Педагогические  науки /6.Социальная педагогика.

К.п.н., доц. Бондар Галина Олександрівна

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

Спрямування вивчення іноземних мов на формування готовності майбутнього вчителя ставитися до людини як до абсолютної цінності

У сучасному світі корінних трансформацій усіх сфер життєдіяльності людини, коли руйнуються її моральність і духовність, змінюються традиційні форми соціальної комунікації, ускладнюються системні зв’язки соціальних суб’єктів, коли людство вимушене вирішувати проблеми власного виживання і самозбереження, чітко виявляються риси кризи світогляду і складаються об’єктивні підстави її можливого подолання.

Криза світогляду виражається через екзистенціальний розрив духовного і практичного в людській життєдіяльності. Про це може свідчити той факт, що багатства духовного досвіду людства, накопичені і збережені сферою культури, практично не використовуються сферою повсякденності. Вони не актуалізуються реальними структурами і формами життєдіяльності людини, не споживаються і не відтворюються достатньою мірою сферою освіти. За даних умов на педагогічний ВНЗ накладається висока «світоглядна відповідальність», оскільки від того, які погляди і переконання передаватиме своїм учням майбутній учитель, залежить стан шкільного соціокультурного середовища і суспільства в цілому.

Суспільством затребуваний учитель, що є активним суб’єктом педагогічного процесу, здатний не тільки до адаптації, але і до ефективної діяльності в нових умовах, що змінюються.

Світогляд учителя – це також досвід, повсякденна практика, що проявляється в аналізі явищ і фактів навколишнього світу.

Донині система навчання у ВНЗ була спрямована переважно на формування «інструментальних» можливостей майбутнього фахівця, тобто на вироблення у нього конкретних навичок, методів і способів вирішення професійних завдань. При цьому особа студента як суб’єкта і активного учасника науково-пізнавальної діяльності залишалася на другому плані, що було причиною підготовки фахівців із слабкою або деформованою системою правових, екологічних, організаційно-економічних, естетичних і інших культурних ціностей.

Існують об’єктивні та суб’єктивні причини того, що ще багато викладачів і нині перебуває в полоні старих традицій, методичних догм і схем у побудові занять: складні соціальні, фінансово-економічні та матеріальні умови самих освітян, а також навчальних закладів; недостатня кількість годин, відведених на викладання професійно-фахових дисциплін у ВНЗ; домінуючими залишаються об’єкт-об’єктні стосунки між викладачем і студентом, вчителем і учнем; перевага надається традиційним формам, методам і прийомам в організації пізнавальної діяльності учнів і підготовці майбутнього учителя.

Педагоги переконані в тому, що їх прямий обов’язок – постійно контролювати і наставляти студента. Часто вихованець, який навчається, не розглядається як найбільша соціальна цінність, суб’єкт соціального життя, саморозвитку і самовизначення. Крім того, деякі педагоги свідомо ігнорують прояви самостійності вихованця та свідомо будують свою роботу таким чином, щоб її максимально обмежити.

Справжній розвиток особистості потребує діалогового навчання, а не запам’ятовування й наступного відтворення незаперечних істин; критичного, а не формального мислення; поєднання теорії з практикою, з реальним життям.

Формалізація знання привела до того, що студент, потрапляючи в поле професійно-педагогічної діяльності, залишався в когнітивному вимірюванні, і відкрита або встановлена ним істина сприймалася як та, що стосується тільки об’єктивної реальності, але не його даного, що, у свою чергу, знімає відповідальність за будь-які рішення.

Внаслідок цього значна частина студентства демонструє несформованість соціальної відповідальності за свою навчальну діяльність, пасивне ставлення до вироблення сучасного світогляду і вибору життєвого шляху, відчуженість у сфері управління ВНЗ, обмеженість можливостей для самореалізації, пасивні форми проведення вільного часу.

Сьогодні, як зазначає С. Гончаренко, реально захищеною у соціальному аспекті може бути лише «фундаментально» освічена людина, здатна гнучко перебудувати напрям і зміст своєї професійної діяльності у зв’язку зі змінами виробничих технологій або вимог ринку праці [1, c. 3].

Головне завдання, що поставило сьогодення перед людиною, це високий професіоналізм. Адже мобільною, конкурентоспроможною у майбутньому буде лише та людина, яка вільно володіє сучасними інформаційними технологіями, знає іноземні мови, добре орієнтується в економічних та юридичних питаннях своєї галузі.

Отже, орієнтуючись на гуманізацію освіти, сучасний викладач повинен надавати студентам максимум свободи і вибору, за який вони (студенти) повинні відповідати самі, а не викладач. Необхідно перенести акцент з викладання на уміння організувати викладання через студента. Іншими словами можна сказати так: треба створити такі умови, щоб студент сам захотів вчитися. Всьому навчити студента не можна. І тому необхідно виробити у нього бажання вчитися самому, він повинен сам навчатися. Поки він сам не захоче навчатися, він не навчиться.

Тобто сьогодні перед кожним сумлінним викладачем, незалежно від рангів, ступенів чи рівнів, завжди постають два «вічних» питання: чому вчити та як вчити.

Сьогодні завдання викладачів іноземних мов – постійно удосконалювати ці плани і програми та порівнювати свої вимоги як із силами студентів, так і з реальними потребами сучасного життя. А для цього необхідно визнати, що у кожній галузі знання накопичено сьогодні стільки інформації, що принципово можливо лише її вибіркове засвоєння окремою людиною.

Результати вивчення нормативної документації та проведений аналіз роботи викладачів іноземних мов дозволяють стверджувати, що тематична організація навчального матеріалу є не завжди адекватною процесу спілкування у житті.

Тобто не часто викладачі іноземних мов створюють виховні ситуації, які могли б допомогти студентам гнучко адаптуватися до змінних життєвих ситуацій, уміти самостійно здобувати необхідні їм знання та уміло застосовувати їх на практиці для вирішення різноманітних проблем, шо виникають.

Педагоги просто не усвідомлюють, вихованню яких гуманних рис може сприяти використання на заняттях потенціалу того чи того навчального матеріалу (навчальні тексти, зокрема, поетичні, пісенні, краєзнавчі, англійські прислів’я, приказки та інші педагогічні мініатюри і сучасний мовленнєвий етикет), а також не розуміють необхідності залучення саме студентів до вибору газетного матеріалу, текстів відповідно до профілю підготовки, тем для розвитку усного мовлення.

Отже, узагальнюючи все вищезазначене, ми можемо зробити висновок, що гуманістичний потенціал іноземних мов у формуванні гуманістичного світогляду майбутніх учителів передбачає те, що викладач і студент стають рівноправними учасниками педагогічного процесу, що студент разом із викладачем бере участь у формуванні цілей, завдань, форм і методів педагогічного процесу, що спрямований на формування широкого, цілісного, енциклопедичного погляду на сучасний світ та місце людини в цьому світі та вирішити проблему адаптації до умов життя в цьому світі.

Проведене дослідження не претендує на вичерпне розкриття поставленої проблеми. Перспективи подальшої роботи вбачаємо у більш глибокому вивченні можливостей педагогічної практики у процесі формування гуманістичного світогляду; в удосконаленні діагностичних методик, спрямованих на виявлення рівня сформованості гуманістичного світогляду; у вивченні зарубіжного досвіду розв’язання означеної проблеми.

Література

1.Гончаренко С. У. Модернізації освіти в Україні. Фундаментальність професійної освіти – потреба часу / Семен Устимович Гончаренко // Педагогічна газета. – 2004. – №12. – С. 3.