. Киршбаума, 1910. – С. 1–4. – (Год первый).